32."Мюнхенська змова"

29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася зустріч голів урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії, скликана за активної підтримки США. Метою зустрічі було визначення подальшої долі суверенної держави Чехословаччина, яка на той момент була однією з найбільш процвітаючих країн Європи, оскільки на її територію відкрито претендувала мілітаристська Німеччина.

Варто звернути увагу на той факт, що представникам Чехословаччини та СРСР було відмовлено в участі в цій зустрічі.

О першій годині ночі 30 вересня 1938 р. Чемберлен, Даладьє, Муссоліні і Гітлер підписали Мюнхенську угоду. Тільки після цього до зали, де було підписано цю угоду, була допущена чехословацька делегація. Керівництво Великобританії та Франції вчинили тиск на уряд Чехословаччини, і президент Бенеш без згоди Національних зборів прийняв її до виконання. 30 вересня між Великобританією і Німеччиною була підписана декларація про взаємний ненапад; схожа декларація Німеччини і Франції була підписана трохи пізніше – 6 грудня 1938 року.

За результатами угоди відбулися кардинальні зміни в політичній та військовій ситуації в Центральній Європі – Німеччині у десятиденний термін передавалася Судетська область Чехословаччини площею в 41 тис. кв. км з населенням в 4,9 млн. людей.

Коментуючи ці події, британський посол у Берліні Гендерсон написав міністру закордонних справ Великобританії Галіфаксу: "Зберігши мир, ми зберегли Гітлера і його режим". І він мав рацію. Але Гітлер не ділився з союзниками усіма своїми планами.

І подальші події розвивалися не менш стрімко.

14 березня 1939 під тиском Гітлера президент Чехії Гаха погодився на окупацію Німеччиною земель, які залишалися у складі Чехії: Богемії та Моравії. 15 березня Німеччина ввела на цю територію свої війська і оголосила над ними протекторат (протекторат Богемія і Моравія). Чеська армія не надала ніякого помітного опору окупантам.

У розпорядження Німеччини потрапили значні запаси озброєння колишньої чехословацької армії, що дозволили озброїти 9 піхотних дивізій, а також чеські військові заводи. Перед нападом на СРСР з 21 танкової дивізії вермахту 5 були укомплектовані танками чехословацького виробництва.

19 березня уряд СРСР надіслав ноту до Німеччини, в якій заявив про своє невизнання німецької окупації території Чехословаччини.

До речі мілітаристська Польща також взяла участь у поділі Чехословаччини: 21 вересня 1938 року, в самий розпал Судетської кризи, польські державні діячі пред'явили чехам ультиматум про "повернення" їм Тешинской області, де проживало 80 тисяч поляків і 120 тисяч чехів. 27 вересня було озвучено повторну вимогу. У країні нагніталася античеська істерія. Від імені так званого "Союзу сілезьких повстанців" у Варшаві абсолютно відкрито проходило вербування до Тешинського корпусу. Загони "добровольців" потім направлялися до чехословацького кордону, де влаштовували збройні провокації та диверсії, нападали на склади зі зброєю. Польські літаки щодня порушували кордон Чехословаччини. Польські дипломати в Лондоні та Парижі ратували за рівний підхід до вирішення Судетської і Тешинскої проблем, а польські та німецькі військові тим часом вже домовлялися про лінію демаркації військ у разі вторгнення у Чехословаччину. В один день з укладанням Мюнхенської змови, 30 вересня, Польща направила до Праги черговий ультиматум та одночасно із німецькими військами ввела свою армію в Тешинську область – предмет територіальних суперечок між нею та Чехословаччиною в 1918-1920 роках. Залишившись у міжнародній ізоляції, чехословацький уряд був змушений прийняти умови ультиматуму.

Паралельно у першій половині 1939 року фашистська Німеччина надала допомогу у приході до влади в Іспанії профашистського режиму Франко. А в квітні під керівництвом Гітлера фашистська Італія окупувала Албанію.

При цьому уряди країн Заходу не особливо намагалися боротися з фашистською експансією, а по суті просто змирилися і навіть сприяли їй. Наприклад, на початку весни 1939 року Англія, Франція і США визнали фашистський режим Франко.

Європа сподівалася, що захоплений Німеччиною величезний військовий і промисловий потенціал буде спрямований проти СРСР. А Гітлер використовував Англію і Францію для посилення Німеччини і захоплення практично всієї континентальної Європи.

Що ж до СРСР, то в даній ситуації, на відміну від усіх інших країн, Радянський Союз був єдиною країною, яка заявила відкрито: "Радянський уряд не може визнати правомірним включення до складу Німецької імперії Чехії, а в тій чи іншій формі також і Словаччини...".

Мюнхенський договір 1938 р.

Мюнхенський договір 1938р., «мюнхенська змова» — угода про приєднання прикордонних земель Чехословаччини, населених німцями (переважно судетськими німцями), до нацистської Німеччини, підписана 30 вересня 1938 р. на конференції в Мюнхені представниками Великобританії (Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє), Німеччини (А. Гітлер) та Італії (Б. Муссоліні). Була результатом агресивної політики Гітлера, що проголосив ревізію Версальського мирного договору з метою відновлення німецького рейху, — з одного боку, і підтриманої США англо-французької політики «заспокоєння», з іншого. Чехословаччина, яка стала незалежною державою після розпаду Австро-Угорщини, за Версальським договором мала 14 млн. чоловік населення, з якого бл. 3,3 млн. складали компактно проживаючі етнічні, так звані судетські німці.

Судети відносилися до найбільш промислово розвинених районів Чехословаччини. У цьому регіоні діяла профашистська судето-німецька партія, яка вимагала спочатку національної автономії Судетів, а потім безпосереднього включення цієї області в рейх. Гітлер, який із самого початку своєї політичної діяльності вимагав возз'єднання з Німеччиною «трьох з половиною мільйонів німців, відрізаних від своїх співвітчизників групою божевільних політиків у 1919 p.», неодноразово робив спроби здійснити цю вимогу. 30 травня 1938 р. він оголосив наказ про захоплення Чехословаччини не пізніше 1 жовтня 1938 р. (операція «Грюн»), а у вересні на з'їзді НСДАП в промовах Гітлера і Геббельса прозвучали недвозначні попередження про «звільнення німців», що пригноблюються, і ліквідацію чехословацької держави. Західні держави, які продиктували в свій час умови Версальського договору, відповіли мовчанням на новий факт порушення Німеччиною взятих на себе міжнародних зобов'язань. У цій ситуації уряди Великобританії і Франції вважали, що тільки політика «заспокоєння», тобто задоволення домагань Гітлера, може врятувати Європу від нової війни.

15 вересня в Берхтесгадені відбулася зустріч прем'єр-міністра Великобританії Чемберлена з Гітлером («Берхтесгаденська зустріч»). 18 вересня Англія і Франція пред'явили президенту Чехословаччини Е. Бенешу ультиматум про передачу Німеччині заселених німцями територій, який був прийнятий ним 21 вересня. У Чехословаччині це призвело до зміни уряду, був оголошений загальний страйк, проведені демонстрації протесту. 22 вересня відбулася нова зустріч Чемберлена з Гітлером у Бад-Годесберзі (Годесберзькі переговори), де Гітлер висунув нові вимоги до Чехословаччини. Скориставшись моментом, свої територіальні домагання висловили Польща (р-н Ользе) та Угорщина (Закарпатська Україна). Це дозволило Гітлеру прикрити анексію Судетів «міжнародним» характером вимог до Чехословаччини. У цій ситуації з ініціативи Муссоліні була скликана нарада представників Англії, Франції, Німеччини та Італії в Мюнхені, де 30 вересня 1938 р. було підписано Мюнхенську угоду. За цією угодою Німеччина діставала право на анексію Судетської області, а також тих районів, де німецьке населення перевищувало 50%. Додатково була прийнята декларація, в якій Великобританією і Францією давалися гарантії новим кордонам Чехословаччини. Уряд Чехословаччини підкорився прийнятій у Мюнхені угоді, і 1 жовтня 1938 р. німецькі війська окупували Судети.

У результаті Чехословаччина втратила бл. 1/5 своєї території, бл. 5 млн. населення (з них 1,25 млн. чехів і словаків), а також 33% промислових підприємств. Приєднання Судетів до Німеччини стало вирішальним кроком на шляху до остаточної ліквідації державної самостійності Чехословаччини, яка сталася в березні 1939 р.