3. Соціально-економічний та політичний розвиток Туреччини у 90 –х рр. Хх ст–поч. Ххі ст. Причини зростання ролі ісламського фактору.

У ніч на 12 вересня 1980 р. турецькі військові вчинили ще один державний переворот. Керівник перевороту генерал Кенан Еврен (1918 р.н.) мотивував дії армії необхідністю зупинити терор і запобігти громадянській війні, на порозі якої опинилася країна. Армія енергійно взялася наводити порядок. 16 жовтня 1981 р. військові розпустили всі існуючі в країні партії, а багатьом політикам суд заборонив займатися політичною та громадською діяльністю терміном на 5—10 років Поряд із лібералізацією ринку здійснено ряд кроків, що посилили вплив релігії у суспільстві. У школах запроваджено обов'язкове вивчення релігії, відкрито школи імамів та хатібів, збудовано сотні мечетей. Незважаючи на економічні успіхи Туреччини, в середині 80-х рр. в суспільстві почали з'являтися настрої недовіри до уряду. Восени 1989 р. Т. Озал виставив свою кандидатуру на президентських виборах і 9 листопада 1989 р. На парламентських виборах 20 жовтня 1991 р. "Вітчизна" поступилася Партії правильного шляху, яку очолював С. Демірель. 16 травня 1993 р. С. Деміреля обрано президентом Туреччини. Керівником уряду стала перша в історії країни жінка-прем'єр-міністр — Тансу Чіллер (1946 р.н.).,пані Т. Чіллер не змогла подолати інфляції та економічного спаду, не кажучи вже про корупцію. Одним із небагатьох успіхів" Туреччини в середині 90-х рр. стало підписання 6 березня 1995 р. митної угоди із Євросоюзом. Втім, реальне значення цієї угоди для розвитку турецької економіки виявилося меншим від очікуваного, оскільки європейці низкою додатків зробили застереження, що угода не поширюватиметься на експорт турецької сільськогосподарської продукції. Процеси лібералізації суспільних звичаїв та вестернізації культури, які супроводжували поглиблення економічних контактів із Заходом, викликали стійке неприйняття з боку фундаменталістських кіл. Втім, жахливе стихійне лихо не дозволило новому керівництву країни реалізувати запропоновану економічну програму. 17 серпня 1999 р. Туреччина зазнала найсильнішого з 1939 р. землетрусу. Кошти, які за іншого розвитку подій країна могла б спрямувати на інвестування економіки, довелося витратити на відбудову зруйнованого землетрусом. Зовнішній борг країни сягнув астрономічної суми 50 млрд. доларів. Неврегульованість цілої низки соціальних, економічних та національних проблем турецького суспільства віддаляє у невизначене майбутнє вирішення цього питання.

13. Визвольна війна Афганського народу за незалежність у 1919 р.

На початок XX ст. Афганістан перебував у політичній залежності від Великобританії. У ході Першої світової війни емір Хабібулла-хан (1872—1919), Оголосивши нейтралітет, Хабібулла-хан намагався маневрувати між політичним тиском Великобританії та настроями своїх підданців. Поміркованість урядової політики сильно підірвала престиж еміра. 2 лютого 1919 р. він надіслав до британського віце-короля Індії лорда Фредеріка Джона Челмсфорда листа, у якому вимагав відновити міжнародний суверенітет Афганістану й допустити афганську делегацію на Паризьку мирну конференцію. На престолі Афганістану закріпився тісно пов'язаний із рухом молодо-афганців емір Аманулла-хан (1919—1929). Намагаючись зміцнити свій авторитет, а водночас консолідувати ворогуючі племінні об'єднання, у день своєї коронації 28 лютого 1919 р. він оголосив Афганістан незалежною країною. Аманулла-хан заявив, що не збирається виконувати укладених раніше із Великобританією угод та домовленостей. У відповідь Лондон почав стягувати до афгано-індійського кордону значні військові сили, які загалом склали 340 тис. солдатів та офіцерів. 27 березня 1919 р. більшовики де-факто визнали незалежність Афганістану й послали Амануллі-хану вантаж зі зброєю. Бої на афгано-індійському кордоні почалися 3 травня 1919 р. в районі Хайберської ущелини. Афганська армія налічувала, за різними оцінками, від 40 до 60 тис. бійців. На першому етапі боїв, що тривав до 25 травня, перевага була на боці численніших, краще оснащених та ліпше навчених британців. Ситуація почала змінюватися після того, як 26 травня, очолені афганським міністром оборони Мохаммедом Надір-ханом, підрозділи перейшли в контратаку й прорвалися на індійську територію. Прикордонні пуштунські племена розгорнули в тилу британських військ активну партизанську війну. Угоду про припинення вогню підписано 3 червня 1919 р. Протягом 25 липня — 8 серпня 1919 р. в Равалпінді тривали переговори про укладення остаточного миру. Підписана 8 серпня 1919 р. англо-афганська угода завершила третю англо-афганську війну, проте не вирішила остаточно питання міжнародного статусу Афганістану. Де-факто британці припиняли свій протекторат над Кабулом, але в тексті угоди не було жодної згадки про визнання Лондоном незалежності Афганістану. Великобританія визнала незалежність Афганістану лише після підписання в Кабулі 22 листопада 1922 р. нової угоди. Вже протягом 1921 р. з кабульським урядом дипломатичні стосунки встановили найближчі сусіди — Туреччина та Іран. На 1928 р. Афганістан встановив дипломатичні стосунки із 14 країнами світу.

7. Реформи Аманулли-хана в Афганістані та прчини їх невдачі.Закріпивши незалежність країни, емір Аманулла-хан розпочав здійснення спрямованих на зміцнення центральної влади та модернізацію країни соціально-економічних реформ. Прийнята в 1923 р. конституція оголосила Афганістан спадковою монархією. За взірцем сусіднього Ірану та Туреччини, в Афганістані планувалося запровадити європейські побутові звичаї, послабити владу духовенства, зміцнити армію. 28 серпня 1928 р. Аманулла-хан виступив із програмою нових реформ на відкритті "Лоя джирги" ("Великого зібрання"). Зокрема, емір запропонував провести переатестацію всіх мулл та проповідників, усунути мулл з військових частин, увести мінімальний вік вступу в шлюб 22 роки для хлопців та 18 років для дівчат, запровадити спільне навчання хлопчиків та дівчаток до 11 років, відправити на навчання до Європи групу дівчаток. Особливе обурення викликали пропозиції скасувати багатожонство, заборонити носіння чадри. Для створення нової армії в країні планувалося запровадити загальний військовий обов'язок та увести додатковий податок на закупівлю сучасної зброї — по 5 афгані на рік з усіх підданців, причому чиновники мали б передати на потреби армії місячну платню. Пропозиція встановити загальний військовий обов'язок була для Афганістану незвичайною. Всі ці заходи викликали опір духовенства, яке мало суттєвий вплив на переважну більшість населення країни. Багато простих афганців вороже поставилися до незрозумілих нововведень, які видимо не покращували умов життя, зате руйнували усталений спосіб їх існування. З метою дискредитувати еміра його противники поширили серед депутатів джирги копії зробленої в Європі фотографії на якій дружина Аманулли-хана знялася без паранджі. Зображення дружини правителя країни із відкритим лицем викликало надзвичайний скандал. Незадоволення реформами зрештою вилилося у антиурядове повстання, що завершилося 1929 р. зміною влади, Заколот на півночі країни проти Аманулли-хана очолив таджицький авантюрист та дезертир Бачаї Сакао (Син водоноса). Намагаючись повернути прихильність населення, 9 січня 1929 р. емір скасував більшість запроваджених раніше реформ. 14 січня Аманулла-хан передав владу своєму братові і виїхав до Індії.