Пані Журден, пан Журден, Дорімена, Дорант, співаки, лакеї.

Пані Журден. Ага-а! Та тут зібралася веселенька компанійка! Бачу добре, що на мене тут не чекали! То ось чому ви, коханий мій чоловіче, так поспішали вирядити мене на обід до моєї сестри? Там — до якоїсь вистави лаштуються, тут — бенкет на всю губу справляють! Ось на що ти своє добро гайнуєш?! Невідомих дам без мене

приймаєш, наймаєш для них співаків та комедіантів, а мене — геть із власної господи?!

Д о р а н т. Що ви хочете сказати, пані Журден? Що цс у вас за фантазія? Звідки ви взяли, що ваш чоловік витрачає на нас свої гроші, що це він дає обід на честь цієї дами? То знайте ж: обід улаштовую я, а він лише запропонував мені свою господу для розваги, і вам слід спершу зважити те, що ви хочете сказати, а потім уже говорити!

Пан Журден. Авжеж, авжеж, негіднице! Обід улаштовує пан граф для цієї вельможної дами. Він зробив мені велику честь, що вибрав для цього мою господу, та ще й запросив і мене самого до столу.

Пані Журден. Все це вигадки! Я знаю те, що знаю.

Д о р а н т. Я вам раджу, пані Журден, надіти кращі окуляри. _к

Пані Журден. Нічого мені окуляри надівати, до­бродію, я й без них добре бачу! Давно вже зрозуміла я, що у вас тут коїться. Надаремне ви думаєте, що я така. дурна! Фу, яка гидота! Шляхетний пан, а потурає дурощам мого чоловіка. Та й ви теж хороші, шановна пані! Шля­хетній дамі не випадає сіяти в сім’ї сварку та дозволяти моєму чоловікові коло вас упадати.

Дорімена. Що все це означає? Ви глузуєте з мене, Доранте, примушуючи мене вислуховувати дурне базікан­ня цієї божевільної!

Д о р а н т (доганяючи Дорімену). Маркізо, постривай­те! Маркізо, та куди ж ви тікаєте?!

Пан Журден. Маркізо... Пане графе, попросіть у неї пробачення за мене і вблагайте її вернутися.

ЯВА З

Пані Журден, пан Журден, лакеї.

Пан Журден. Ах!.. Ну що ти наробила, негіднице?! Ти осоромила мене перед цілим світом!.. Отаких вель­можних панів вигнати з моєї господи!

Пані Журден. Начхати мені на їхню вельмож­ність!

Пан Журден. Не знаю, що мене стримує, клята бабо, що я ще й досі не тріснув тебе тарілкою по довбешці! Не дала й пообідати як слід!..

Пані Журден (виходячи). Начхала я на твій обід! Я бороню свої права, і всі жінки стоятимуть за мене.

Пан Журден. Щастя твоє, що ти тікаєш від мого гніву!

ЯВА 4

Пан Журден сам.

і _ •

Пан Журден. Чорти її принесли! А мені ж було так весело, так мило... Ще ніколи не сипав я такими дотепами... А це що таке?

ЯВА 5

Пан Журден, Ков’єль переодягнений.

К о в ’ є л ь . Шановний добродію, не знаю, чи маю я честь бути вам знайомим?

Пан Журден. Ні, добродію.

Ков’єль (показуючи рукою на фут від підлоги). А я вас пам’ятаю, як ви були ще отакенький.

Пан Журден. Мене?

Ков’єль. Атож. Ви були наймиліша дитина в світі, і всі дами брали вас на руки, щоб поцілувати.

Пан Журден. Щоб поцілувати?

Ков’єль. Атож. Я був великим другом вашого по­кійного батька.

Пан Журден. Мого покійного батька?

Ков’єль. Атож. То був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Як ви сказали?

Ков’єль. Я кажу, що він був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Мій батько?

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. Ви його добре знали?

Ков’єль. Ще б пак!

Пан Журден. І ви його такого й знали? То був шляхтич?

Ков’єль. Звичайно.

Пан Журден. Он як можна вірити людям!

Ков’єль. А що?

Пан Журден. Знайшлися такі йолопи, які запев­няють мене, що він був крамарем!

Ков’єль. Ваш батько — був крамарем! То все лихі язики плетуть! Та він зроду не крамарював. Просто як людина надзвичайно привітна й послужлива,— до речі, він добре розумівся на різному крамі,— батько ваш охоче вибирав той крам по різних місцях, наказував приносити до себе додому, а потім уже роздавав його своїм приятелям за гроші.

Пан Журден. Яв захопленні, що познайомився з вами: ви їм посвідчите, що мій батько був шляхтичем.

Ков’єль. Я ладен це підтвердити перед цілим світом.

Пак Журден. Щиро вам дякую! А в яких справах довелося вам завітати до наших країв?

Ков’єль. З того часу, як я товаришував з вашим покійним батьком,— а він, як я вже сказав вам, був справжнім шляхтичем,— я встиг об’їздити цілий світ.

Пан Журден. Цілий світ?

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. А це, мабуть, дуже далеко звідси?

Ков’єль. Та вже звісно... Всього чотири дні, як я повернувся з довгої мандрівки; мене завжди цікавило все, що стосується вас, а тому я й зараз заїхав сюди, щоб повідомити вам дуже приємну для вас новину.

Пан Журден. Яку ж то?

Ков’єль. Чи знаєте ви, що син турецького султана завітав до нашого міста?

Пан Журден. Я? Ні.

Ков’єль. Та невже? З ним разом і пишний почет; всі збігаються на нього подивитися; його вітають і вша­новують у нас як дуже високу особу.

Пан Журден. Ая цього й не знав.

Ков’єль. Найважливіше для вас — те, що він за­кохався у вашу дочку.

Пан Журден. Син турецького султана? Ков’єль. Атож. І хоче її сватати.

Пан Ж у р д е н. Її сватати? Син турецького султана?

Ков’єль. Син турецького султана хоче стати вашим зятем. Сьогодні заходжу я до нього, розмовляю з ним про те, про се, звичайно, турецькою мовою — я знаю її дос­конало,— коли це він мені й каже: «Акчіам крок солер онш алла мустаф гіделум аманахем варахіні уссере кар- булат?» — тобто: «Чи не бачив ти молодої вродливої дів­чини, дочки пана Журдена, паризького шляхтича?»

Пан Журден. Син турецького султана так і сказав про мене?

К о в ’ є л ь . Еге. І коли я відповів йому, що знаю вас дуже добре і бачив вашу дочку, то він мені на це: «Ах, марабаба сахем!» — тобто: «Ах, як я закохався в неї»?

Пан Журден. «Марабаба сахем» означає: «Ах, як я закохався в неї!»

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. Дуже вам дякую за те, що сказали. Я сам ізроду не додумався б, що «Марабаба сахем» означає: «Ах, як я закохався в неї! Яка хороша ця турецька мова!

Ков’єль. Така прехороша, що важко уявити. А чи ви знаєте, що означає «Какаракамушен»?

Пан Журден. «Какаракамушен»? Ні.

Ков’єль. Це означає: «Моя душко»!

Пан Журден. «Какаракамушен» означає «моя душ­ко»?

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. Чудасія! «Какаракамушен» —.«моя душко»! Хто б же міг таке подумати?! От так штука!

Ков’єль. Дозвольте ж мені довести справу до кінця. Отож він прибув сюди просити у вас руки вашої донечки, а щоб його майбутній тесть був гідний такого вельможного зятя, він — з ласки своєї — надає вам звання «мамаму- ші»,— це в них такий високий сан у їхній країні.

Пан Журден. «Мамамуші»?

Ков’єль. Атож, «мамамуші», тобто по-нашому — паладин. Паладини — це стародавні... ну... одне слово, паладин. Це найпочесніший сан у цілому світі,— таким чином, ви зрівняєтеся з найвидатнішими вельможами на землі.

Пан Журден. Син турецького султана робить мені велику честь. Прошу вас, проведіть мене, будьте ласкаві, до нього, щоб я міг подякувати йому особисто.

Ков’єль. Навіщо? Він сам завітає до вас.

Пан Журден. Він сам завітає до мене?

Ков’єль. Авжеж, і привезе з собою все, що потрібне для церемонії вашого висвячення.

Пан Журден. Ач, який він прудкий!

Ков’єль. Його кохання не має сил чекати.

Пан Журден. Одне мене бентежить... Дочка моя страх яка вперта: закохалася по самісінькі вуха в такого mol Клеонта та ще й присягається, що вийде заміж тільки мі нього.

К о в ’ є л ь. Вона передумає, тільки-но гляне на сина і рсцького султана. До того ж уявіть собі, який дивний іішвдок! Син турецького султана напрочуд схожий на mro Клеонта. Я його бачив, мені його показали... Кохання, «ке вона відчуває до одного, дуже легко може перескочити їм іншого, і... Та я чую, він наближається. Ось і він сам.

ЯВА 6