Конституційно-правові принципи державної служби
Організаційно-функціональні принципи державної служби.
можна віднести до категорій положень, які встановлено в спеціальних законодавчих та інших актах про державну службу і які визначають специфічні відносини державно-службового характеру.
До них належать:
принцип обов’язковості виконання для державних службовців рішень, прийнятих вищими органами державної влади та керівниками в межах їхніх повноважень і згідно із законодавством України;
принцип єдності основних вимог, що висуваються до державної служби;
принципи професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі державних службовців;
принцип прозорості в здійсненні державної служби;
принцип персональної відповідальності державних службовців за рішення, які вони готують і приймають, за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов’язків;
принцип дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування;
принцип дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян;
принцип стабільності кадрів державних службовців у органах державної влади;
принцип соціальної захищеності державних службовців.
З погляду організації та функціонування державної служби всі розглянуті принципи можна поділити на дві групи:
принципи організації державної служби;
принципи її практичного функціонування.
Залежно від місця в структурі правового інституту державної служби можна виокремити галузеві та конкретно-інституційні принципи. Принципи державної служби можуть поширюватися на весь інститут державної служби, а можуть характеризувати його окремі структурні елементи. Наприклад, конституційний принцип рівності громадян при вступі на державну службу є загальним принципом працівників державної служби, оскільки він створює засади для утворення державно-службових відносин, а принцип об’єктивної оцінки під час проведення атестації працівника — галузевим принципом державної служби, який діє лише в період існування державно-службових відносин.
Одним з основоположних принципів державної служби є принцип професіоналізму, визначений ст. 3 Закону України «Про державну службу».
Правові засади служби в органах місцевого самоврядування
Закон України Про службу в органах місцевого самоврядування. Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. та іншими законами, які не повинні суперечити положенням згаданого законодавчого акта. Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та вищезгаданим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь.
Поняття та ознаки служби в органах місцевого самоврядування.
Конституція України у ст.140 дає наступне визначення місцевого самоврядування: це право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України. Тобто, вона надає право самостійно вирішувати місцеві справи тільки первинним суб’єктам місцевого самоврядування – громадам, а такий підхід переважно базується на громадівській теорії місцевого самоврядування, відповідно до якої громада має муніципальну владу, самостійну і незалежну від центральної влади по своїй природі.
Виходячи з цього, можна виділити кілька ознак місцевого самоврядування:
1. Місцеве самоврядування займає особливе місце в механізмі управління суспільством і державою, виступаючи специфічною формою публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади.
2. Місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління – питання місцевого значення – предмети відання, перелік яких закріплюється законодавством.
3. Одним із специфічних суб’єктів місцевого самоврядування є територіальна громада. І специфіка полягає в тому, що на місцевому рівні можна розглядати перетворення територіальної громади з учасника управління в його первинного суб’єкта. Як відомо, під управлінням розуміють будь-який цілеспрямований вплив суб’єкта управління на об’єкту управління. Але в умовах самоврядування очевидно сильнішим є вплив управлінської системи самої на себе. Таким чином, є не дві системи – управлінська і та, якою управляють, а одна – самоуправлінська
4. Самостійність місцевого самоврядування, яка знаходить свій вияв у організаційній і матеріально-фінансовій відокремленості, самостійному вирішенні місцевих справ у рамках компетенції, закріпленої законодавством, самостійній відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.