2. Післявоєнна відбудова України (1945-1956)

Післявоєнна УРСР у багатьох важливих аспектах виявилася відмінною від довоєнної. Значно розширилися кордони, зросла її політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився етнічний склад населення.

Україна, яка зазнала найбільших втрат у війні, стала однією з держав-засновниць ООН та членом багатьох міжнародних організацій.

Проте, маючи всі зовнішні атрибути суверенної республіки, котра на федеративних засадах входила до Радянського Союзу, вона фактично залишалася частиною унітарної надцентралізованої держави. Всі основні питання життя республіки вирішувалися у Москві сталінським керівництвом, а державна політика реалізовувалася через Комуністичну партію (більшовиків).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 вересня 1945 р. було припинено функціонування Державного Комітету Оборони, натомість про­голошувалося повне відновлення повноважень рад депутатів трудящих та їхніх виконавчих комітетів. Істотних змін зазнав ряд республіканських нар­коматів та місцевих органів влади. Верховна Рада УРСР першого скли­кання у 1946 р. затвердила Указ Президії Верховної Ради про перетво­рення Ради Народних Комісарів на Раду Міністрів і народних комісаріатів на відповідні республіканські міністерства, які поділялися на три групи: загальносоюзні, союзно-республіканські і республіканські. На 60 тис. пра­цівників було скорочено штати адміністративно-управлінського апарату.

Важливою складовою переходу до мирного життя стало відновлення радянських органів державної влади на місцях. Цей процес проходив двома шляхами. Перший - призначення керівних працівників місцевих органів влади спеціально уповноваженими республіканськими та облас­ними структурами. Другий - шляхом залучення до управлінської діяльнос­ті депутатів, обраних ще до війни.

Сталінський режим, забезпечуючи схвалення радами політичної лінії ВКП(б), використовував їх для узаконення своєї, по суті, необмеженої влади. Функціонування місцевих рад ускладнювалося відсутністю належ­ної кількості кваліфікованих кадрів та постійною їх плинністю. Так, у 1945 р. й першій половині 1946 р. змінилося 69,9 відсотка голів виконкомів міських і районних рад [82, с 44].

У перші повоєнні роки зазнав певних змін обласний поділ УРСР. Було утворено Херсонську область, а на возз'єднаних з Україною землях Закар­паття - Закарпатську область. На 01.09.1946 р. кількість адміністративних одиниць в Українській РСР була такою: 25 областей, 81 місто республікан­ського та обласного підпорядкування, 750 районів, 13 округ (у Закарпатті).

У листопаді 1949 р. були внесені зміни до державних символів респуб­ліки, які, однак, не відображали історичних традицій українського народу.

Найважливішим завданням того періоду була відбудова народного го­сподарства, для чого був прийнятий четвертий п'ятирічний план (1946-1950). Передбачалося за п'ять років перевершити довоєнний рівень валового випуску продукції та відновити виробничі потужності. Сталін запропонував ряд грандіозних проектів «перетворення природи», які передбачали будівництво в Україні величезної греблі на Дніпрі, створення великих лісосмуг у степах для боротьби з посухами.

План і надалі базувався на довоєнній моделі розвитку народного гос­подарства з її традиційними радянсько-плановими компонентами, орієн­тацією на важку промисловість, на кількісні показники, «вал». Абсолютно виключалися ринкові елементи, приватна власність, конкуренція, співпра­ця та інтеграція з розвинутими країнами світу. Натомість передбачалися планово-командний тиск держави на трудящих, різниця цін на промислову та сільськогосподарську продукцію (як завжди, не на користь останньої) Всі вказівки диктувалися, доводилися зверху, ставилася вимога їх безу­мовного виконання, а невиконання завдань підлягало осуду та суворій відповідальності

Найважча ситуація склалась у сільському господарстві - цій хронічно хворій галузі радянської економіки Значні втрати під час війни, другоряд­не місце у соціалістичному плануванні, згубна сталінська політика, не­сприятливі погодні умови - все це призвело до надзвичайно тяжкого яви­ща - голоду 1946-1947 років, який охопив усю територію республіки, крім західних областей За неповними даними, за ці роки у 16 східних областях України померли від голоду майже 800 тис людей [ЗО, с 372] Водночас у період голоду з Радянського Союзу було вивезено 1,7 млн пудів хліба як безплатну допомогу Польщі, Чехословаччині, Болгарії та іншим країнам «народної демократи» Радянське керівництво всіляко замовчувало мас­штаби трагедії, звинувачуючи у труднощах «саботажників» Незважаючи на явні хронічні проблеми колгоспної системи, була відновлена та активі­зована державна політика примусової колективізації, «розкуркулення» і масової депортації середняків Західної України (1948-1953) її результатом стало створення 7190 колгоспів, які об'єднали 98% селянських госпо­дарств, та виселення у східні райони понад 65 906 родин Такі дії радян­ської влади викликали обурення й опір та ще більше загострили брато­вбивчу війну на західноукраїнських землях

У 1947 р проведено грошову реформу, результатами якої стало вилучення грошей у тих, хто заощадив певні їх суми Особливо боляче реформа вдарила по селянству, сільській інтелігенції В умовах відсутності установ Ощадбанку в сільській місцевості, обмін грошей, що зберігались у населення, здійснювався з розрахунку 1 10

Скасування карткової системи у 1947 р призвело до значного зростання цін на продукти Нові ціни більше ніж у три рази перевищили довоєнний рівень, тоді як зарплата загалом збільшилася лише наполовину

На початку 1954 р. ЦК КПРС прийняв рішення про зменшення чисельності адміністративно-управлінського апарату міністерств і відомств. У жовтні цього ж року у прийнятій спеціальній постанові.ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР викривалися недоліки в структурі міністерств і відомств та визначалися заходи щодо поліпшення роботи державного апарату. В ре­зультаті за 1954-1955 pp. у республіці було звільнено з посад понад 61 тис. чиновників [5, с. 34]. В одне міністерство об'єднано міністерства місцевої і паливної промисловості України.

Значний економічний спад, занепад соціально-культурної інфраструктури Криму у післявоєнний період, різке зменшення кількості населення внаслідок насильницького виселення корінних мешканців - кримських та­тар, змусили московську владу вдатися до оптимального в тих умовах кроку - передачі Кримської області РРФСР у підпорядкування Українській РСР. 26 квітня 1954 р. Верховною Радою СРСР після детального обго­ворення та погодження на всіх рівнях та за участю всіх заінтересованих сторін, був прийнятий відповідний закон «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР». При його прийнятті були дотримані всі необхідні конституційні процедури та вимоги. Процес пере­дачі відбувся не тільки за обопільною згодою двох республік, а, що важ­ливо, за ініціативою Російської Федерації. Слід також зазначити, що в жодних офіційних документах немає й згадки про «дарунок з нагоди 300-річчя воз'єднанння України з Росією».

Одержавши занедбаний регіон, Україна відразу спрямувала значні кошти на відбудову і піднесення економіки та соціально-культурної сфери Криму. Це сприяло швидкому зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва, підвищенню добробуту населення півострова. Тому можна стверджувати, що повернення у 1954 році Криму Україні було цілком виправданим кроком, правильність якого підтверджена логікою подальших подій. Цю подію слід трактувати як акт історичної справедливості.

Цього ж року було ліквідовано Ізмаїльську область та утворено Чер­каську.