- •На замовлення Міністерства освіти України Передмова м. Стріхи
- •Isbn 5-тт-07-508в-і © Передмова м.Стріха, 1wî
- •1901 Року), «Скупця» (1912), «Шлюб із примусу* (1915). Ще два не- мадруяовяні переклади («Жорж Данден» та «Лікар мимоволі») лишилися « архіві письменника.
- •Нам Журден у халаті й нічному ковпаку, учитель музики, учитель танців, учень учителя музики, співачка, двоє співаків, танцюристи, двоє лакеїв.
- •Музичний діалог Співачка та двоє співаків.
- •Пан Журден бере в лакея свого капелюха й надіває його поверх нічного ковпака. Вчитель танців бере пана Журдена за руку і, наспівуючи менует, танцює разом з ним.
- •Учитель танців показує.
- •Пан Журден, учитель музики, учитель танців,
- •Пан Журден, учитель фехтування, учитель музики, учитель танців, лакей з двома рапірами.
- •Учитель філософії, пан Журден, учитель музики, учитель танців, учитель фехтування, лакей.
- •Всі вчителі, лупцюючи один одного, виходять.
- •Пан Журден, лакей.
- •Учитель філософії, пан Журден, лакей.
- •Пан Журден, лакей.
- •Пан Журден, кравець, учень кравця з убранням для пана Журдена, лакей.
- •11 Н Журден, кравець, учень кравця, учні кравця, «дотанцюють, лакей.
- •Перший вихід балету
- •Дорант, пані Журден, Ніколь.
- •Пані Журден, Ніколь.
- •Пані Журден виходить.
- •Клеонт, Ков’єль, Ніколь.
- •Клеонт, Ков’ель.
- •Люсіль, Клеонт, Ков’єль, Ні коль.
- •Пані Журден, Клеонт, Люсіль, Ков’єль, Ніколь
- •Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’єль, Ніколь.
- •Пані Журден, Люсіль, Клеонт, Ніколь, Ков’єль.
- •Клеонт, Ков’єл.Ь.
- •Пай Журден, Дорімена, Дорант.
- •Пані Журден, пан Журден, Дорімена, Дорант, співаки, лакеї.
- •Пані Журден, пан Журден, лакеї.
- •Пан Журден сам.
- •Пан Журден, Ков’єль переодягнений.
- •Клеонт у турецькому вбранні; три пажі, що несуть поли його каптана; пан Журден, Ков’єль.
- •Дорант, Ков’єль.
- •Муфтій, дервіші, турки, що співають і танцюють; пан Журден у турецькому вбранні, з поголеною головою, без тюрбана й без шаблі.
- •Муфтій, дервіліі, турки, що співають і танцюють.
- •Турки, що співають і танцюють.
- •Муфтій, дервіші, пан Журден, т у р к и , що співають і танцюють. Другий вихід балету
- •Дорант, Дорімена.
- •Пан Журден, Дорімена, Дорант.
- •Пан Журден, Дорімена, Дорант, Клеонт, переодягнений турком.
- •Пан Журден, д орім єна, Дорант, Клеонт, переодягнений к о в ’ є л ь .
- •Люсіль, Клеонт, пан Журден, Дорімена, Дорант,
- •Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, До- рант, Дорімена, Ков’єль.
- •1 Ні (турецьк.).
- •1 Бог (турецьк.).
- •2 Бог великий (турецьк.).
Пані Журден, Клеонт, Люсіль, Ков’єль, Ніколь
Пані Журдеи. Дуже рада вас бачити, Клеонте; ви нагодилися саме до речі. Зараз прийде мій чоловік, скористайтеся нагодою і попросіть його віддати за вас Люсіль.
Клеонт. Ах, пані, які це солодкі слова! Як вони збігаються з моїми власними бажаннями! Чи міг я чекати на такий приємний наказ, чи міг я сподіватися на таку велику ласку?
ЯВА 12
Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’єль, Ніколь.
Клеонт. Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам особисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщас- ливішу людину в світі, коли б міг заслужити такої ласки.
Пан Журден. Перше, ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?
Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я — не шляхетного роду.
Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя — не для вас.
К л е о н т. Чому?
Пан Журден. Ви не шляхетний — ви не матимете моєї дочки.
Пані Журден. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовіка Святого походимо, чн що?
Пак Журден. Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!
Пані Журден. Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда-прадіда?
Пан Журден. Ото хтось тебе за язика тягне!
П ані Журден. Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?
Пан Журден. Ото кляті баби! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько і був крамарем,— тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу, щоб мігї зять був високого роду.
Пані Жур ден. Твоїй дочці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду хлопець багато кращий від будь-якого шляхтянчика — жебрака та потвори.
Н і к о л ь. Що правда, то правда! Бачили ми в нашому селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й у цілому сбіті другого такого не стрінеш!
Пак Журден (до Ніколь). Цить, грубіянко! Вічно втручаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало, тільки почестей мені бракує, тож і хочу я зробити з неї маркізу.
Пані Журден. Маркізу?
Пан Журден. Еге ж, маркізу.
Пані Журден. Ой лишечко! Крий нас, боже!
Пан Журден. Це вже вирішена справа.
Пані Журден. Ну, то я тобі скажу, що цього ніколи не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мш онуки соромилися називати мене бабунею. Та коли б вона приїхала до мене в гостину в екіпажі, вельможною дамою, та не вклонилася б, бува, комусь із наших сусідів, то її вся вулиця засміяла б! «Гляньте-бо,— загомоніли б усі,— як оця пані маркіза носа задерла! А це ж Журдеиова дочка, яка ще недавнечко, малою дитиною, вважала за велике щастя погратися з нами у «вельможну даму». Колись не була вона така пихата,- адже ж обидва діди її торгували сукном коло брами Святого Інокентія. Надбали своїм діткам добра, грошеняток та й розплачуються тепер, мабуть, недешево на тім світі за те, що придбали! Чесній-бо людині зроду так не розбагатіти». Не хочу я поговору! Одне слово, я хочу такого зятя, щоб він мені дякував за мою дочку, щоб я могла йому по-простому сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до столу та пообідай з нами».
Пан Журден. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!
ЯВА 13
