3. Післявоєнна відбудова України (1945-1956)

Післявоєнна УРСР у багатьох важливих аспектах виявилася відмінною від довоєнної. Значно розширилися кордони, зросла її політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився етнічний склад населення.

Україна, яка зазнала найбільших втрат у війні, стала однією з держав-засновниць ООН та членом багатьох міжнародних організацій.

Проте, маючи всі зовнішні атрибути суверенної республіки, котра на федеративних засадах входила до Радянського Союзу, вона фактично залишалася частиною унітарної надцентралізованої держави. Всі основні питання життя республіки вирішувалися у Москві сталінським керівництвом, а державна політика реалізовувалася через Комуністичну партію (більшовиків).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 вересня 1945 р. було припинено функціонування Державного Комітету Оборони, натомість про­голошувалося повне відновлення повноважень рад депутатів трудящих та їхніх виконавчих комітетів. Істотних змін зазнав ряд республіканських нар­коматів та місцевих органів влади. Верховна Рада УРСР першого скли­кання у 1946 р. затвердила Указ Президії Верховної Ради про перетво­рення Ради Народних Комісарів на Раду Міністрів і народних комісаріатів на відповідні республіканські міністерства, які поділялися на три групи: загальносоюзні, союзно-республіканські і республіканські. На 60 тис. пра­цівників було скорочено штати адміністративно-управлінського апарату.

Важливою складовою переходу до мирного життя стало відновлення радянських органів державної влади на місцях. Цей процес проходив двома шляхами. Перший - призначення керівних працівників місцевих органів влади спеціально уповноваженими республіканськими та облас­ними структурами. Другий - шляхом залучення до управлінської діяльнос­ті депутатів, обраних ще до війни.

Сталінський режим, забезпечуючи схвалення радами політичної лінії ВКП(б), використовував їх для узаконення своєї, по суті, необмеженої влади. Функціонування місцевих рад ускладнювалося відсутністю належ­ної кількості кваліфікованих кадрів та постійною їх плинністю. Так, у 1945 р. й першій половині 1946 р. змінилося 69,9 відсотка голів виконкомів міських і районних рад [82, с 44].

У перші повоєнні роки зазнав певних змін обласний поділ УРСР. Було утворено Херсонську область, а на возз'єднаних з Україною землях Закар­паття - Закарпатську область. На 01.09.1946 р. кількість адміністративних одиниць в Українській РСР була такою: 25 областей, 81 місто республікан­ського та обласного підпорядкування, 750 районів, 13 округ (у Закарпатті).У листопаді 1949 р. були внесені зміни до державних символів респуб­ліки, які, однак, не відображали історичних традицій українського народу.

Найважча ситуація склалась у сільському господарстві - цій хронічно хворій галузі радянської економіки Значні втрати під час війни, другоряд­не місце у соціалістичному плануванні, згубна сталінська політика, не­сприятливі погодні умови - все це призвело до надзвичайно тяжкого яви­ща - голоду 1946-1947 років, який охопив усю територію республіки, крім західних областей За неповними даними, за ці роки у 16 східних областях України померли від голоду майже 800 тис людей [ЗО, с 372] Водночас у період голоду з Радянського Союзу було вивезено 1,7 млн пудів хліба як безплатну допомогу Польщі, Чехословаччині, Болгарії та іншим країнам «народної демократи» Радянське керівництво всіляко замовчувало мас­штаби трагедії, звинувачуючи у труднощах «саботажників» Незважаючи на явні хронічні проблеми колгоспної системи, була відновлена та активі­зована державна політика примусової колективізації, «розкуркулення» і масової депортації середняків Західної України (1948-1953) її результатом стало створення 7190 колгоспів, які об'єднали 98% селянських госпо­дарств, та виселення у східні райони понад 65 906 родин Такі дії радян­ської влади викликали обурення й опір та ще більше загострили брато­вбивчу війну на західноукраїнських землях

У 1947 р проведено грошову реформу, результатами якої стало вилучення грошей у тих, хто заощадив певні їх суми Особливо боляче реформа вдарила по селянству, сільській інтелігенції В умовах відсутності установ Ощадбанку в сільській місцевості, обмін грошей, що зберігались у населення, здійснювався з розрахунку 1 10

Скасування карткової системи у 1947 р призвело до значного зростання цін на продукти Нові ціни більше ніж у три рази перевищили довоєнний рівень, тоді як зарплата загалом збільшилася лише наполовину

У цілому четверта п'ятирічка, позначена потужною індустріалізацією, дала дивовижні та неоднозначні результати У 1946-1950 рр на розвиток важкої промисловості спрямовано 88% державних капіталовкладень, що дало до 1950 р збільшення на 15% промислового виробництва порівняно з 1940 роком У Західній Україні, де до війни важкої промисловості практично не існувало, прогрес у цій галузі особливо вражав до 1950 р промислове виробництво зросло на 230% У 50-х роках Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи

Проте таке стрімке зростання промисловості відбувалося за рахунок нехтування випуску товарів народного споживання і не привело до підви­щення життєвого рівня населення На 1950 р легка промисловість ледве досягла 80% довоєнного рівня Купити у той час пару взуття, одяг чи на­віть буханець хліба було проблемою

Важливе значення надавалося керівництвом СРСР інтенсивній радянізацм всіх сторін соціально-економічного і культурного життя Західної України У грудні 1945 року ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях, згодом підрозділи такої спрямованості були організовані в галузевих наркоматах, інших органах влади республіки Питаннями західних областей відав один із заступників голови Уряду, а в наркоматах один із заступників наркома Ця проблема постійно перебувала на контролі владних структур Плани розміщення відповідних галузей, розвитку продуктивних сил краю розглядались і вирішувалися в Уряді, Держплані, різних наркоматах.Кадрова політика радянського уряду в Західній Україні відзначалася тим, що майже всі ключові посади займала нова еліта - радянська но­менклатура, надіслана з інших республік СРСР та східних областей УРСР

Для здійснення соціалістичних перетворень сюди прибули 86 тисяч партійних радянських працівників спеціалістів, робітників, які були да­лекими від проблем регіону, не знали і не хотіли знати особливостей і традицій західноукраїнських земель, адже головне їх завдання полягало у передачі «досвіду соціалістичного будівництва» При цьому здійсню­валася відверта дискримінація місцевих кадрів, яким у той час не дові­ряли Станом на 1 січня 1947 р із загальної кількості працюючих на но­менклатурних посадах обкомів, міськкомів і райкомів партії (63 060 осіб) вихідців із Західної України було 30 443, або 49 відсотків до загальної кількості [93, с 50]

Надзвичайно швидка індустріалізація Західної України мала на меті не лише створення нового промислового центру України, а й зміну традицій­ної структури населення краю, її етнічного складу, збільшення у ній пито­мої ваги тих елементів, які б могли служити надійною соціальною базою радянської влади Зокрема, до західних областей переселилася значна кількість росіян, які внаслідок цілеспрямованої державної політики стали значним етнічним чинником Як результат, чисельність росіян, яких до Другої світової війни в Західній Україні майже не було, у 1959 р становила 330 тисяч осіб, або 5 відсотків населення [78, с 421]

Смерть Сталіна відкрила нову добу в радянській історії Виснажливий, марнотратний, нераціональний метод правління за допомогою терору та примусу не можна було застосовувати протягом необмеженого часу До змін прагнула навіть верхівка партії Існувала очевидна й нагальна необхідність загального послаблення жорсткого сталінського тотального контролю

Першою, хоча й тимчасовою, ознакою змін стало запровадження «ко­лективного керівництва», яке змінило одноосібне правління диктатора Період функціонування цього органу державного управління, що складав­ся з вищих партійних і урядових функціонерів, був лише перехідним ета­пом перед правлінням нового сильного партійного лідера Жорстока боротьба за владу завершилася перемогою Микити Хрущова, політична кар'єра якого була тісно пов'язана з Україною.

У Радянському Союзі почалася своєрідна «відлига», що торкнулася всіх сфер громадсько-політичного життя, в тому числі державно-управлінської. Були дещо розширені права республік в економічному й культурному житті, у відання республік центр передав низку підприємств союзного підпорядкування. У 1954-1956 pp. в УРСР створювалися нові союзно-республіканські міністерства: чорної металургії, вугільної, паперової та деревообробної, легкої, текстильної промисловості, вищої освіти, зв'язку; республіканські міністерства: автомобільного транспорту, юстиції. Укра­їнському уряду надаються додаткові права у плануванні виробництва і розподілу продукції промислової кооперації, колгоспів і радгоспів. Питома вага республіканської промисловості в Україні підвищилася з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 році. Були дещо розширені можливості в справі планування, бюджетні права УРСР. Однак ці позитивні тенденції державного будівництва не набули подальшого розвитку та відповідного законодавчого закріплення, центр і надалі зберігав свій командно-унітарний статус. Вказівка будь-якого союзного відомства була законом для уряду УРСР, не кажучи вже про інші управлінські структури республіки.

На початку 1954 р. ЦК КПРС прийняв рішення про зменшення чисельності адміністративно-управлінського апарату міністерств і відомств. У жовтні цього ж року у прийнятій спеціальній постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР викривалися недоліки в структурі міністерств і відомств та визначалися заходи щодо поліпшення роботи державного апарату. В ре­зультаті за 1954-1955 pp. у республіці було звільнено з посад понад 61 тис. чиновників [5, с. 34]. В одне міністерство об'єднано міністерства місцевої і паливної промисловості України.

Значний економічний спад, занепад соціально-культурної інфраструктури Криму у післявоєнний період, різке зменшення кількості населення внаслідок насильницького виселення корінних мешканців - кримських та­тар, змусили московську владу вдатися до оптимального в тих умовах кроку - передачі Кримської області РРФСР у підпорядкування Українській РСР. 26 квітня 1954 р. Верховною Радою СРСР після детального обго­ворення та погодження на всіх рівнях та за участю всіх заінтересованих сторін, був прийнятий відповідний закон «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР». При його прийнятті були дотримані всі необхідні конституційні процедури та вимоги. Процес пере­дачі відбувся не тільки за обопільною згодою двох республік, а, що важ­ливо, за ініціативою Російської Федерації. Слід також зазначити, що в жодних офіційних документах немає й згадки про «дарунок з нагоди 300-річчя воз'єднанння України з Росією».

Одержавши занедбаний регіон, Україна відразу спрямувала значні кошти на відбудову і піднесення економіки та соціально-культурної сфери Криму. Це сприяло швидкому зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва, підвищенню добробуту населення півострова. Тому можна стверджувати, що повернення у 1954 році Криму Україні було цілком виправданим кроком, правильність якого підтверджена логікою подальших подій. Цю подію слід трактувати як акт історичної справедливості.

Цього ж року було ліквідовано Ізмаїльську область та утворено Чер­каську.

Білет 17

1Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої. З-поміж основних її причин можна виділити наступні: -Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки.

-Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб’єкт український народ міг зійти з історичної сцени.. -Суб’єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім’ю самого Богдана Хмельницького. Національна революція, яка розпочалася в 1648 р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди: I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини. II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну. III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію. 2Суспільно-політичне та культурне життя в Україні наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. відбивало ті ж процеси, що мали місце в СРСР: ще більше утвердився тоталітарний режим, а культ особи Й. Сталіна досяг апогею. Суспільно-політичне життя було монополізоване Комуністичною партією. Надмірна централізація політичного життя, відсутність демократії і свобод громадян, застосування методів воєнного комунізму, ідеологічний наступ сталінщини, новий виток політичних та ідеологічних репресій — все це негативно відбилось на психологічній та моральній атмосфері суспільства.

Поштовхом до нової хвилі критики творчої інтелігенції стала редакційна стаття газети «Правда» від 2 липня 1951 р. «Проти ідеологічних перекручень у літературі». У цій статті популярний вірш В. Сосюри «Любіть Україну», написаний ще 1944 р„ називається «в основі своїй ідейно порочним твором», під яким могли підписатися Петлюра, Бандера; М. Рильському нагадували про «серйозні ідеологічні помилки»; гострій критиці піддавалася опера К. Данькевича «Богдан Хмельницький».

Отже, ідеологічний наступ тоталітарного режиму наприкінці 40-х — на початку 50-х років зумовлений низкою внутрішніх і зовнішніх чинників. Погромні ідеологічні кампанії були реакцією на розгортання і поглиблення «холодної війни»; способом посилення культурно-ідеологічної ізоляції країни; формою зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами; засобом реанімації образу внутрішнього ворога — важливого фактора функціонування тоталітарного режиму; методом нейтралізації активної патріотично настроєної національної еліти. І хоча ці кампанії не могли зупинити духовного розвитку народу в цілому, еони гальмували його досить суттєво, даючи змогу режимові консервуватися, а командно-адміністративній системі стабілізуватися.

3.  Реформи Марії-Терезії і Йосифа II кінця XVIII ст. та їх вплив на західноукраїнські землі.

Мета реформ- покращення матеріального становища селян; стабілізація соц.-економ ситуації та укріплення імперії; модернізація управлінської системи – заміна місцевої шлахти на імперських чиновників.

Зміст реформ:

1) Адміністративна реформа

- Поділ корол-ва Галичини та Ладомирії на округи, очол-ні старостами.

- Містами управл. магістрати, признач. імперською адмін-ією.

- Вищий представницький орган краю- сейм, провідні позиції в якому займ. поль шляхта

- Замість поль. законів запровадж-ся загальноімперські.

- Львів- столиця королівства

2) Аграрна реформа

- Складено «Інвентарі», до яких внос. повинності селян і розмір іх податків без права їх збільшення землевласником.

- Заборона тілес. покарань.

- панщина обмеж. 3 днями на тиждень

- Селяни отрим певні громад. права (брати шлюб, навчати дітей у школах, право на само вряд-ня)

- Скас-но поміщ. суд над селянами

- З 1789 скас-но панщину

3) Релігійна реформа:

- Церква підпорядк. державі

- Рим-катол і греко-катол церкви рівні

- рівні права представників різних віросповідань

4) Освітня реформа

- у Відні твор генераль. греко-катол семінарію

- Віднов. діяль-ть Львів університету (1784)

- Створено мережу дитячих початк. шкіл з рідною формою навчання

Реформи сприяли:

- політ. модерн-ії краю

- посил-ню нім впливу та відстор-ню ук-ів від управл-ня

- поширенню серед селянства та греко-катол. духов-ва позитив. ставл-ня до правлячої династії Габсбургів.

Проте після смерті Йосифа II прогрес. перетворення скасовані його наступниками, у т.ч. знову вводиться кріпацтво, панщина і селян. повинності.

Білет 18

1. У ході Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького на-звільненій території формувалися підвалини самостійної української національної держави у вигляді козацької республіки, започаткованої традиціями Запорозької Січі. Визволену територію поділено на 16 військово-адміністративних одиниць - полків. Найвідомішими серед них були Київський, Брацлавський, Черкаський, Чернігівський, Полтавський, Чигиринський, Переяславський. Крім адміністративно-територіальних, існували полки й суто військові, які формувалися на відповідних адміністративних територіях і були основою нової держави - її збройні сили.

Держава Богдана Хмельницького вперше у міжнародно-правових відносинах визнана урядом Речі Посполитої Зборівським договором 1649 р. як автономія у складі трьох воєводств. A 1654 p. на Переяславській раді - царем Московської держави.

Сукупність документів, за якими практично втілено рішення Переяславської ради про протекторат над Україною Москви, відомі під назвою Березневі статті. Це - низка кількаразових звернень гетьмана - "Статей Богдана Хмельницького", а також указів і жалуваних грамот царя. Березневими вони названі тому, що 14 березня 1654 р. їх остаточно схвалено й підписано царем.

Відповідно до Березневих статей московський уряд визнавав політичну автономію України як окремого державного утворення у союзі з Москвою зі збереженням самоуправління, яке на той час склалося. Збройні сили України (реєстр) включали 60 тис. козаків. Україна обирала гетьмана на козацькій чи народній раді з наступним схваленням царем. Українці обирали собі старшину, місцеву адміністрацію, збирали кошти на платню старшині та на утримання війська. Всі привілеї і права старшини, козаків, української шляхти залишалися непорушними, у володіння гетьмана передавалося Чигиринське староство. Цілком зберігалися права київського митрополита і української автокефальної православної церкви. За гетьманом зберігалися державні права мати зносини з усіма іноземними державами. Про стосунки з Польщею і Туреччиною треба було доповідати цареві. Податки мали збиратися на місцеву адміністрацію і на місцеві потреби.

Отже, у 50-ті pp. XVII ст. в Центральній Україні формувалася повноцінна державність з усіма відповідними ознаками, функціями, механізмом, на чолі з гетьманом.

.

Історико-правові події: 1649 р. - Зборівська угода. Визнання Річчю Посполитою автономії України. 14 березня 1654 р. - ухвалено українсько-російську угоду "Березневі статті"

2. За 1951—1965 рр. було побудовано 1960 великих підприємств. Економічне зростання в Україні продовжувалося на основі примітивної індустріалізації. Як і в попередні роки, перевагу надавали базовим галузям, не пов’язаним з науково-технічним прогресом. Темпи розвитку групи «Б» відставали від групи «А». Питома вага виробництва засобів виробництва в загальному обсязі промисловості зросла з 62% у 1940 р. до 72,4% у 1965 р. У паливній промисловості продовжувала переважати вугільна промисловість. За 1951—1965 рр. було введено в дію 324 шахти, а видобуток вугілля зріс майже у 2,4 раза. Але на розвитку галузі у 60-х роках позначилися несприятливі гірничо-геологічні умови: глибина розробок сягала 700 м, що ускладнювало видобуток і підвищувало ціни на вугілля. Розвиток вугільної промисловості здійснювався в усіх басейнах — Донецькому, Львівсько-Волинському, Дніпровському буровугільному. Вищими темпами, ніж вугільна, розвивалися газова і нафтова галузі. Частка нафти і газу в структурі палива збільшилася з 9% у 1958 р. до 27% у 1965 р. Центр видобутку нафти і газу поступово переміщувався у Дніпровсько-Донецький район (53,8% у 1965 р.). Майже половина кількості газу споживалася на електростанціях, а незначну кількість використовували як хімічну сировину, технологічне паливо, для комунально-побутових потреб. Виробництво електроенергії забезпечувалося в основному великими державними тепловими електростанціями (ТЕС). Частка гідроелектростанцій (ГЕС) у виробництві електроенергії зменшилася з 20% у 1950 р. до 6,6% у 1965 р. Різко зросло значення металургії, особливо порівняно з довоєнними роками. У 1965 р. видобуток залізної руди перевищив рівень 1950 р. в 4 рази, виплавлення чавуну — у 3,5, сталі — в 1,4, виробництво прокату — у 3,7, труб сталевих — у 3,1 раза. Сталі вже виплавлялося більше, ніж чавуну. За 1951—1965 рр. було побудовано і здано в експлуатацію 27 доменних, 38 мартенівських печей, 62 прокатних і трубних станів. Важливу роль в індустріальному комплексі відігравали машинобудування та металообробкамашинобудівних підприємств, на яких працювало більш як 25% зайнятих у промисловості. Прискореними темпами розвивалася хімічна промисловість (за 1960—1965 рр. у середньому за рік 16,7%). Зросла і зміцніла промисловість будівельних матеріалів. Було освоєно виробництво нових марок цементу — «700» і «800», керамічних труб, опор ліній електропередач, стінових панелей. Створено нову галузь — великопанельного домобудування. Поряд із важкою розвивалися також легка і харчова промисловість. Освоєно випуск нетканих матеріалів, штучного хутра, трикотажних виробів із хімічних волокон. Наприкінці 50-х років розпочалася комплексна реконструкція залізничного транспорту на основі електрифікації та впровадження теплової тяги. З 1945 р. цей вид транспорту став рентабельним. Через Україну транзитом ішла продукція у 81 країну світу. Зріс також вантажооборот морського, автомобільного і повітряного транспорту. Слід зазначити, що внаслідок розвитку промисловості у 50—60-ті роки змінилася її географія. З’явилися нові промислові центри: Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква, Чернівці, Львів. Зменшилася частка Донецько-Придніпровського, зросла — Південно-Західного і Південного економічних районів, а їх співвідношення у 1965 р. становило відповідно 60,7, 27,4 і 11,9%. Продовжувалась індустріалізація шести західних областей, де протягом 50-х років випуск промислової продукції збільшився втричі. У 1965 р. ці області давали близько 9% валової промислової продукції республіки. . Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня технічної оснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію та автоматизацію виробничих процесів. Так, у вугільній промисловості вдосконалювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і відбивання вугілля. На початку 50-х років дедалі більше давалися взнаки негативні наслідки панування в країні адміністративно-командної системи управління економікою. Особливо наочно це було видно у сільському господарстві, яке було найслабшою ланкою в радянській економіці, про що свідчили перш за все низькі темпи його розвитку та низька продуктивність.

3. У XIX ст. культурні процеси в Україні відбувалися в умовах захоплюючого, різноманітного і широкого розквіту нових ідей і зростання на їх основі національної свідомості.

Основними чинниками українського відродження XIX ст. були ідеї Просвітительства та Великої французької революції, німецький романтизм та ідеї слов'янського відродження, пам'ять про минуле України. Саме в цей час почало формуватися нове поняття спільності, яке спиралось на спільність мови та культури. Дедалі більше людей сприймає ідею про те, що носієм суверенітету є народ, водночас посилився інтерес до його мови, історичного минулого, побуту, звичаїв, традицій. З цього й починається процес творення національної свідомості.

Отже, перші дослідження української історії, фольклору, мови і літератури були першим пробудженням сучасної української свідомості і забезпечили їй міцні підвалини, бо не може бути щось більш нагальним для нації, яка народжується, ніж потреба знайти свої історичні витоки і культурне підґрунтя. Саме цим і займалися українці, шукаючи таким чином основу своєї самобутності. Проте головним рушієм національного відродження стало те, що ідеї нового духовного і національного пробудження, започатковані українською інтелігенцією в кінці XVIII — початку XIX ст., знайшли втілення та творче продовження в спадщині великого українського поета, художника, мислителя, революційного демократа Тараса Григоровича Шевченка (1814—186І). Вже його перші друковані твори вразили сучасників вибухом поетичної сили, красою мови, могутністю образу та думки, палкою любов'ю до знедоленого народу. І український народ і над Дніпром, і в Галичині підхопив поезію свого генія і в ній усвідомив себе як рівного серед рівних духовно, хоча і скутого фізично. Т. Шевченко, як зазначав М. Костомаров, воскресив народ, покликав його до нового життя, бо він був «обранцем народу в прямому значенні цього слова; народ його ніби обрав співати замість себе»*. Народна пісня стає лірикою Шевченка, а лірика Шевченка стає народною піснею. І не дивно, що більшість ліричних поезій Шевченка стали піснями, музику яким найчастіше надавав сам народ. Дійсно, важко знайти іншу людину, поезія та особистість якої такою повною мірою втілила національний дух, як це для українців зробив наш Тарас.

Початок нової доби в історії літератури і суспільно-культурному житті українського народу поклала його перша збірка українських поезій «Кобзар», що вийшла друком у 1840 р. її палко привітали як українські, так і російські критики, назвавши геніальним твором. «Ся маленька книжечка, — писав І. Франко, — відразу відкрила немовби новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією висло-

Білет 19

1.

"Хмельниччина, - писав М. Грушевський, - була все-таки великим етапом в поході Українського народу, українських мас до своїх соціяльних, політичних, культурних і національних ідеалів. Ся крівава, руїнна, облита слізми і потом, хаотична і невдала в своїх досягненнях доба була і зістанеться великим і високим моментом українського життя, повним великого напруження і величних змагань... Від Хмельниччини веде свій початок нове українське життє, се я не раз говорив. І Хмельницький як головний потрясатель зістанеться героєм української історії".

Значення гетьмана полягає в тому, що він:

• зумів об'єднати патріотичні сили навколо великої ідеї національного відродження;

• спрямував енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності;

• першим виробив принципи національної державної ідеї, яка стала визначальною у визвольних змаганнях націй впродовж наступних сторіч;

• завдяки гнучкій соціально-економічній політиці провів державний корабель повз небезпечні "соціальні рифи"; запобіг вибухові громадянської війни, що неминуче призвела б державу до руйнації;

• приборкав анархічну стихію охлократії й отаманства старшини; проводив курс на зміцнення централізації держави; запобігання сепаратизму; встановлення спадкоємного гетьманату;

• виявив себе блискучим полководцем; створив боєздатну й добре організовану національну армію; ухвалив військовий статут "Статті про устрій Війська Запорозького"; збагатив українське військове мистецтво;

• відіграв вирішальну роль у процесі становлення розвідки й контррозвідки Української держави;

• створив дипломатичну службу, що забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших країн як суб'єкта міжнародних відносин; виявив себе тонким і дуже вправним дипломатом.

• 2.