1. Податковий обов'язок та податкове зобов'язання: методи впровадження

 Поняття податкового обов’язку є однією з центральних категорій податкового права. У цій главі буде розглянуто природу виникнення, зміни і припинення податкового обов’язку як сукупності обов’язків платника податків. У деяких виданнях і законодавчих актах використовують термін “податкове зобов’язання”, під яким розуміють обов’язок зі сплати податку. Уявляється не зовсім точним застосування терміну “зобов’язання” у відносинах, регульованих імперативними нормами. Зобов’язання — термін, характерний для договірних відносин, де використовують диспозитивні методи, що розвиваються на певних відносинах рівності суб’єктів. Податкові відносини будуються на принципах влади і підпорядкування, регулюються шляхом владних розпоряджень з боку держави. Тому навряд чи зобов’язання може відображати природу комплексу обов’язків платника податків, що мають безумовний і першочерговий характер. Більш точним було б використання терміну “податковий обов’язок” як категорії, що узагальнює всю систему обов’язків платника податків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів.    Зміст податкового обов’язку визначається насамперед імперативними методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що складаються між суб’єктами з приводу сплати податків і зборів. Державне керування у сфері фінансів вимагає підпорядкування суб’єкта вимозі уповноваженої особи, а точніше — вимозі органів, які здійснюють фінансову діяльність держави. Саме тому правове регулювання відносин у сфері фінансової діяльності держави орієнтовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо суб’єктів, які беруть участь у фінансовій діяльності держави. Владність розпоряджень державних органів виявляється насамперед у тому, що вони приймають рішення, обов’язкові для іншої сторони правовідносин, і ці рішення приймають у межах повноважень, що делеговані органу саме державою.    Характерною рисою податково-правового регулювання є юридична нерівність суб’єктів податкового права. Юридична нерівність як риса податково-правового регулювання базується на нееквівалентній природі фінансових відносин, що відбито в змісті й структурі прав і обов’язків суб’єктів податкового права, коли одні суб’єкти мають юридично владні повноваження стосовно інших. Держава чи уповноважений нею орган реалізує свою компетенцію через владні розпорядження, тоді як інша сторона реалізує компетенцію, що залежить від компетенції владної сторони правовідносин.    Податкові правовідносини регулюють систему відносин між суб’єктами. Особливості таких відносин визначаються державним примусом, специфічними санкціями. Наприклад, при порушенні платником податкового обов’язку податковий орган має правообов’язок застосовувати певні санкції. Невиконання цього з боку податкового органу вважають невиконанням функцій, якими ці органи наділені державою. Таке застосування державного примусу фактично виступає як правообов’язок компетентного органу. Інша сторона податкових правовідносин у разі правопорушення характеризується обов’язком випробувати примусовий захід, хоча це може доповнюватися низкою прав і обов’язків, що випливають з безумовного обов’язку сплати податку і залежать від цього.    Обов’язки суб’єктів у податкових правовідносинах є стабільними, закріплюються насамперед у нормативному фінансово-правовому акті. Навіть тоді, коли обов’язок суб’єктів встановлюється актами індивідуального регулювання, його зміст виступає як деталізація вимог, що містяться в нормативних актах. До особливостей обов’язків, що випливають з податкових правовідносин, можна віднести також їх складний характер. Іншими словами, сам обов’язок підлеглого суб’єкта становить найчастіше систему обов’язків. Наприклад, податковий обов’язок платника реалізується через обов’язок ведення податкового обліку, обов’язок сплати податків і зборів, обов’язок податкової звітності.    Реалізація податкового обов’язку регулюється податковими правовідносинами пасивного типу значно менше, ніж правовідносинами активного типу. Обов’язки суб’єктів у відносинах такого типу полягають насамперед у тому, щоб не перешкоджати компетентним органам здійснювати їхні права. Активні дії в регулятивних податкових правовідносинах пасивного типу властиві державі й уповноваженим нею органам при встановленні податків і зборів. Фактично це не права, оскільки податковий орган зобов’язаний їх реалізовувати за певних обставин. Наприклад, податкові інспекції зобов’язані здійснювати податкові перевірки, але коли, в якому обсязі — вони вирішують самостійно.    Власне, скрізь податковий обов’язок ототожнюють з обов’язком зі сплати податку. Але це тільки частина його змісту. Дійсно, сплата податку являє собою реалізацію основного обов’язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов’язок у вузькому розумінні. Однак податковий обов’язок у широкому розумінні включає:

1) обов’язок з ведення податкового обліку;

2) обов’язок зі сплати податків і зборів;

3) обов’язок з податкової звітності.

Податковий обов’язок у широкому розумінні можна диференціювати і за видовими обов’язками платника податків, що виникають по кожному податку чи збору. Сукупність подібних окремих обов’язків і складатиме комплекс податкових обов’язків платника податків або податковий обов’язок у широкому розумінні.