30. Причини утворення та наслідки діяльності Народного фронту

Особливістю економічної кризи кінця 20-х рр. у Франції стало те, що вона розпочалася пізніше, ніж в інших країнах. — восени 1930 р., і тривала найдовше — до 1937 року. Найбільше постраждали легка промисловість і сільське господарство (обсяг промислової продукції та національний прибуток зменшилися майже на 30%. сільськогосподарської— зменшилося на 40%), до 2 млн. чоловік зросло безробіття, почалося масове розорення селян, скоротилася зовнішня торгівля.

Економічна криза супроводжувалася політичною нестабільністю тільки за 1931-1932 рр. змінилося 7 урядів, було навіть вбито президента. Ліві — радикали і соціалісти — прийшли до влади у 1932 році. Франція відмовилася від репарацій з Німеччини, уклала пакт про ненапад з СРСР (1932).

6 лютого 1934 р. французькі фашисти здійснили спробу перевороту. Загроза поширення фашизму — активізація організацій «Вогняні хрести», «Французька дія» дала поштовх до зближення соціалістів і комуністів у боротьбі проти фашизму. Почались масові антифашистські демонстрації. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів відбувся політичний страйк з вимогами заборонити фашистські ліги. Це стало першою спільною акцією двох партій і започаткувало їх зближення.

Влітку 1934 р. між соціалістами і комуністами підписано пакт про єдність дій. У 1935 р. до них приєдналась частина радикалів. 14 липня 1935 р. була проведена спільна антифашистська демонстрація. її очолили Леон Блюм (соціаліст). Моріс Торез (комуніст), Едуард Даладьє (радикал).

У 1936 р. ці партії розробили спільну програму і. отримавши на виборах 330 з 612 місць у палаті депутатівпарламенту, одержали право сформувати уряд. Так було утворено уряд Народного фронту. Комуністи прийняли рішення не входити в уряд, але обіцяли йому підтримку в парламенті. Народний Фронт, який включав до себе представників 48 партій та організацій лівого спрямування, переміг на виборах і перебував при владі \ 1936-1938 рр. Головою уряду став соціаліст Леон Блюм.

Ще до моменту вступу нового прем'єр-міністра на посаду, у Франції почались масові виступи робітників з вимогами підвищити заробітну плату, ввести оплачувану відпустку, визнати профспілки. Нерідко робітники захоплювали підприємства. Таким чином, першим завданням нового уряду стало улагодження цього найбільшого у Франції трудового конфлікту .

Влітку 1936 р. парламент Франції прийняв 133 закони, які в основному реалізували програму Народного фронту. За ними, було:

• заборонено діяльність фашистських організацій;

• встановлено 40-годинний робочий тиждень;

• введено 2-тижневу оплачувану відпу стку , право на колективний договір;

• зросло виділення коштів на громадські роботи;

• частково націоналізовано військову промисловість, залізниці;

• поставлено під державний контроль Французький банк;

• підвищено на 7 — 15% зарплату робітникам та службовцям.

Після виконання програми Народного фронту постало питання про подальші шляхи розвитку Франції. Навколо нього розгорілися суперечки між учасниками Національного фронту. Комуністи і частина соціалістів вимагали повного викорінення фашизму навіть за рахунок обмеження конституційної законності. Радикали і сам Л. Блюм вважали неможливим порушувати конституцію. Комуністи вважали за необхідне продовжувати реформу у бік запровадження соціалізму (різке збільшення податків на підприємців, встановлення жорсткого контролю над підприємствами й фінансами). Л. Блюм на це непоголився. Він прагнув спочатку закріпити попередні досягнення і в лютому 1937 р. оголосив про «перерву» в реформах.

Зростаючі державні витрати призвели до спаду виробництва. Щоб активізувати його і стимулювати експорт, уряд вдався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку, а відтак і більш конкурентоспроможними. Комуністи виступили проти девальвації франка, стверджуючи, що це призведе до зростання цін всередині країни. +додались розходження в питаннях зовнішньої політики.

Економічне становите Франції тим часом почало погіршувалось. Французькі підприємці, занепокоєні можливістю введення високих податків, переводили свої капітали за кордон, що відразу відбилось на темпах зростання економічного розвитку. З іншого боку відбулось збільшення прибутків громадян. При відносно стабільному виробництві це означало виникнення диспропорції між грошовою і товарною массою і, відповідно, до зростання цін - інфляції.

Широкі соціальні видатки призвели до «втечі» французьких капіталів за кордон, посилилися кризові явища в економіці. Економічні негаразди викликали у населення розчарування діями Народного фронту.

Економіка так і не вийшла на докризовий рівень. Це ще більше ускладнило відносини між партіями у Народному Фронті. У червні 1937 р. Л.Блюм подав у відставку : криза Фронту стала очевидною. Наступник Блюма прем'єр К. Шотаи бездіяв. У квітні 1938 р. посаду прем'єра зайняв лідер радикалів ЕдуардДаладьє.Його уряд відразу скасував низку соціальних програм. У зовнішній політиці він повністю слідував у фарватері Англії. Підписання мюнхенської угоди призвело до остаточного розпаду Народного Фронну. У жовтні 1938 р. з нього офіційно вийшли радикали.

Народний Фронт був насамперед засобом боротьби проти фашизму. У Франції безпосередню загрозу приходу фашистів до влади було ліквідовано, хоча не був ліквідований сам фашизм.

Одночасно Фронт був спробою знайти вихід з кризи і депресії. Підсумком цих дій стало прийняття пакету соціально-економічних заходів, які заклали основу формування в подальшому держави процвітання. Значною мірою ці дії були схожі на «новий курс» Рузвельта. Відмінність полягала втому, що в реалізації цих заходів брали участь комуністи. Для них Народний Фронт був вимушеною і перехідною формою до реалізації їх соціальної ідеї, яку не можливо уявити без «диктатури пролетаріату». Це і надало Фронту аморфного і нестійкого характеру. Участь комуністів у Фронті створила небезпеку його перетворення з засобу захисту демократії від фашизму у засіб ліквідації демократії заради «диктатури пролетаріату».

Неузгодженість дій комуністів і соціалістів в уряді, падіння темпів економічного розвитку призвели у 1938 р. до розпаду Народного Фронту. Проте головний політичний здобуток уряду Народного Фронту незаперечний — у Франції вдалося не допустити фашистів до влади.