8. Класифікація стратегії підприємства

Існує значна кількість варіантів класифікації стратегій підприємств. Суттєвими класифікаційними ознаками є такі: рівень прийняття рішень; базова концепція досягнення конкурентних переваг; відносна сила галузевої позиції підприємства; ступінь «агресивності» поведінки підприємства в конкурентній боротьбі; стадія життєвого циклу галузі.

До найбільш важливих ознак класифікації стратегій можна віднести: характер дій, рівень ієрархії управління на підприємстві, напрям розвитку та зростання, напрями діяльності, галузеву позицію, базову концепцію досягнення конкурентних переваг, функціональні сфери діяльності.

Досить поширена у класифікації стратегій ознака «рівень ієрархії управління». За цією ознакою стратегії класифікуються на загальні (корпоративні), підприємницькі (ділові) та функціональні.

1.Корпоративна (портфельна) стратегія передбачає такі основні напрямки:

• розподіл інвестицій по окремих господарських підрозділах;

• здійснення диверсифікації для забезпечення синергетичного ефекту;

• посилення конкурентних позицій у кожному виді бізнесу;

• формування потенціалу підприємства в цілому.

До загальних стратегій за напрямом розвитку та зростання належать базові стратегії розвитку і зростання підприємства. До базових відносять такі види стратегій: зростання, обмеженого зростання, скорочення і сполучення базових альтернатив. Названі види базових (еталонних) стратегій формуються в межах трьох напрямків, визначених М. Портером (лідерство за витратами, диференціація, концентрація зусиль на сегменті). Як базові стратегії виділяють: стратегію виживання, стратегію стабілізації та стратегію зростання, які залежать від стадії життєвого циклу підприємства.

Найголовніша для підприємств в умовах економічної кризи стратегія виживання (стратегія скорочення), спрямована на виведення підприємства з кризового стану. Стратегія виживання спрямована на поліпшення стану підприємства шляхом ліквідації збиткових операцій, виходу з неперспективних ринків, заміна застарілих технологій, припинення виробництва товарів, попит на які зменшується тощо. Вона може бути на озброєнні підприємства як тимчасова щодо розв’язання проблем кризової ситуації. Стратегія виживання має головну особливість - це обмеження терміном її реалізації.

Стратегія виживання може включати такі заходи: ліквідацію; «відсічення зайвого»; скорочення та переорієнтацію; реструктуризацію; забезпечення економічно оптимального виробництва.

Стратегія стабілізації (стратегія обмеженого зростання) характерна для підприємств, які функціонують не в кризових, а у звичайних умовах господарювання в галузях зі статичним розвитком. Ця стратегія передбачає множину певних заходів, спрямованих на підтримку існуючих напрямків діяльності, підвищення прибутковості, розширення обсягу продажів тощо.

Стратегія зростання доцільна для динамічних умов економіки, що має позитивну тенденцію розвитку, і вона може передбачати як внутрішній напрямок зростання, так і зовнішній. Тому стратегія зростання має спрямованість на формування зовнішнього оточення підприємства.

Можливості зростання підприємства (за Ф. Котлером) ранжируються на:

1. стратегію інтенсивного зростання, що забезпечує «внутрішнє» зростання підприємства: глибоке проникнення на ринок; розширення меж ринку;

2. стратегію інтеграційного зростання, що забезпечує «зовнішнє» зростання підприємства: регресивна вертикальна інтеграція; горизонтальна інтеграція; стратегію диверсифікованого зростання, що забезпечує «зовнішнє» зростання: концентрична диверсифікація; конгломеративна диверсифікація.

2.Ділову стратегію називають бізнес-стратегією і вона має спрямованість на забезпечення стабільних конкурентних переваг і на зміцнення довгострокової конкурентної позиції підприємства в певній сфері діяльності.

Ділова стратегія передбачає такі напрямки:

• реагування на зовнішні зміни з метою досягнення результативності діяльності;

• розробка заходів, підходів до формування конкурентних переваг;

• формування заходів з метою посилення конкурентних позицій і поліпшення показників діяльності.

З метою виділення видів підприємницьких стратегій підприємства використовуються такі класифікаційні ознаки, як напрямки діяльності, базова концепція досягнення конкурентних переваг і галузева позиція.

За напрямками діяльності підприємства до підприємницьких стратегій належать товарно-ринкові стратегії (тобто для кожного товару/ринку), які складаються з низки заходів і напрямків, розроблюваних з метою досягнення найкращих показників у конкретній сфері діяльності.

За ознакою базова концепція досягнення конкурентних переваг у науковій літературі розрізняють (за М. Портером): стратегію лідерства за рахунок економії на витратах, стратегію диференціації, стратегію концентрації зусиль на сегменті.

За ознакою ринкова позиція (або роль підприємства в конкурентній боротьбі) до типу підприємницьких стратегій належать чотири різновиди конкурентних стратегій (конкурентні позиції за Ф. Котлером): стратегія лідера; стратегія «слідуючого» за лідером (послідовника); стратегія «кидаючого виклик» (претендента на лідерство); стратегія «нішера» (новачка).

Стосовно різновидів функціональних стратегій підприємства виділяють стратегію маркетингу, фінансову, виробництва/ торговельної діяльності, управління персоналом, соціальну, інноваційну, екологічну. Якщо корпоративна стратегія виражає концептуальну основу для розвитку підприємства в цілому, то функціональна конкретизує її в розрізі функціональних сфер діяльності підприємства. Аналізу цих стратегій присвячено третій розділ модульної програми.