Пані Журден, Ніколь.

Ніколь. Справді, пані, я таки добре заробила за мою цікавість. Але здається мені, що там не все чисто. Вони розмовляють про якісь справи, яких вам зовсім не можна знати.

Пані Журден. Вже давно, Ніколь, маю я підозру на мого чоловіка. Я певна, що він мене дурить, що він упадає коло когось,— от і намагаюся вивідати, коло кого саме. Крім того, час уже й про мою дочку подбати. Ти ж знаєш, як Клеонт її кохає, він і мені припав до серця, отож я й хочу допомогти йому в цій справі та віддати за нього Люсіль, якщо мені пощастить.

Ніколь. По правді вам скажу, моя пані, я просто в захваті, що ви погоджуєтеся на цей шлюб: вам подобається пан, а мені ще більше — його слуга. Ох, та й добре ж було б, коли б нас повінчали одночасно!

Пані Журден. Біжи ж мерщій до Клеонта та перекажи йому від мене, щоб він зараз же сюди з’явився: ми підемо разом до мого чоловіка просити в нього згоди на цей шлюб.

Ніколь. Біжу, пані, з радістю! Ще ніколи ви мені не давали приємнішого доручення.

Пані Журден виходить.

Ото зрадіють обидва!

ЯВА 8

Клеонт, Ков’єль, Ніколь.

Ніколь (до Клеонта). Ага! Ось і ви до речі. А я несу вам радісну звістку, я хочу...

Клеонт. Геть, лукава зраднице, і ніколи не смій морочити мене твоїми брехливими словами!

Ніколь. Отак ви приймаєте...

Клеонт. Геть, кажу тобі, і скажи твоїй зрадливій панночці, що їй більше не пощастить одурити простака Клеонта!

Ніколь. Що воно й до чого!.. Не розберу... Мій любенький Ков’єлю, скажи ж хоч ти, що все це означає?

Ков’єль. Твій любенький Ков’єль, гидке дівчисько?! Геть з моїх очей, мерзотнице! Дай мені спокій!

Ніколь. Як? І ти теж...

Ков’єль. Геть з моїх очей, кажу тобі! 1 не балакай до мене більш ніколи!

Ніколь. Оце-то так! Яка муха їх обох укусила! Побіжу мерщій та розкажу про все панночці.

Клеонт, Ков’ель.

Клеонт. Як! Поводитися так із своїм коханим, з коханим найвірнішкм та найналкішим з усіх коханих на світі!

К о в ’ є л ь. То щось кечуване, що вони нам обом учи­нили!

Клеонт. Я кохаю її понад усе на світі, я такий ніжний з нею. Нікого в світі не маю я дорожчого за неї. Тільки про неї турбуюся, думаю, мрію, тільки її бажаю... Вся моя радість тільки в ній. Я розмовляю тільки про неї, думаю тільки про неї, уві сні бачу тільки її, я живу тільки нею, серце моє б’ється ТІЛЬКИ ДЛЯ He^Y, я дихаю тільки нею, все життя моє в ній... Î за таку відданість — отака мені нагорода!.. Два дні не бачив я її — й вони видалися мені за два страшних сторіччя... Î ось нарешті ми зусгрі- - чаємося випадково: серце моє затрепетало, обличчя запа­лало, і я, забувши з радощів усе на свг-ї, кидаюсь у захваті до неї... А зрадниця відвертається й зневажливо проходить повз мене, наче й знати мене не знає.

К о в ’ є л ь. Я кажу те ж саме.

Клеонт. Чи ж може що зрівнятися, Ков’єлю, з таким лукавством невдячної Люсіль?

Ков’єль. А що може зрівнятися, пане, з лукавством цієї мерзенної Ніколь?

Клеонт. Іце після таких самопожертв, після стількох зітхань, присягань, що їх викликали її принади!

Ков’єль. Їце після такого невтомного піклування, після того, як я стільки допомагав їй Fia кухні!

Клеонт. Після тих сліз, що я пролив біля її ніг!

Ков’єль. Після тієї сшш-снленнш відер з водою, що я попотягав для неї з криниці!

Клеонт. Після такої пристрасті, після такого кохан­ня, коли я сам себе забував!

Ков’єль. Після такого жару, який я терпів біля печі, повертаючи за неї печеню на рожні!

Клеонт. Вона уникає мене з презирством!

Ков’єль. Вона нахабно повертається до мене спиною!

Клеонт. Така зрадливість заслуговує найвищої кари!

Ков’єль. Така підлість варта тисячі ляпасів!

Клеонт. Не смій мені ніколи заступатися за неї!

Ков’єль. Я, пане? Боже мене борони!

К л е о н т. Не смій ніколи обороняти зрадницю!

К о в ’ є л ь . Не турбуйтесь.

К л е о н т. Що б ти не казав, захищаючи її,— це не матиме ніякої ваги для мене.

Ков’єль. Та в мене й у думках такого немає!

Клеонт. Я їй того ніколи не подарую, я порву з нею всі стосунки!

Ков’єль. Я пристаю.

Клеонт. Той вельможний граф, що до них учащає, запав їй, мабуть, в око... Ручуся, що її принадила йот високородність. Але честь моя вимагає, щоб я зробив точнісінько так, як і вона, і їй не пощастить вихвалятися там, що вона покинула мене перша.

Ков’єль. Дуже добре! Що ж до мене, то я цілком поділяю ваші почуття.

Клеонт. То розпалюй же мою досаду і підтримуй в мені силу задушити рештки того кохання до неї, яке може ще в мені озватися. Благаю тебе — кажи мені про неї тільки погане! Змальовуй мені її в такому вигляді, щоб вона викликала в мене до себе тільки огиду; називай, будь ласка, всі її хиби, щоб вона мені спротивіла!

Ков’єль. Її хиби, пане? Та вона ж гримасниця, вертлява мавпочка, та й годі! 1 надало ж вам закохатися в неї! Не бачу я там нічого особливого; ви знайдете сотні інших, що багато більше будуть варті вашого кохання. Перш за все очі в неї маленькі...

Клеонт. Правда, очі в неї невеликі, а проте скільки в них вогню! Таких блискучих, таких палких, таких ніж­них оченяток у цілому світі не знайдеш!

Ков’єль. Тай рот у неї надто великий...

Клеонт. Так, але ж яка чарівна усмішка,— я зроду такої не бачив. Не можна спокійно дивитися на її чудові устоньки, вони викликають палкі бажання! Вони так і ваблять до себе!

Ков’єль. Ще й на зріст мала...

Клеонт. Так. Зате ж яка струнка та граційна!

Ков’єль. І говорить, і поводиться вона якось недбало.

Клеонт. Це правда, але все в неї так мило виходить... В її поводженні стільки чарівності, вона така приваблива, що не скоритися їй неможливо!

Ков’єль. А вже щодо розуму...

Клеонт. Ах, Ков’єлю! Який у неї тонкий, який гнучкий розум!

і

І Ков’єль. Розмовляє вона...

Клеонт. Розмовляє вона чудово!

К о в ’ є л ь . Бона завжди серйозна.

Клеонт. А ти хотів би, щоб вона цілісінький день тільки те й робила, що реготала? Що може бути нестерп­нішого за жінку, яка щохвилини ладна сміятися?

К о в ’ є л ь . Та вона ж найвередливіша жінка в світі.

Клеонт. Так, вона вередлива, не заперечую, проте красуні все до лиця, від красуні все стерпиш.

Ков’єль. Ну, коли так, вас не переконаєш! Бачу я, ви маєте охоту кохати її завжди.

Клеонт. Я? Ні, краще вмерти! Я її ненавидітиму так, як колись кохав...

Ков’єль. Як же ви цього досягнете? Адже ж вона, по-вашому, сама довершеність?

Клеонт. Тим страшнішою буде моя помста... Не­нависть покаже, який я непохитний. Вона прекрасна, ча­рівна, приваблива для мене, я визнаю за нею всі ті цін­ності — і покидаю її. Та ось і вона.

ЯВА 10