50. Формування сучасних підходів до визначення стратегічного управління

На сьогоднішні стратегічне управління, з одного боку, розглядається як сукупність дій і рішень у процесі розв’язання стратегічних проблем підприємства. У межах цього підходу стратегічне управління вивчається крізь призму встановлення зв’язків з оточенням підприємства. З іншого боку - це сукупність управлінських рішень і дій щодо формування та реалізації стратегії; прийняття рішень з виробничо-збутової діяльності підприємства, вибору ринкового сегмента та використання ресурсів з метою забезпечення успішної діяльності у мінливому оточенні Це також процес встановлення цілей, розробки стратегій, визначення необхідних ресурсів і підтримку взаємодії із зовнішнім середовищем. Розкриваючи сутність цього поняття, І. Ансофф визначає стратегічне планування в комплексі з плануванням можливостей керівництва та управління загальним процесом стратегічних змін, як стратегічний менеджмент. Отже, фундатор стратегічного управління, наголошуючи на комплексності та багатогранності стратегічного управління, визначив такі його складові процеси:формулювання стратегій; розвиток ділових здібностей підприємства; управління реалізацією стратегій.

З функціонального погляду визначення стратегічного управління - це сукупність видів діяльності, спрямованих на забезпечення досягнення визначених орієнтирів підприємства. Як функціональний вид управління це обґрунтування і вибір перспективних цілей розвитку підприємства та підвищення його конкурентоспроможності, їх закріплення в довгострокових планах, розробка цільових програм, які забезпечують досягнення встановлених цілей.

З інституціонального погляду стратегічне управління розглядають як систему з безліччю елементів, що дає змогу уявити його структурну побудову. Наприклад, стратегічне управління X. Віссєма визначає так: «..стратегічне управління являє собою стиль управління (вмотивований споживачами, орієнтований на майбутнє, спрямований на конкуренцію) і методи комунікації, передачі інформації, прийняття рішень і планування, за допомогою яких апарат управління і лінійні керівники вчасно приймають і конкретизують рішення, які стосуються цілей підприємницької діяльності». При цьому X. Віссєма відзначає такі особливості стратегічного управління, як безупинність процесу перегляду стратегій, для якого важливі конкурентна свідомість і позиція, зорієнтована на майбутнє, що має стати «другою натурою» всього персоналу.

Отже, стратегічне управління можна визначити як діяльність, що ґрунтується на стратегічній орієнтації як компоненті філософії підприємництва та має спрямованість на досягнення цільових орієнтирів у перспективі, забезпечення конкурентоспроможності, стійкості конкурентних позицій та довготривалого успіху підприємства.

Серед найбільш типових характерних особливостей стратегічного управління можна відзначити:відсутність надмірної деталізації розпорядництва; симбіоз інтуїції та мистецтва вищого керівництва; гнучкість планів; відсутність універсальності рішень; потребу у відповідних організаційних підрозділах.

Крім того, стратегічному управлінню притаманний підприємницький (заохочення ініціатив, забезпечення творчого підходу, завзятість), інтеграційний (збалансований розвиток потенціалу, компетенцій) та інноваційний (стимулювання нововведень, новаторського підходу) характер.

Відповідно до сутності стратегічного управління, його метою є визначення та забезпечення досягнення перспективних орієнтирів підприємства, що сприяє трансформації поточного стану підприємства на бажаний результат. Меті стратегічного управління відповідають завдання, які доцільно згрупувати за напрямками, що обумовлюються змістом цього виду управління.

За напрямком створення бачення довгострокової перспективи передбачається вирішення таких завдань: формулювання місії, формування системи стратегічних цілей, визначення прийнятної стратегії, складання стратегічного плану підприємства.

За напрямком підтримки динамічної рівноваги підприємства в турбулентному зовнішньому середовищі вирішуються такі завдання: своєчасне виявлення «слабких» сигналів зовнішнього оточення, формування стратегічного потенціалу успіху, забезпечення адаптації підприємства до зовнішніх змін, нівелювання несприятливого впливу факторів зовнішнього середовища.

За напрямком здійснення стратегічних змін у підприємстві необхідне виконання таких завдань: формування програми

стратегічних змін, створення систем підтримки стратегії. Отже, у стратегічному управлінні надається перевага вирішенню завдань забезпечення стійкості підприємства в динамічному зовнішньому оточенні, здатності протистояти несприятливому зовнішньому впливу, тоді як в оперативному управлінні - гнучкості та швидкості реакції.