3. Стратегічний менеджмент як нова управлінська філософія

З середини XX ст. у США, а з 80-х років у Західній Європі та Японії зародився новий напрямок в розвитку менеджменту - стратегічне управління. Його виникнення пов’язується з тим, що постіндустріальна епоха привнесла в розвиток світової економіки нові складні проблеми виробництва та збуту продукції. Досягнутий добробут населення, нова якість життя суттєво вплинули на соціальну роль корпорацій і фірм у суспільстві, почали виникати нові нетрадиційні запити споживачів, нові рамки і форми суспільного контролю, виробничої діяльності, екології, значно змінилися відносини між фірмою та державою, інтенсифікувались процеси інтернаціоналізації виробництва. Все це призвело до поступового формування глобальної системи міжнародного менеджменту, а також формування регіональних і національних систем стратегічного управління. Суть сучасних систем стратегічного управління полягає в тому, що у великих корпораціях, з одного боку, існує чітко виділене та організоване так зване «формальне» стратегічне планування, а з

другого боку, структура управління цими корпораціями, системи та механізми взаємодії основних їх ланок побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії саморозвитку для перемоги у конкурентній боротьбі. Що особливо важливо - це те, що створюються інструменти управління для перетворення стратегічних заходів у поточні виробничі плани і програми розвитку. Тобто створюється цілісна інтегрована система цільового управління, яка забезпечує динамізм, адаптованість і конкурентоспроможність розвитку підприємств.

Отже, стратегічне управління є на сьогодні важливою компонентою сучасного менеджменту. Компанії усього світу активізують процеси реорганізації, децентралізації відповідальності за стратегічне управління і перерозподіл влади шляхом побудови організаційних структур з меншим числом рівнів управління.

Відомий спеціаліст у галузі менеджменту І. Ансофф визначає стратегічне управління як діяльність, що пов’язана з постановкою мети і завдань організації та підтриманням взаємовідносин між організацією і оточенням, які дозволяють їй досягти своїх цілей, відповідають її внутрішнім можливостям і дозволяють залишатися сприймаючою до зовнішніх умов. Отже, сутність теорії стратегічного управління полягає у частковому відході керівників від управлінського раціоналізму, від початкового твердження, що успіх підприємства визначається перш за все раціональною внутрішньою організацією виробництва продукції, зменшенням витрат за рахунок виявлення внутрішніх резервів, підвищенням продуктивності та скороченням збитків усіх видів ресурсів. Тут повинна враховуватися взаємодія величезної кількості різнонаправлених факторів зовнішнього економічного середовища.

За таких умов нова сучасна філософія управління базується на тому, що об’єднання чи підприємства ні в якому разі не розглядаються як замкнена, відокремлена система. На основі комплексного ситуаційного аналізу головні передумови успіху її розвитку відшукуються в економічному, науково-технічному та соціально-політичному оточенні господарської одиниці. Основна увага акцентується на тому, чи зуміє підприємство своєчасно передбачити розвиток зовнішніх для нього процесів і подій, розпізнати майбутні загрози і переваги, нові ділові можливості та зробити з цього свої висновки, негайно адаптуватись до нових умов. Внутрішній раціоналізм поступово відходить на задній план, бо він обмежений. Усе більша відкритість виробничо-економічних систем,

інтенсифікація їх зв’язків веде до принципово нової картини інтеграції, а тому на сучасному етапі розвитку індустріальних систем має місце посилення дії закону їх інтеграцій, що веде до створення глобальних виробничих систем. Ряд учених виділяють ще й таку важливу рису стратегічного менеджменту: розгляд концепції

підприємства одночасно як соціальної й економічної системи, а також новим фактором розвитку підприємств є їх об’єктивна соціалізація, тобто перетворення чисто виробничих систем у виробничо-соціальні системи - новітні соціальні фабрики. За таких умов основний наголос ставиться на стиль керівництва, нову роль і місце працівників, їх поступове перетворення у співвласників, особливості їх характерів та реакцію на управлінські рішення. Людський фактор стає вирішальним у формуванні високого рівня ефективності управління. Отже, в сучасному світі бізнесу особливого значення надається фактору організаційної культури, типом взаємодії кожної людини в умовах ускладнення ситуації, діловій етиці і моралі.