3.2. Процесуальна характеристика іі еізоляційних запобіжних заходів

Процесуальна характеристика підписки про невиїзд.

1. Підписка про невиїзд — це покладання на підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого обов'язку не відлучатися змісця постійного проживання або з місця тимчасового перебуваннябез дозволу органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді).

2. Спосіб запобігання: обмеження у пересуванні та покладанняобов'язку не відлучатися з місця проживання або тимчасового перебування без відповідного дозволу.

3. Мета застосування збігається із загальною метою застосуваннязапобіжних заходів. Окрім того, підписка про невиїзд має забезпечити швидку явку суб'єкта, щодо якого її застосовано, до органівдізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду.

4. Спеціальні підстави застосування такі самі, як і загальні підставизастосування запобіжних заходів.

5. Спеціальних умов застосування підписки про невиїзд законодавець не передбачає.

6. Процесуальний порядок застосування:

1. складання органом дізнання, слідчим, прокурором, суддеюпостанови, а судом — ухвали про обрання цього запобіжного заходу;

2. оголошення постанови суб'єктові, щодо якого обрано підписку про невиїзд, і роз'яснення йому прав та обов'язків;

3. відібрання підписки (окремого документа).

7. Строк дії підписки про невиїзд: від моменту обрання до моменту зміни або скасування. Обмеження строку дії підписки закон непередбачає.

8. Юридична відповідальність:

кримінально-процесуальна: заміна підписки про невиїзд на суворіший запобіжний захід (на практиці найчастіше — арешт). Процесуальна характеристика застави.

1. Застава — це внесення на депозит органу досудового слідстваабо суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей або передання їм іншихматеріальних цінностей.

2. Способи запобігання:

• спричинення побоювань у обвинуваченого втратити через своюненалежну поведінку кошти, внесені у вигляді застави. Якщо коштивносять інші особи, то під загрозою втрати опиняються і вони, іобвинувачений ("солідарне побоювання"). Саме тому розмір заставимає бути таким (див. нижче), щоб зумовити ці побоювання;

• психологічний вплив заставодавця на обвинуваченого з метоюзабезпечити його належну поведінку та явку за викликом.

3. Метою застави є:

• забезпечення належної поведінки суб'єкта процесу, щодо якогоїї обрано;

• виконання цією особою зобов'язання:

• не відлучатися з місця постійного проживання або з місцятимчасового перебування без дозволу слідчого чи суду;

• з'явитися за викликом до органу розслідування і суду.

4. Підстави застосування застави збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.

5. Спеціальних умов застосування застави законодавець не визначає. Регламентовано тільки визначення розміру застави. Він не можебути меншим:

• 1 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян —щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину;

• 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодоособи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину, чи раніше судимої особи;

• 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодоінших осіб.

У всіх випадках розмір застави не може бути меншим за розмір цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами.

6. Процесуальний порядок застосування:

1. При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюють його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцеві — у вчиненні якого злочину підозрюють чи обвинувачують особу, щодо якої застосовують запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків заставу буде звернено в дохід держави.

Запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка перебуває під вартою, до направлення справи до суду може бути обрано лише з дозволу суду, який приймав рішення про арешт, а після надходження справи до суду — судом.

2. Заставодавець може відмовитися від взятих на себе зобов'язаньдо виникнення підстав для звернення застави в дохід держави. Уцьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого,підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Заставу повертають лише після обраннянового запобіжного заходу.

3. Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взятіна себе зобов'язання, заставу звертають у дохід держави. Це питаннявирішує суд у судовому засіданні при розгляді справи або в іншомусудовому засіданні. В судове засідання викликають заставодавця длядачі пояснень. Його неявка без поважних причин не перешкоджаєрозгляду питання про звернення застави в дохід держави.

Питання про повернення застави заставодавцеві вирішує суд при розгляді справи. Заставу, внесену підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернено судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

1. Строк дії: від моменту застосування до моменту зміни чи скасування або до закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії застави закон не передбачає.

8. Юридична відповідальність:

кримінально-процесуальна у вигляді:

• звернення застави в дохід держави (ч. 6 ст. 154-1 КПК);

• заміна застави на суворіший запобіжний захід.Процесуальна характеристика особистої поруки.

1. Особиста порука — це взяття на себе особами, що заслуговують на довіру, поручительства за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і обов'язку забезпечити за необхідностідоставлення його до органів дізнання, досудового слідства чи досуду за першою про те вимогою.

2. Спосіб запобігання: виконання поручителями під страхом кримінально-процесуальної відповідальності у вигляді грошового стягнення обов'язку забезпечити належну поведінку та явку обвинуваченого до органів розслідування чи суду за першим викликом. Виконання цього обов'язку здійснюється шляхом психологічного впливупоручителів на обвинуваченого.

3. Мета застосування: забезпечення належної поведінки обвинуваченого, яка б унеможливлювала ухилення його від слідства і судута виконання процесуальних рішень, перешкоджання встановленню істини у справі, продовження ним злочинної діяльності.

4. Спеціальні підстави застосування збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.

5. Умови застосування:

• поручителями можуть бути громадяни з високими моральнимиякостями, які чесно ставляться до праці та виконання громадськихобов'язків, через що мають авторитет у колективі чи за місцем проживання і можуть завдяки цьому забезпечити належну поведінкуобвинуваченого;

• кількість поручителів визначає орган дізнання, слідчий, суддячи суд, але їх не може бути менше двох;

• цей запобіжний захід може бути застосовано тільки за клопотанням чи за згодою поручителів.

6. Процесуальний порядок застосування:

1. громадяни, які виявили бажання взяти на себе обов'язок іззабезпечення належної поведінки обвинуваченого і його явки довідповідних органів, подають до органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду заяву;

2. ці органи перевіряють дані про особу поручителів і їх відносиниз обвинуваченим (за необхідності може бути витребувано характеристики на поручителів, довідки, що додають до справи);

3. складають постанову про обрання запобіжного заходу у виглядіособистої поруки;

4. кожний поручитель дає письмове зобов'язання про те, що вінзабезпечить належну поведінку обвинуваченого і його явку до органів дізнання, слідчого, прокурора, суду. Одночасно поручителямповідомляють про суть справи, а також попереджають про те, щоколи обвинувачений порушить цей запобіжний захід, то на них можебути накладено грошове стягнення до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5. якщо поручителі переконаються в тому, що не зможуть виконати свій обов'язок, вони повинні негайно заявити про відмовувід поручительства. В цьому разі з поручителів знімається відповідальність за невиконання обов'язку;

6. у разі відмови поручителя від взятого на себе зобов'язанняйого заміняють іншим або обирають щодо обвинуваченого іншийзапобіжний захід;

7. у разі ухилення обвинуваченого від явки дізнавач або слідчийскладає про це протокол і приєднує його до справи;

8. питання про грошове стягнення з поручителя вирішує суд усудовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні, до якого викликають поручителя.

7. Строк дії: від моменту давання письмового зобов'язання пропоручительство до заміни або скасування цього запобіжного заходучи закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії порукизакон не передбачає.

8. Юридична відповідальність: ,- . .,.кримінально-процесуальна у вигляді:

— грошового стягнення з поручителя в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— заміна особистої поруки на суворіший запобіжний захід.Процесуальна характеристика поруки громадської організації або

трудового колективу (громадської поруки).

1. Громадська порука — це взяття громадською організацією аботрудовим колективом на себе обов'язку забезпечити належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Слід відрізняти цей запобіжний захід від звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з переданням особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їх клопотанням.

2. Спосіб запобігання: виконання громадською організацією (трудовим колективом) юятого на себе на загальних зборах колективуобов'язку забезпечити належну поведінку та явку за викликом. Дляцього застосовують заходи громадського і психологічного впливуна обвинуваченого.

3. Мета: збігається із загальною метою застосування запобіжнихзаходів.

4. Підстави такі самі, як загальні підстави застосування запобіжних заходів.

5. Умовою застосування є погодження органу дізнання, слідчого,прокурора чи суду (судді) з рішенням про поручительство, прийнятим колективом на загальних зборах.

6. Процесуальний порядок:

1. ознайомлення громадської організації чи трудового колективуз характером обвинувачення;

2. прийняття на загальних зборах колективу громадської організації (трудового колективу) рішення про поручительство і оформлення його постановою (ч. 1 ст. 154 КПК);

3. забезпечення виконання постанови може бути доручено конкретній особі;

4. у разі вибуття обвинуваченого із організації (колективу) абонеможливості забезпечення виконання цього запобіжного заходуорганізація (колектив) повинні відмовитися від поручительства іповідомити про це орган дізнання, слідчого, прокурора чи суд(суддю). Останні зобов'язані негайно обрати інший запобіжний захід;

5. якщо керівництво громадської організації (трудового колективу) не вжило заходів щодо здійснення поручительства або вчасноне повідомило про неправильну поведінку обвинуваченого чи проте, що він не піддається заходам громадського впливу, то органдізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) можуть направити до організації (колективу) подання або ж поставити перед організацієювищого рівня питання про притягнення до відповідальності винних осіб (відповідальність може бути, окрім дисциплінарної, громадською, моральною тощо).

7. Строк дії — такий самий, як і особистої поруки.

8. Юридична відповідальність:

кримінально-процесуальна у вигляді застосування суворішого запобіжного заходу (щодо обвинуваченого);

дисциплінарна (щодо керівників громадської організації чи трудового колективу, а також щодо осіб, яким було доручено виконання постанови загальних зборів).

Процесуальна характеристика нагляду командування військової частини.

1. Нагляд командування військової частини — це виконання командуванням військової частини покладеного на нього обов'язкуіз вжиття щодо обвинуваченого (підозрюваного, підсудного, засудженого), який є військовослужбовцем, заходів, передбаченихстатутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити йогоналежну поведінку та явку до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Хто здійснює нагляд. З юридичного погляду, командування військової частини — це її командир. Саме він згідно з п. 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є єдиноначальником. А от хто саме повинен здійснювати нагляд — статутами не визначено. На практиці це роблять не тільки командири військових частин, а й начальники інших структурних одиниць Збройних Сил України: командири з'єднань, військові комісари, військові коменданти та начальники гарнізонів.

Щодо кого здійснюють нагляд. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовців поділяють на: .

• рядовий склад; ^: ' ,

• сержантський і старшинський склад;

• склад прапорщиків (мічманів);

• офіцерський (молодший, старший і вищий) склад.Здійснювати нагляд за двома останніми категоріями практично

неможливо. Прапорщики та офіцери після служби йдуть за межі військової частини — додому. А застосування таких способів нагляду, як таємне спостереження, чинним законом не передбачено. Тому на практиці нагляд командування військової частини обирають щодо рядових і сержантів та старшин.

2. Спосіб запобігання: вжиття відповідних спеціальних заходів командуванням військової частини. Ці заходи пов'язані з тим, щовійськовослужбовець:

• перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника абодобового наряду;

• його позбавляють права на носіння зброї;

не призначають до несення служби в складі варти (караулу);

• не звільняють із розташування військової частини;

• не направляють на роботу за межі військової частини.

Усі ці заходи статутами Збройних Сил України не передбачено, їх напрацьовано практикою.

3. Мета: забезпечення належної поведінки військовослужбовця,щодо якого обрано цей запобіжний захід, та явки його за викликом.

Поняття належної поведінки військовослужбовця не визначено ні кримінально-процесуальним законом, ні статутами Збройних Сил України. Тож на практиці командування військової частини здійснює нагляд за власним розсудом: тримає військовослужбовців в ізольованих приміщеннях (іноді в коморах), на гауптвахті тощо.

4. Підстави: збігаються із загальними підставами застосуваннязапобіжних заходів.

5. Умова: особа, щодо якої застосовують цей запобіжний захід, євійськовослужбовцем.

4. Процесуальний порядок застосування:

1. складають постанову про застосування запобіжного заходу увигляді нагляду командування військової частини;

2. постанову направляють командиру військової частини і одночасно йому повідомляють про суть справи;

3. встановивши нагляд, командир військової частини повідомляєпро це органу, який обрав цей запобіжний захід.

7. Строк дії: з моменту встановлення командуванням військовоїчастини нагляду до зміни цього запобіжного заходу; до закінченняпровадження у справі; до звільнення військовослужбовця в запас.Обмеження строку дії нагляду командування військової частинизакон не передбачає.

8. Юридична відповідальність:

кримінально-процесуальна у вигляді заміни цього запобіжного заходу на більш суворий для військовослужбовця, щодо якого обрано нагляд;

дисциплінарна, передбачена Статутами Збройних Сил України для командування військової частини, яке не виконало покладених на нього обов'язків.

Процесуальна характеристика віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

1. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи — це покладання на зазначених суб'єктів обов'язку із забезпечення ними належної поведінкинеповнолітнього та його явки до органів дізнання, слідчого, прокурора і суду.

2. Спосіб запобігання — виконання батьками, опікунами, піклувальниками або адміністрацією дитячої установи обов'язку іззабезпечення належної поведінки неповнолітнього і його явки за

викликом. Зазначені суб'єкти, які за законом повинні виховувати неповнолітнього, діють шляхом психологічного впливу на неповнолітнього.

3. Мета: збігається із загальною метою запобіжних заходів.

3. Підстави: такі самі, що й загальні підстави застосування запобіжних заходів.

3. Умови: здатність батьків та інших суб'єктів досягти мети запобіжного заходу.

4. Процесуальний порядок:

1. з'ясування дізнавачем, слідчим, прокурором, судом (суддею)можливостей батьків (та інших суб'єктів) забезпечити належну поведінку неповнолітнього і явку його за викликом;

2. складання постанови про віддання неповнолітнього піднагляд;

3. відібрання від осіб, яким передають під нагляд неповнолітнього, письмового зобов'язання;

4. роз'яснення особам, яким його передають, обов'язків і попередження про відповідальність за їх невиконання.

7. Строк дії: від моменту відібрання письмового зобов'язаннядо моменту зміни чи скасування запобіжного заходу, обрання іншого заходу, припинення провадження у справі.

8. Юридична відповідальність:кримінально-процесуальна у вигляді:

• грошового стягнення в розмірі до 200 неоподатковуванихмінімумів доходів громадян (для осіб, яким неповнолітнього булопередано під нагляд);

• зміна цього запобіжного заходу на більш суворий (для неповнолітнього обвинуваченого). '

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3: _;

1. Запобіжні заходи поділяють на дві групи: 1) ізоляційні; 2) неізо-ляційні.

2. Процесуальну характеристику запобіжних заходів доцільноздійснювати за такою логіко-правовою схемою: 1) визначення поняття запобіжного заходу; 2) спосіб запобігання; 3) мета застосування;4) підстави застосування; 5) умови застосування; 6) процесуальнийпорядок застосування; 7) строк дії; 8) юридична відповідальність запорушення.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ: -

1. Запобіжні заходи не є кримінально-правовими санкціями,пов'язаними з визнанням особи винною у вчиненні злочину.

2. Ці заходи, на відміну від кримінально-правових санкцій, покликані забезпечити нормальний хід кримінально-процесуальної діяльності, тобто вони є гарантією ефективного функціонування процесу.

3. В ідеалі механізм кримінально-процесуального регулювання міг би функціонувати і без примусу. Держава, надаючи суб'єктам кримінального процесу права і покладаючи на них обов'язки, розраховує на те, що завдяки громадській свідомості права активно використовуватимуть, а обов'язки добровільно виконуватимуть. Проте в дійсності механізм правового регулювання без примусу є абстракцією.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

1. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня

1966 р.

2. Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй щодозаходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила) від14 грудня 1990 р.

3. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада1950 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 13. - Ст. 270.

4. Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або арештув будь-якій формі, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня1988 р. // Негодченко О. В. Забезпечення прав і свобод людини органамивнутрішніх справ: Монографія. — Дніпропетровськ, 2002.

5. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями // Правалюдини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарнихустанов в документах міжнародних організацій. — Амстердам—Київ, 1996.

6. Закон України від 30 червня 1993 р. "Про попереднє ув'язнення" //Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35. — Ст. 360.

7. Закон України від 11 грудня 2003 р. "Про свободу пересування тавільний вибір місця проживання в Україні" // Урядовий кур'єр. — 2004. —№ 7. — 15 січня.

8. Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" // Відомості Верховної Ради України. —1998. - № 20. - Ст. 99.

9. Закон України від 24 березня 1999 р. "Про Дисциплінарний статутЗбройних Сил України" // Відомості Верховної Ради України. — 1999. —№ 22-23. - Ст. 197.

10. Закон України від 22 березня 2001 р. "Про розвідувальні органиУкраїни" // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 19. — Ст. 94.

11. Рішення Конституційного Суду України у справі за поданням 50народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (кон-ституційності) положення ст. 150 Кримінально-процесуального кодексуУкраїни стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу) від 8 липня 2003 р. № 14-рп/2003 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 29. - Ст. 1486.

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р.№ 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у виглядівзяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіяхДізнання і досудового слідства" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р.№ 6 "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" //Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах(1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

14. Положення про органи дізнання в системі МНС України, затв.наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та усправах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи від27 квітня 2004 р. № 187 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 23. —Ст. 1576.

15. Наказ Державного департаменту України з питань виконанняпокарань, Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2001 р.№ 300/73 "Про заходи щодо дотримання законності при затриманні осіб,підозрюваних у вчиненні злочину, обранні щодо них запобіжного заходуу вигляді взяття під варту та додержанні встановлених законом строківзатримання і тримання під вартою під час досудового слідства" // Офіційний вісник України. — 2001. — № 37. — С. 66.

Наукові та навчально-методичні джерела

1. Ахпанов А. Н. Мерн процесуального принуждения: социальная цен-ность, теория и практика применения. — Караганда, 1989.

2. Башюк В. Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предва-рительного расследования. — К., 1990.

3. Баулін О. В., Беца О. В., Мельник М. І., Сірий М. І. та ін. Затриманнята взяття під варту в Україні: стан, проблеми удосконалення законодавствата практики його застосування: Посібник. — К., 2002.

4. Борисов В. І., Глинська Н. В., Зеленецький В. С, Шило О. Г. Затримання і взяття під варту в процесі дізнання та досудового слідства в Україні. — Харків, 2004.

5. Бортновська 3. Реалізація права на свободу і особисту недоторканність в українському кримінальному процесі // Право України. — 2003. —№ 10.

6. Верцюх В., Верцюх І. Щодо правової невизначеності запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини // Право України. - 2001. - № 5.

7. Дубинский А. Я. Зффективность применения мер уголовно-процес-суального принуждения органами предварительного расследования в сис-теме МВД СССР. - К., 1985.

8. Зеленецкий В. С. Прокурорский надзор за законностью избрания мерпресечения в стадии предварительного расследования. — Харьков, 1986.

9. Зинатуллин 3. 3. Уголовно-процессуальное принуждение и его зффективность. — Казань, 1981.

10. Клочков В. Прокурорський нагляд за додержанням строків триманняпід вартою // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 8.

11. Петрухин И. Л. Неприкосновенность личности и принуждение вуголовном процессе. — М., 1989.

12. Приміч І. Запобіжний захід — взяття під варту // Прокуратура.Людина. Держава. — 2004. — № 6.

13. Практика дотримання судами строків провадження у кримінальнихсправах щодо підсудних, які тримаються під вартою // Вісник ВерховногоСуду України. — 2002. — № 6.

14. Реформування системи запобіжних заходів у кримінальному судочинстві. Останні зміни. Нові ідеї. Порівняльні матеріали: Збірник матеріалів. - К., 2000.

15. Рожнова В. В. Застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи: Автореф. дис. . канд. юрид. наук. — К., 2003.

16. Михайлов В. А. Методологические основи мер пресечения. — М.,1998.

17. Міщенко С. М., Солодкий С. А. Взяття під варту та продовженнястроків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства //Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 5.

18. Шило О., Глинська Н. Взяття під варту повинно застосовуватисявиключно на підставі обгрунтованих процесуальних рішень // Право України. — 2004. — № 10.

19. Шило О. Г., Шпонька В П. Взяття під варту та продовження йогостроків на стадії досудового розслідування кримінальної справи: проблемиправозастосування // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

РОЗДІЛ 2. ДОСУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ

ЛЕКЦІЯ 7

СТАДІЯ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

1. Поняття, значення та загальні положення стадії порушення кримінальної справи.

1. Характеристика стадії порушення кримінальної справи.

1. Завдання стадії.

2. Коло учасників стадії.

3. Процесуальні засоби діяльності в стадії.

4. Етапи стадії.

5. Кінцеві рішення стадії.