- •1. Визначте преді і завд курсу і розкрийте історичний зміст періоду новітньої іст.
- •2. Охарактеризуйте Версальсько-Вашингтонську систему мирних договорів.
- •3. Визначте проблеми періодизації новітньої іст. Кр-н Зх Євр та Пн Америки.
- •4. Проаналізуйте основні напрями історіографії та джерельну базу курсу.
- •5. Охарактеризуйте втрати Німеччини у псв та дайте оцінку її економ становищу у перші післявоєнні роки.
- •6. Ліга Націй: процес створення, завдання та перші кроки.
- •7. Веймарська республіка в Німеччині: здобутки та втрати.
- •8. Розкрийте передумови зародження та становлення нацистського руху в Німеччині.
- •9. Фашизм в країнах Європи: спільні риси та особливості розвитку в 30-ті рр. Хх ст.
- •10. Визначте наслідки псв для Франції.
- •11. Прокоментуйте основні засади зовнішньополітичного курсу Франції у 30 р. Хх ст..
- •12. Народний фронт у Франції: причини утворення та наслідки діяльності.
- •13. Розкрийте передкмови та причини зародження фашиського руху в Італії.
- •14. Проаналізуйте політику іспанської монархії післа першої світової війни.
- •16. Революція в Іспанії 1931-1939 рр. : причини, хід, наслідки.
- •17. Проаналізуйте соціально-економічне становище сша після псв.
- •18. Визначте головні напрями зовнішньої політики сша у міжвоєнний період.
- •19. Проаналізуйте основні заходи «нового курсу» ф. Рузвельта та визначте його наслідки для країни.
- •20. Крах Варсальсько-Вашингтонської системи договорів та його наслідки для світової спільноти.
- •21. Проаналізувати громадянську війну в Іспанії. Визначити причини та наслідки.
- •22. Основи фашистського режиму в Італії
- •23. Діяльність Ліги Націй: здобутки і прорахунки
- •24. Версальські мирні договори.
- •25. «Новий курс» Рузвельта: основні заході і наслідки для країни
- •26. Втрати Німеччини у Першій світовій і оцінка її економічного становища у перші післявоєнні роки
- •27. Проаналізуйте події в Іспанії 1931-39 рр.
- •28. Наслідки Першої світової війни для Франції
- •29. Причини та передумови зародження фашистського руху в Італії
- •30. Причини утворення та наслідки діяльності Народного фронту
- •31. Зовнішня політика Німеччини напередодні 2 св. Війни
- •32."Мюнхенська змова"
- •33. Політика «умиротворення агресора»
- •34. Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки.
- •36. Етапи 2-ї світової. Військові дії у Європі на 1-му етапі. Дивна війна
- •37. Міжнародні відносини після 2 св. Війни
- •38. Створення та початок діяльності оон
- •39. Другий етап 2-ї св. І Сталінградська битва
- •40. Ольстерська проблема
- •51. Проаналізуйте соціально-економічне становище італії після другої світової війни
- •52. Проаналізуйте перший етап іі св. Війни. Причини перемог нім.-фашистських військ
- •53. Дайте характеристику діяльності консервативного уряду маргарет тетчер та його соціально-економічної стратегії
- •54. Визначте причини поразки радянських військ в 1941 році
- •55. Розкрийте суть політики умиротворення агресора напередодні іі св.. Війни
- •56. Охарактеризуйте останній етап іі св.. Війни-домовленості союзників та розгром японії
- •57. Охарактеризуйте процес ліквідації британської колоніальної імперії
- •58. Охарактеризуйте міжнародні відносини після іі св.. Війни
- •59. Визначте суть та шляхи розв’язання ольстерської проблеми
- •60. Проаналізуйте політику лейбористів великобританії у перші післявоєнні роки
- •«Італійське економічне диво»
- •Квебекська проблема
- •67.(???Передивіться!)
- •71.Прокоментуйте суспільно політичний розвиток сша в 90ті рр.
- •72.Проаналізуйте політичні процеси в Австрії в 50-60 рр.
- •73.Дайте оцінку комуністичному тоталітарному ладу Румунії 60-80рр.20ст.
- •74.Визначте зміст та значення реформаційної діяльності керівництва Угорщини 50-60х рр.. 20ст
- •75.Розкрийте процес політичного та економічного розвитку Іспанії у 50-70х рр.Франкістський режим.
- •76.Визначте роль Нато у процесі протидії комунізму в світі.
- •77.Проаналізуйте суспільно політичний та економічний розвиток Іспанії 70-90х роках.Перехід до демократії.
- •78.Охарактеризуйте особливості структури нато.
- •79.Охарактеризуйте інтеграційні процеси в Європі 20 поч.21 ст.
- •80.Проаналізуйте розвиток культури в другій половині 20ст. Визначте основні тенденції в мистецтві та музиці.
- •81.Охарактеризуйте німецьке економічне диво: передумови на наслідки
- •82. Охарактеризуйте політичний та економічний розвиток Канади в 70-80-ті рр. Хх ст.
- •83. Охарактеризуйте процес розколу Німеччини та визначте перешкоди на шляху її об*єднання в 40-50-х роках хХст.
- •84.Охарактеризуйте зовнішню політику сша другої половини 80-х рр..Хх ст..
- •85. Прокоментуйте особливості політичного та економічного розвитку Франції у роки Четвертої республіки.
- •86. Проаналізуйте економічний та політичний розвиток сша в 50-60-х роках хх ст..
- •Економіка сша в 60-х роках
- •87. Проаналізуйте процес об*єднання Німеччини, визначте основні проблеми.
- •88. Розкрийте суть Квебекської проблеми та заходи спрямовані на її подолання.
- •89. Охарактеризуйте політичні процеси в Австрії в 50-60-х рр. Хх ст..
- •Коаліційні уряди 1945-1966
- •90. Охарактеризуйте інтеграційні процеси в Європі в 2 половині хх- поч.. Ххі ст..
Коаліційні уряди 1945-1966
АНП і СПА сформували коаліційний кабінет після виборів 1945 р. Жорстокий досвід Першої республіки підказав обом партіям, що компроміс — це та ціна, яку необхідно заплатити за демократичне відродження. Трудова коаліція розпалася після виборів 1966 р., і новий уряд був сформований винятково з членів АНП. СПА, керована Бруно Крайським, колишнім міністром закордонних справ, перейшла в опозицію.
У ці роки посаду президента незмінно обіймали соціалісти. Бургомістр Відня, «червоний» генерал Теодор Кернер, був президентом Австрії в 1951-1957 рр. Його змінив досвідчений управлінець Адольф Шерф (1957-1965). Ще один колишній бургомістр столиці, Франц Йонас, обіймав президентську посаду в 1965-1974 рр., Рудольф Кирхшлегер протримався на цій посаді два шестирічних терміни. Посаду канцлера обіймали члени АНП: Юліус Рааб, поміркований прихильник розвитку приватного підприємництва, у 1953-1961 рр., його змінив Альфонс Горбах, який пішов у відставку в 1964 р. Наступним канцлером став Йозеф Клаус, який згодом очолив у 1966 р. однопартійний кабінет АНП, поки в 1970 р. не поступився своїм місцем Бруно Крайському. Міністерські і політичні посади в коаліційні роки розподілялися між двома головними партіями.
90. Охарактеризуйте інтеграційні процеси в Європі в 2 половині хх- поч.. Ххі ст..
Ще в 1947 р. виникли перші міжнародні економічні організації країн Західної Європи. У липні 1947 р. в Парижі на нараді представників 16 європейських держав був створений Комітет європейського економічного співробітництва, який розпочав свою роботу в напрямі реалізації «плану Маршалла». Європейська економічна інтеграція великою мірою залежала від подолання суперечностей між Францією та Німеччиною, які за останні 70 років тричі воювали одна з одною. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман дійшов висновку, що кращий спосіб уникнення нової війни — це об’єднання сталеливарної та вугільної промисловостей обох країн, що унеможливило б таємне виробництво озброєнь («план Шумана»). Одночасно можна було підвищити ефективність цих галузей. У травні 1950 р. відбулося об’єднання виробництва сталі й вугілля Франції та ФРН. У квітні 1951 р. до них приєдналися Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург, які разом із ФРН та Францією підписали в Парижі Договір про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС).
У 1957 р. були створені ще дві міжнародні організації. Європейське товариство з атомної енергії (Євроатом), покликане об’єднати зусилля його членів у сфері ядерних досліджень і використання ядерної енергії, та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), відоме під назвою Спільний ринок. 25 березня 1957 р. 6 держав — ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург і Нідерланди — підписали у Римі договір про створення ЄЕС.
Метою створення цієї міжнародної організації було посилення позицій європейської економіки на світовому ринку за допомогою координації економічної політики її членів. У 1961 р. до ЄЕС намагалася приєднатися Велика Британія, проте її вступ був двічі заблокований президентом Франції Ш. де Голлем. Приєднання Великої Британії до ЄЕС відбулося в 1973 р. разом із Данією та Ірландією.
У 1981 р. до ЄЕС була прийнята Греція, у 1986 р. — Іспанія та Португалія, а в 1995 р. — Австрія, Фінляндія та Швеція.
На межі 1990-х років інтеграційні процеси в Європі прискорилися. Підготування нової інтеграційної угоди тривали приблизно три роки. 7 лютого 1992 р. в нідерландському м. Маастрихті, на перетині кордонів Нідерландів, Бельгії та ФРН, міністри закордонних справ і міністри фінансів країн-членів ЄЕС (Бельгії, Данії, Люксембургу, Нідерландів, Іспанії, Італії, Ірландії, Португалії, Греції, Франції, Німеччини, Великої Британії) підписали Договір про Європейський Союз (Маастрихтська угода), який мав на меті поетапну трансформацію ЄЕС у новий економічний, валютний, а в перспективі — політичний Європейський Союз. Прийнята програма довгострокового стратегічного розвитку Європи передбачала: запровадження єдиної валюти — євро, часткову відмову від суверенітету у сфері зовнішньої та військової політики, розширення прав основних інституцій Європейського Союзу — Ради міністрів Європарламенту, Комісії європейських товариств, збільшення наднаціональних повноважень ЄС у соціальній політиці, охороні навколишнього середовища, промисловості, культурі, охороні здоров’я. Не заперечувалася можливість створення єдиного євроуряду. Маастрихтський договір — один із найважливіших правових актів в історії XX ст., є логічним продовженням понад 40-річної історії євроінтеграції. На початку XXI ст. Європейський Союз значно розширив свій склад. У 2004 р. членами цієї міжнародної організації стали ще 10 країн: Польща, Чехія, Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Естонія, Мальта, Словаччина, Словенія, а в 2007 р. до ЄС приєдналися Болгарія та Румунія.
ЄС налагоджує тісні контакти з іншими регіональними організаціями, має угоди з асоційованими членами — країнами Африки, Ізраїлем, країнами Східної Європи та стає дедалі важливішим чинником світової політики.
У 2007 р. був підписаний Лісабонський договір, який започаткував існування нового ЄС. Нині до організації входять 27 членів. Система установчих документів нового ЄС відображає концепції, висунуті Президентом Франції Н. Саркозі. Перший короткий установчий документ ЄС — Договір про Європейський Союз (55 статей). Другий повний документ — Договір про функціонування Європейського Союзу (358 статей). Місце та дати підписання Договорів не змінилися. Тому Договір про Європейський Союз має назву «Маастрихтський договір 1992p». у редакції Лісабонського договору 2007 p., а Договір про функціонування ЄС — «Римський договір 1957p.» у редакції Лісабонського договору 2007 р.
Нині в Європарламенті налічується 751 депутат (замість 785, які були в 2004-2009 pp.). Депутати Європарламенту обираються за квотами, які залежать від кількості населення країни. Найменша квота — шість депутатів, найбільша — 96 (нині її має Німеччина). Серед дев’яти керівників Європарламенту — три жінки.
Іншою впливовою європейською організацією є Рада Європи (РЄ) — міжнародна міжурядова організація, створена 5 травня 1949 р. в Лондоні. Країнами-засновницями РЄ стали: Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція. Головні органи РЄ — Комітет міністрів закордонних справ країн-членів Ради Європи та Консультативна парламентська асамблея. Комітет на основі принципу одностайності виробляє політичні рекомендації урядам країн-членів Ради Європи, які підлягають ратифікації парламентами. Консультативна парламентська асамблея РЄ обговорює та ухвалює більшістю голосів рекомендації Комітету міністрів закордонних справ. У роботі Асамблеї від кожної країни-учасниці РЄ обов’язково беруть участь і представники парламентської більшості, і делегати від опозиції. При Раді Європи функціонують:
• Європейська комісія з прав людини;
• Європейський суд із прав людини;
• Європейський центр молоді;
• Європейський молодіжний фонд;
• Інформаційний центр охорони природи;
• Інститут спеціальних уповноважених із прав людини на місцях.
Основні організації Ради Європи розміщені в м. Страсбурзі (Франція).
Упродовж довгих років РЄ була маловпливовою інституцією, роль якої значно зросла лише наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років у зв’язку з геополітичними змінами у світі та з прискоренням процесу євроінтеграції. 9 листопада 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи (38 — Хорватія, 39 — Росія).
