38. Створення та початок діяльності оон

Важливою подією перших післявоєнних років стало створення Організації Об’єднаних Націй (ООН), головним завданням якої було підтримання міжнародного миру й безпеки, розвиток співробітництва між народами й державами.

Відповідно до рішення Ялтинської конференції, Установча конференція ООН відкрилася у квітні 1945 р. у Сан-Франциско (США). На неї були запрошені держави, що оголосили війну Німеччині й іншим країнам фашистського блоку. Серед засновників ООН була й Україна.

Конференція ухвалила Статут ООН, що зафіксував найважливіші принципи міжнародного права: розвиток дружніх відносин між націями на засадах рівноправності й самовизначення народів, невтручання у внутрішні справи інших держав, розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами, утримання від загрози застосування сили.

Відповідно до Статуту керівними органами ООН є Генеральна Асамблея — збори всіх членів ООН щорічного скликання, де кожна країна має один голос, і Рада Безпеки, що складалася з 5 постійних членів (СРСР, США, Великобританія, Франція і Китай) і 6 непостійних, що обираються Генеральною Асамблеєю. Рада Безпеки набувала права санкцій, блокади й застосування сили проти агресора. Кожний з постійних членів Ради Безпеки мав право вето стосовно будь-якого рішення, що не відповідало його інтересам. Насправді право вето означало, що Рада Безпеки не могла вжити жодних заходів проти дій кого-небудь зі своїх постійних членів.

Були затверджені й інші органи: Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем, Міжнародний суд, Рада з опіки та ін. Крім того, при ООН був створений ряд спеціалізованих міжнародних організацій: ЮНЕСКО (Організація з питань освіти, науки й культури), МОП (Міжнародна організація праці), ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) та ін. Статут ООН набув чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як день ООН. Штаб-квартира ООН розташовується в Нью-Йорку.

У 1945 р. членами ООН стали 50 держав, що взяли участь у конференції в Сан-Франциско. Країни фашистського блоку спочатку не допускалися до членства в ООН. Потім кількість її членів значно збільшилась і до кінця 50-х років досягла 83.

Під егідою ООН було створено різні спеціалізовані організації: ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), МОП (Міжнародна організація праці), ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація), ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) і т.д.

Нині нараховується близько 190 членів ООН. Генеральна Асамблея ООН розпочала свою діяльність у 1946 р. На першій сесії були обрані непостійні члени РБ, призначено першого Генерального секретаря ООН (ним став Трюгве Лі), створено Комісію по атомній енергії. Однак, через суперництво СРСР і США та їхніх прихильників робота ООН була ускладнена.

У 1948 р. ООН прийняла Декларацію прав людини та Пакт про громадянські і політичні права, в яких усі країни закликались до встановлення в їхній політиці пріоритету інтересів особи над класовими та національними.

39. Другий етап 2-ї св. І Сталінградська битва

Другий етап війни (22 червня 1941 р. - листопад 1942 р.) розпочався вступом у війну СРСР. 22 червня Німеччина без оголошення війни розпочала вторгнення на територію СРСР по всьому західному кордону. Одразу ж почалося активне формування антигітлерівської коаліції. На другий день Великої Вітчизняної війни (23 червня 1941 р.) Англія та США майже одночасно заявили про повну підтримку Радянського Союзу у цій боротьбі та про готовність надати йому воєнну та економічну підтримку у боротьбі. У липні-серпні 1941 р. були підписані угоди між Англією та СРСР про спільні дії проти Німеччини (12 липня) та про торговий обіг між країнами (16 серпня). У серпні США та Англія утворили Атлантичну хартію, до якої у вересні приєднався СРСР. Проте реально Сполучені Штати вступили у війну 7 грудня 1941 p., після раптового нападу японських сил на воєнно-морську базу США у Перл-Харборі і розгрому американського флоту на тихоокеанському театрі бойових дій. Воєнна ініціатива там одразу ж перейшла до Японії і вона швидко окупувала Індонезію, Сінгапур, Філіппіни, Бірму, Нову Гвінею.

Протягом третього етапу війни (листопад 1942 р. - кінець 1943 р.) стратегічна ініціатива переходить до країн антигітлерівської коаліції. Відбувається корінний перелом у ході війни - значною мірою завдяки героїчній боротьбі радянського народу на радянсько-германському фронті. Головне значення в цьому мали перемоги радянських військ у Сталінградській та Курській битвах.

Розгром німецьких військ під Сталінградом

28 червня 1942 р. розпочався великий німецький наступ з метою захоплення Сталінграда і Кавказу. Гітлер планував вийти на лінію Воронеж-Сталінград-Астрахань-Баку-Батумі, «відрізати» Москву від волзького й уральського тилу і потім взяти столицю Радянського Союзу. У разі успішного наступу у війну проти СРСР планували вступити Туреччина та Японія. Проте німці не змогли захопити жодного із запланованих міст. Німецькі плани зруйнувала битва за Сталінград. Вона розпочалася 17 листопада 1942 р. і тривала 6,5 місяців. Під час наступу німцям вдалося здійснити глибокий прорив до Кавказьких гір, але пробитися у Закавказзя вони не змогли. Чотири місяці радянські війська вели оборонні бої. Втрати з обох боків були великими.

19 листопада 1942 р. Червона армія перейшла у контрнаступ і за п'ять днів війська Південно-Західного, Донського та Сталінградського фронтів під командуванням генералів М. Ватутіна, К. Рокосовського й А. Єременка прорвали німецький фронт і замкнули кільце оточення навколо головних сил ворога. 22 німецькі дивізії фельдмаршала Паулюса (понад 300 тис. чол.) опинилися в оточенні. Запропоновані командуванням Донського фронту умови капітуляції були відхилені Гітлером.

Потужна група армій «Дон» на чолі з фельдмаршалом Манштейном 12 грудня зробила спробу прорвати кільце оточення на Волзі. Та 24 грудня наступ німців було зупинено, угруповання Манштейна розгромлено і до 31 грудня відкинуто на 200-250 км. Не справдилися розрахунки гітлерівців і на створення «повітряного мосту» допомоги. За період блокади на Волзі було знищено 1106 бойових і транспортних літаків вермахту.

10 січня 1943 р. війська Донського фронту перейшли в наступ і 2 лютого змусили капітулювати залишки оточеної в Сталінграді 6-ї німецької армії Паулюса. У полон було взято понад 91 тис. чол., в тому числі 2,5 тис. офіцерів і 24 генерали на чолі з фельдмаршалом. Крім того, були розгромлені 3-я і 4-а румунські армії.

Сталінградська битва стала поворотним пунктом у ході другої світової війни. Перемога радянських військ на Волзі спричинила глибоку кризу в Німеччині. Фінляндія й Угорщина почали готуватися до виходу з війни, Італія опинилася на межі політичної катастрофи, ще обережнішою стала політика Японії і Туреччини.

Англія і США зрозуміли, що Німеччина і її союзники програють війну. На нараді в Касабланці у січні 1943 р. Рузвельт і Черчілль підтвердили свої наміри не припиняти війну до повної капітуляції агресора. Проте жодних конкретних рішень про відкриття другого фронту в Європі не було прийнято.

Перемога в битві на Волзі дала змогу Червоній армії заволодіти стратегічною ініціативою і розгорнути наступ по всьому фронту від Ленінграда до Кавказу. В січні 1943 р. була знята 18-місячна блокада Ленінграда. За зимово-весняний період радянські війська просунулися на захід на 600-700 км, розгромивши 112 німецьких дивізій.