3. Процесуальний порядок

ПЩГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ ЗА ПРОТОКОЛЬНОЮ ФОРМОЮ

Кримінально-процесуальним законом не врегульовано порядок прийняття начальником органу дізнання рішення про підготовку матеріалів у протокольній формі. На практиці це рішення оформлюється дорученням начальника на ім'я певного працівника органу дізнання.

Процесуальний порядок підготовки матеріалів у протокольній формі полягає в тому, що орган дізнання і прокурор виконують певну сукупність дій, метою яких є забезпечення нормального судового розгляду справи в суді. Залежно від того, хто здійснює ці дії, їх поділяють на два етапи.

На першому етапі діє орган дізнання, який:

встановлює:

1. обставини вчиненого злочину;

2. особу правопорушника;

3. очевидців; ,

4. інших осіб;витребує:

1) пояснення від громадян (правопорушника, очевидців, інших осіб);

398

2. довідку про наявність чи відсутність судимості;

3. характеристику на правопорушника;

4. інші матеріали, що мають значення для розгляду справи усуді, наприклад:

• у справі про крадіжку — протокол вилучення викраденого,довідку про вартість викраденого, акт інвентаризації чи ревізії тощо;

• у справі про угон транспортного засобу — копію технічногопаспорта цього транспортного засобу, протокол огляду засобу тощо;

• у справі про хуліганство — акт судово-медичного освідуванняпостраждалого, довідку про вартість пошкодженого майна тощо;

відбирає:

— від правопорушника — зобов'язання з'являтися за викликамиоргану дізнання і суду та повідомляти про зміну місця проживання.

Після виконання цих дій орган дізнання діє в такому порядку:

1) про обставини вчиненого злочину складає протокол. Змістцього процесуального документа регламентовано ч. З ст. 426 КПК.До протоколу додають:

• усі зібрані матеріали;

• список осіб, яких належить викликати до суду;

2. протокол затверджує начальник органу дізнання;

3. пред'являє правопорушникові всі матеріали, в т. ч. і протокол,у прошитому та пронумерованому вигляді. Про ознайомлення зматеріалами роблять відмітку у протоколі, яку засвідчує своїм підписом правопорушник;

4. протокол з усіма матеріалами направляє прокуророві.

На другому етапі прокурор, отримавши від органу дізнання матеріали, підготовлені у протокольній формі, діє в такому порядку:

1. порушує кримінальну справу (за наявності достатніх підставдля розгляду матеріалів у судовому засіданні);

2. обирає щодо правопорушника в необхідних випадках запобіжний захід;

3. складає обвинувальний висновок;

4. направляє справу до суду.

Прокурор може прийняти й такі рішення:

• про повернення матеріалів для провадження досудового слідства;

• про відмову в порушенні кримінальної справи.Провадження у суді особливостей не має, за винятком того, що

справу має бути розглянуто протягом 10 днів із моменту надходження її до суду.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Досудове провадження у протокольній формі здійснюється в два етапи, на першому з яких його веде орган дізнання, а на другому — прокурор.

/і-

2. Судовий розгляд кримінальної справи, порушеної прокурором за матеріалами протокольної форми, не має особливостей, за винятком скороченого (10-денного) строку провадження.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Призначенням протокольної форми досудової підготовки матеріалів є наближення моменту покарання до моменту вчиненнязлочину.

2. При вирішенні питання про здійснення підготовки матеріалів у протокольній формі беруть до уваги не тільки кримінально-правові (характеристики злочину), а й кримінально-процесуальні(дані, що свідчать про очевидність злочину; відсутність необхідності провадження складних дій тощо) підстави.

3. Підготовка матеріалів у протокольній формі є виключноюкомпетенцією органів дізнання, а порушення за цими матеріаламикримінальної справи — виключною компетенцією прокурора.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 червня 1986 р. № 6 "Про застосування судами України законодавства про протокольну форму досудової підготовки матеріалів" // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973—1998). — К., 1998.

Наукові та навчально-методичні джерела

1. Абдрахманов Р. С, Очередин В. Г. Протокольная форма досудебнойподготовки материалов. — Волгоград, 1986.

2. Басков В. И. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. - М., 1989.

3. Баулін О. В., Карпов Н. С, Поповченко О. І., Савицькш Д. О. Спрощене провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи: Навч. по-сіб. - К., 2004.

4. Баулін О. В., Поповченко О. І. Процесуальний порядок оформленняпротокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією. — К., 2002.

5. Белозеров Ю. Н., Карнеева Л. М. Протокольная форма досудебнойподготовки материалов органами дознания в советском уголовном про-цессе. — М., 1987.

6. Денисюк А. М. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів. —К., 1993.

7. Захарова Т. П., Тищенко И. Н. Досудебное производство в прото-кольной форме. — Н. Новгород, 1991.

8. Малько А. Теоретические подходьі к ускорению судопроизводства //Сов. юстиция. — 1989. — № 23.

9. Рзаев А. А., Ташибаев К. У. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. — Караганда, 1989.

10. Шиян А. Г., Черненко А. П. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів у кримінальному судочинстві України. — Дніпропетровськ,2002.

ЛЕКЦІЯ 26 РЕАБІЛІТАЦІЯ

1. Поняття та значення реабілітації в кримінальному процесі.

2. Підстави реабілітації.

3. Види відшкодування шкоди.

4. Порядок реабілітації.

1. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

"Реабілітація" (від пізньолат. — "відновлення") — термін, який широко використовують у медицині для позначення комплексу медичних (у т. ч. профілактичних) заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію порушених функцій організму і працездатності хворих та інвалідів.

В юриспруденції під терміном "реабілітація" (відновлення в правах) розуміють:

1. рішення про закриття справи щодо громадянина або поста-новлення виправдувального вироку у зв'язку з відсутністю в йогодіях події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК), складу злочину (п. 2 ч. 1ст. 6 КПК), недоведеністю його участі у вчиненні злочину (п. 2ст. 213 КПК);

2. вид відповідальності держави перед громадянами за діяльністьстворених нею органів;

3. процес (процедуру), яку здійснюють відповідні державні органи з приводу відшкодування шкоди;

4. стан, коли шкоду вже відшкодовано (реабілітація "відбулася");

5. правовий інститут.

Реабілітацію доцільно розглядати в останньому значенні, бо саме через норми правового інституту регламентуються і підстави та порядок прийняття реабілітаційного рішення, і відповідальність держави перед громадянами, і процедура відшкодування завданої шкоди, і правовий стан після її відшкодування.

Галузеву належність інституту реабілітації остаточно не визначено. В юридичній літературі, переважно в навчальній, відомостей про цей інститут або взагалі немає, або вони настільки незначні за обсягом, що просто не дають навіть загального уявлення про його сутність. Пояснити таке "неуважне" ставлення до інституту реабілітації можна, зокрема, й тим, що він, висловлюючись мовою військових, перебуває на "нічийній смузі" — на межі, переважно, таких галузей права, як цивільне, кримінально-процесуальне, цивільне

401

процесуальне, трудове, житлове. Тому представники відповідних галузей науки і навчальних дисциплін не вважають його "своїм".

Реабілітація — це міжгалузевий правовий інститут, що регламентує процесуальний механізм реалізації відповідальності держави перед особою, метою якого є повне поновлення майнових, трудових, пенсійних, житлових, службових, інших особистих прав незалежно від вини посадових осіб державних органів, які порушили ці права в ході провадження у кримінальній справі.

На значення інституту реабілітації впливає низка чинників, які зумовлюють необхідність його вивчення.

1. Масштаби, в яких він має реалізовуватися. За даними Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, МВС України, Слідчого управління СБУ в 1998 р. виправдано і закритокримінальних справ за підставами, що реабілітують, щодо 875 осіб.Із них за повідомленнями Державного казначейства України лише49 (близько 5%, тобто 1 із 20) звернулися за відшкодуванням майнової і моральної шкоди.

Щорічно в Україні у кримінальних справах публічного і приватного обвинувачення виносять близько 1000 виправдувальних вироків, закривають за підставами, що реабілітують, суди і органи розслідування — до 300 кримінальних справ. За повідомленнями ГСУ МВС України з 1994 по 1998 рік під вартою утримували 202 особи, щодо яких було прийнято реабілітаційні рішення.

У виступі на розширеному засіданні колегії Генеральної прокуратури України, що відбулося 23 липня 2004 р., Генеральний прокурор України зазначив, що за перше півріччя 2004 р. "на стадії досудового слідства слідчими органів внутрішніх справ закриті кримінальні справи за відсутністю складу злочину стосовно 23 осіб, ще 12 осіб виправдано судами"¹.

2. Основною причиною неналежної реалізації норм інститутуреабілітації є незнання або недостатнє знання практичними працівниками судових і правоохоронних органів, які здійснюють дізнанняі досудове слідство, чинного законодавства і практики його застосування. Серед них панує думка, що шкоду, спричинену незаконними діями, має у всіх випадках бути відшкодовано із їх власноїкишені або за рахунок того органу, де вони працюють. І те, й іншемає для них небажані наслідки:

• у першому випадку постраждає сімейний бюджет;

• у другому — розгнівається керівництво, невдоволене незапла-нованими витратами.

Якщо ж у працівників немає таких побоювань, то вони часто просто не знають, що і як потрібно зробити для того, щоб допомогти громадянинові, якому їх діями завдано шкоди.

3. Для постраждалих від зловживань і помилок суддів та правоохоронних органів, їх посадових осіб факт виправдання або закриття кримінальної справи у зв'язку з обставинами, що реабілітують, є надзвичайно важливим: їх репутація повністю відновлюється, вони знову набувають "статусу" порядних і законослухняних громадян.

Однак цього замало: реабілітація має також передбачати усунення, по можливості, будь-яких (бажано всіх) негативних наслідків, допущених унаслідок помилок чи зловживань під час провадження у кримінальній справі.

Це потрібно:

• особам, яких реабілітують;

• суду і правоохоронним органам для підтримання їх престижу(і головне — держави).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Сутність реабілітації в кримінальному процесі полягає у відновленні всіх порушених у результаті провадження у кримінальних справах прав громадян, щодо яких здійснювалося кримінальнепереслідування.

2. Реабілітація є міжгалузевим правовим інститутом.

3. Норми інституту реабілітації застосовують вкрай рідко (завідшкодуванням шкоди звертається тільки 1 із 20 громадян, щодояких прийнято реабілітаційні рішення).