8. Поняття належної та неналежної сторони. Умови, процесуальний порядок та наслідки заміни неналежного сторони.

Виходячи із ст. 119 ЦПК, де йдеться про зміст позовної заяви, саме позивач встановлює відповідача у справі. Пред’являючи позовну заяву, позивач може зазначити відповідачем особу, яка не є носієм спірного обов’язку, тобто неналежного відповідача. При пред’явленні позову суд не завжди здатен одразу ж встановити, чи є позивач або відповідач належними сторонами, оскільки при пред’явленні позову вони є передбачуваними суб’єктами спірних матеріальних правовідносин і питання про їхню належність до справи вирішується тільки на підставі застосування норм матеріального права та з урахуванням поданих доказів у справі.

За загальним правилом, позов має пред’являтися до суду належним позивачем, тобто особою, яка має право вимоги за позовом, оскільки саме її права, свободи та інтереси порушені, оспорюються або невизнані (ст. 3 ЦПК) та лише до належного відповідача — особи, яка повинна відповідати за позовом. Таке процесуальне право та обов’язок позивача та відповідача бути належним суб’єктом цивільних процесуальних відносин зумовлено матеріально — правовими відносинами, учасниками яких вони є. Належні сторони у цивільному процесі є носіями суб’єктивних прав та обов’язків, які складають зміст матеріально-правових відносин.

Якщо судом буде встановлено, що позов пред’явлено неналежним позивачем, тобто тією особою, яка не має права вимоги, то суд не може на цій підставі відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі (ст.122 ЦПК) чи закрити провадження (ст.205 ЦПК), оскільки такі підстави у цих нормах не передбачено. Суд також із власної ініціативи не може замінювати неналежного позивача, оскільки порушуватиметься такий принцип цивільного процесу, як диспозитивність. Суд має розглянути вимогу неналежного позивача по суті та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки неналежний позивач не має права вимоги. Суд за власною ініціативою може лише залучити особу до участі у справі належного, на його думку, позивача, як третю особу без самостійних вимог на боці цього позивача (ст. 36 ЦПК).

Щодо неналежного відповідача — особи, яка не повинна відповідати за позовом, оскільки не є суб’єктом спірних матеріально-правових відносин та не має обов’язків, які з них випливають, перед позивачем та щодо якої виключається «передбачення», яке мало місце при пред’явленні позову, про його відповідальність перед позивачем, то законом передбачено порядок його заміни.

У статті 33 ЦПК об’єднано два інститути: інститут заміни неналежного відповідача та інститут залучення співвідповідачів.

У ЦПК не конкретизовано, на якій стадії процесу суд може провести заміну неналежного відповідача, тільки зазначається, що така заміна може відбуватися без припинення розгляду справи (ч. 1 ст. 33 ЦПК).

Заміна неналежного відповідача може мати місце: за клопотанням позивача та ініціативою суду, тому що саме до компетенції суду належить перевірка процесуальної правосуб’єктності осіб, які беруть участь у справі.

Заміна неналежного відповідача відбувається:

1) за клопотанням позивача (ч. 1 ст. 33 ЦПК) (а також третьої особи з самостійними вимогами до відповідача чи обох сторін.);

2) за ініціативою суду та при наявності згоди позивача;

3) за ініціативою суду та при відсутності згоди на це позивача.

При заміні неналежного відповідача на належного їх згода на вибуття чи вступ у процес не вимагається.

Щодо першого випадку, якщо позивач клопотатиме про заміну неналежного відповідача, він має вибути із процесу, а належний відповідач — вступити у процес.

Щодо другого випадку, якщо судом буде встановлено, що відповідач є неналежним та позивач дасть згоду на його заміну, неналежний відповідач має вибути із процесу, належний — вступити у процес.

Щодо третього випадку, якщо суд встановить, що відповідач є неналежним, а позивач не дасть згоди на його заміну, суд має право залучити до участі у справі другого відповідача як належного, а не як співвідповідача, як зазначено у ст. 33 ЦПК. Якщо у процесі одночасно беруть участь належний та неналежний відповідачі, вони не є співвідповідачами (співучасниками), оскільки їх інтереси не збігаються, у них немає спільного обов’язку щодо позивача. Щодо наслідків розгляду справи з одночасною участю у справі неналежного та належного відповідачів, то позов повинен вирішуватися щодо дру­гого, тобто належного відповідача та саме на нього мають по­ширюватися усі правові наслідки законної сили судового рішення.

Суд при проведенні заміни неналежного відповідача повинен постановити ухвалу.

У статті 33 ЦПК йдеться також про такий інститут цивільного процесу, як залучення співвідповідачів, тобто у одній нормі об’єднано інститут заміни неналежної сторони та інститут залучення співвідповідачів.

Залучення співвідповідача може мати місце:

1) за клопотанням позивача;

2) за ініціативою суду.

Щодо першого випадку, якщо позов було пред’явлено до одного відповідача, але буде встановлено, що існують інші особи, які повинні відповідати за позовом, оскільки вони також є суб’єктами спірних матеріальних правовідносин, то за клопотанням позивача суд може залучити цих осіб до участі у справі як співучасників, тобто співвідповідачів (наприклад солідарна відповідальність).

Щодо другого випадку, якщо позивач не дає згоди на залучення іншої особи як співвідповідача, суд може залучати іншу особу як співвідповідача за власною ініціативою. Тобто у ч. 1 ст. 33 ЦПК йдеться про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача за ініціативою суду, а не про заміну неналежного відповідача.

Вважаємо, якщо позивач не згоден на заміну неналежного відповідача іншою особою чи залучення у справі відповідачів, то суд має розглядати справу за первісно заявленим позовом та відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог, а не залучати при цьому іншу особу як співвідповідача чи залучати до справи належного відповідача за власною ініціативою, оскільки така ініціатива суду суперечитиме ч. 4 ст. 10 ЦПК та ч. 3 ст. 11 ЦПК.

Заміна неналежного відповідача та вступ у процес належного або другого відповідача, залучення співвідповідачів може мати місце у суді першої інстанції до ухвалення судових рішень. Після заміни неналежного відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа розглядається спочатку тільки за їхнім клопотанням (ч. 2 ст.33 ЦПК). Це положення закону зумовлено тим, що до вступу у процес належного відповідача процесуальну діяльність на стадії підготовки, розгляду справи по суті здійснював неналежний відповідач, тому усі дії, вчинені ним до вступу належного відповідача, не мають ніякого правового значення та не можуть бути використані судом при ухваленні судового рішення щодо належного відповідача. В основу судового рішення не можуть бути покладені, зокрема, визнання позову повністю або частково неналежним відповідачем, подання ним доказів, доведення перед судом переконливості обставин, якими неналежний відповідач обґрунтовував свої заперечення проти позову. У противному разі порушуватиметься такий принцип цивільного процесу, як безпосередність.