Екзаменаційний білет 13

1.Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького.

Син князя Романа Мстиславовича став князем, коли йому виповнилося чотири роки.Сироті Данилові прийшлося зустрітися з безліччю труднощів. Підрісши, він, разом із братом Васильком, розпочав боротьбу з боярами за об’єднання галицько-волинських земель, яка набирала характеру визвольної війни за державну незалежність. Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.). Серед основних напрямків внутрішньої політики Данила значне місце займає організація державного апарату, який формувався з вірних йому бояр. Найпомітнішими тут були посади двірського – заступника князя в справах війська, суду, “печатника” – охоронця державної печатки, канцлера, міністра закордонних справ. Данило вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади. Данило Галицький об’єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство. Данило проводив активну зовнішню політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст.Його міжнародному авторитетові сприяло коронування папською короною 1253 р. у м. Дорогочині. Отримавши корону, князь надіявся на допомогу Заходу у боротьбі з татарами. Однак цього не сталося. Данило Галицький помер у 1264 р., але назавжди залишився в українській історії визначною постаттю, збирачем південних руських земель у єдину державу, який разом із братом Васильком активно протидіяв монголо-татарській загрозі.У 1264 р. Данило Романович помирає. Починається поступовий занепад Галицько-Волинського князівства.

2.Окупаційний режим і розгортання руху Опору в Україні

Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, які підпорядковувалися різним державним та адміністративним органам:

а) Чернівецька та Ізмаїльська області були включені до складу Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії фашисти об’єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії;

б) західні землі — Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області на правах окремого дистрикту (округу) під назвою «Галичина» увійшли до складу генерал-губернаторства, що включало польські землі з центром у м. Кракові;

в) Чернігівська, Сумська, Харківська області й Донбас, як прифронтові зони, підкорялися німецькому військовому командуванню;

г) інші українські землі ввійшли до складу рейх комісаріату «Україна» із центром у м. Рівне. Він поділявся на шість округів. Рейх комісаром України був призначений Еріх Кох.

Закарпатська Україна була окупована Угорщиною з 1939 р.

В Україні встановився жорстокий окупаційний режим. Фашисти позбавили населення цивільних прав, заявивши, що їхня мета — змусити українців працювати на Німеччину (2,3 млн. мешканців України були вивезені на примусові роботи). Гітлерівці грабували матеріальні ресурси України. Через голод жителі міст змушені були перебиратися в сільську місцевість або міняти речі на продукти харчування (населення Києва скоротилося на 60 %). Окупанти прагнули потопити в крові партизанський рух, ліквідувати підпільні організації, за допомогою політичних провокацій послабити волю українського народу до боротьби за визволення. Першими жертвами нацистського терору стали радянські полонені, партійні й комсомольські працівники, євреї та цигани, психічно хворі люди, а згодом — усі категорії населення республіки.Розгортається партизанська боротьба — на 1942 р. радянські партизанські загони в Україні нараховували десятки тисяч бійців. Їхні дії координував Український штаб партизанського руху — філія НКВС на чолі з генералом Т. Строкачем. Особливо уславилися своїми діями великі партизанські з’єднання на чолі з С. Ковпаком, О. Сабуровим, О. Федоровим, що діяли в північних районах України. Окремою трагічною сторінкою є історія радянського підпілля, що існувало в більшості значних українських міст.

Дії ОУН-УПА на західноукраїнських землях

Розвиток подій у Західній Україні мав свої особливості. До початку війни ОУН обмежено співпрацювала з гітлерівцями (у складі німецької армії було створено батальйони «Нахтігаль» і «Роланд» (розпущені вже наприкінці 1941 р.) та «Легіон українських націоналістів», а в 1943 р. — добровольчу дивізію СС «Галичина»).

У червні 1941 р. у Львові діячі ОУН здійснили спробу проголосити українську державу, але ці дії суперечили інтересам окупаційного режиму й були придушені. Прагнення ОУН знайти рівновагу між власними інтересами та цілями фашистів не дали результату. Наприкінці 1942 р. прихильники С. Бандери (котрий перебував у цей час у нацистському концтаборі) починають формувати великі партизанські сили, а з 1943 р. конгрес ОУН закликав до антинацистської й антирадянської боротьби.

ОУН знищувала залишки Червоної Армії після гітлерівського вторгнення, а наприкінці 1941 р. ОУН (Б) перейшла до партизанської тактики й боротьби на два фронти після спроб окупантів розпустити її загони. Масового характеру збройна боротьба ОУН набула восени 1942 р., коли була створена Українська Повстанська Армія (УПА) на чолі з Р. Шухевичем. Почавши збройну боротьбу в Поліссі й на Волині, УПА поступово встановила контроль над Галичиною та деякими іншими регіонами. УПА розраховувала тільки на власні сили, бо не мала підтримки з-за лінії фронту.УПА визначала себе як повстанський рух, мета якого — створення незалежної Української держави. Тому (особливо після III Великого збору ОУН у 1943 р.) вона вела воєнні дії проти всіх, хто являв загрозу для української незалежності — СРСР, Німеччини, Польщі.Після закінчення Другої світової війни ОУН-УПА продовжували боротьбу проти сталінського режиму.