3))) Історичний портрет данила галицького

Данило Галицький (1201-1264 pp.) - політичний і державний діяч, будівничий Галицько-Волинської держави (Галицько-Волинська держава), дипломат і полководець. Данило був старшим сином галицько-волинського князя Романа Мстиславича (Роман Мстиславович). Після смерті князя Романа (1205 р.), скориставшись малоліттям його синів, а також сварами між князями та боярами, польські й угорські феодали захопили Галичину (Галичина). Але з часом княжичі розпочали тривалу боротьбу за батьківську спадщину. Для того щоб «зібрати до купи» володіння батька, спочатку Волинь (1221 p.), а потім м. Галич і частину Галичини (1238 р.), Данилу Романовичу, названому Галицьким, знадобилося 40 років. Тільки у 1245 р. після перемоги над польсько-угорськими військами під Ярославом, він остаточно повернув собі всю Галичину. Він спорудив фортеці у Кам'янці-Литовському, Бересті, Біланові, Кам'янці Подільському, Хотині, поставив там своїх посадників і військові залоги, Данило Романович збудував нове місто - Львів, який назвав ім'ям свого сина - Лева. Завдяки мудрій державній політиці Данило Романович все ж зумів зберегти свою державу від знищення монголо-татарами. Незважаючи на певну залежність, він фактично не підкорився владі Золотої Орди. У 1253 р. Римський Папа Інокентій IV надав Данилу Галицькому королівський титул. У 1245-1264 pp. Данило Романович був повновладним господарем Галицько-волинської держави. Помер перший український король в 1264 р. у своїй новій столиці Холмі, яку він збудував (нині територія Польщі).

Білет №10

1))) Еволюція політичного устрою київської русі. Причини політичної децентралізації русі

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії – бояри. У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях ("снемах"). Цю форму правління історики називають "колективним сюзеренітетом". Князь, боярська рада, віче – це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управління – монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом і протистоянням його елементів, що, безумовно, надавало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями. Механізм прийняття рішень був гранично простим – голосування не проводилося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами. Князь, боярська рада, віче – це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управління – монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом і протистоянням його елементів, що, безумовно, надавало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями.