2))) Становище західноукраїнських земель в 20-30-і роки хх ст

Актуальність теми дослідження, у тому, що у20—30-х років у результаті, колоніальної політики інших держав економіка Західної України лежить у застої, ряд галузей промисловості занепали, промисловий криза тісно переплітався з аграрним. Важким було тільки економічний, а й політичне становище корінного населення регіону. Попри жорстокі переслідування, дедалі більшого розмаху набувало його національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Кооперація на західноукраїнських землях на той час являла собою чітко налаштовану систему, кожне ланка якої працювало одночасно. Попри важкі економічні кризи20—30-х, років, вона організовувала основні ділянки економічного життя і став важливим його чинником.

ЗУНР у державно-правовому розумінні була відповідно організована, з належною законодавчою, виконавчою і судовою владою. Створена була і відповідна її правова основа. У практичній діяльності держави виявлялося не формально-показове, а реальне прагнення забезпечити справжню, гарантовану рівноправність націй, які проживали на її території. Широким був і спектр політичних прав і свобод, проголошених ЗУНР: свобода слова, преси, мітингів і демонстрацій, недоторканність особи, свобода організацій союзів, товариств і партій; встановлення загального, рівного і прямого виборчого права, пропорційної системи виборів; безпрецедентний у світовій практиці орган гарантування кожній нації відповідного числа своїх представників на виборах органів влади, судових органів та ін., можливість організації своїх міністерств тощо. Не було також гострих конфліктів між різними прошарками населення, якщо не брати до уваги поодиноких випадків. *І на цій території було створено чотири воєводства: Львівське, Станиславске, Тернопільське і Волинське. Частина Українського Полісся разом із білоруськими землями утворили Поліське воєводство. Північну Буковину разом із Хотинским повітом увійшли до складу румунської провінції Буковина з центром в Чернівцях. На Закарпатті було створено єдина адміністративно-територіальна одиниця Чехословаччини —Подкарпатськая Русь з центром Ужгороді.

3))) Історичний портрет конашевича-сагайдачного

Петро́ Конаше́вич-Сагайда́чний— український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького[4]. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств. Організаторські здібності гетьмана стали тим суб’єктивним фактором, який безпосередньо вплинув на розвиток козацького воєнного мистецтва, його стратегію і тактику. Сагайдачний провів реформу війська на Січі: поділив його на сотні та полки, поновив навчання. Разом із тим впровадив сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини «карав на смерть». Сагайдачний позбавив козацькі лави від анархічних та кримінальних елементів, при цьому залучив до війська людей „осілих”, пов’язаних із землею та хліборобством[68]. Внаслідок реформи партизанські ватаги козаків стали подібними на регулярне військо, покращилась організація та боєздатність козацького війська. Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту.

Петро Кононович (Конашевич) Сагайдачний походив з дрібномаєткової шляхти села Кульчиць з-під Самбора (Галичина) . Його молодість припала на час українського ренесансу — відродження культури, освіти і науки на Україні. У м. Острозі на Волині діяла Острозька греко-слов'янська школа (70-ті роки XVI — 40-ві роки XVII ст.) — перша на Україні вища школа, заснована князем Костянтином Острозьким для навчання дітей. В цій школі Петро Сагайдачний здобув високу на той час освіту. Потім вчителював у Києві, написав твір «Пояснення про унію», де виступив на захист православної церкви, що зазнавала утисків внаслідок Брестської церковної унії (1596 p.), духовної культури українського народу, його права на свою державність і незалежність.

Білет № 11