4. З переліку, що вона давала

5. Нотаріус платив за навчання своєї дитини, подав декларацію 30 жовтня, дпі відмовило. Чи правомірні дії дпі?

За положеннями Податкового кодексу України нотаріусів віднесено до особливої категорії платників податків – самозайнятих осіб, що провадять незалежну професійну діяльність. Відповідно, нормами Податкового кодексу встановлений і особливий підхід до оподаткування їх доходів.

Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПКУ визначено, що самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Оподаткування доходів фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність здійснюється відповідно до положень статті 178 Розділу IV „Податок на доходи фізичних осіб” ПКУ.

Пунктом 178.2 статті 178 ПКУ передбачено, що доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу, тобто за ставкою 15 відсотків бази оподаткування, а в разі перевищення десятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення.

У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.

Для визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб розраховується середньомісячний оподатковуваний дохід.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності та подавати податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, тобто до 1 травня року, що настає за звітним.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником податку самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

При цьому до 1 серпня року, що настає за звітним, самозайнята особа зобов’язана самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій податковій декларації (пункт 179.7 статті 179 ПКУ).

Згідно з пунктом 178.3 статті 178 ПКУ оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Я вважаю що податкова відмовила правомірно.

Білет 10 (40)

1. Порівняти джерела податкового права України з джерелами країн сша,країн Європи.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами.

I. За владно-територіальною ознакою (в основному це стосується видів нормативних актів):

1)загальнодержавні нормативні акти;

2)республіканські (Автономна Республіка Крим);

3)місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм:

1)нормативні — акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;

2)ненормативні — акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

1.Звичай, який санкціонують компетентні органи у встановленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, на який є посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування податкових актів, межі компетенції державних органів у сфері оподаткування.

2.Прецедент дістав широкого поширення в правових системах англосаксонського типу, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає в тому, що право-застосовний орган фактично є нормо творчої структурою. Багато процесуальних норм народилися в ході судових слухань з податкових справ. Наприклад, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п'яту поправку до Конституції США, що надавала право відмовитися від дачі показань, бо це могло призвести до «самозвинувачення» . Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використовувати п'яту поправку до Конституції уразі розгляду справ з податкових правопорушень.

Подібні ситуації приводять до необхідності систематизації найважливіших судових рішень. У США судову нормо-творчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди і податковий суд США.

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела податкового права не завжди однозначне. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і до системи законодавства міжнародні договори включаються нарівні з законами США. Це зумовлює проблеми як забезпечення правового регулювання таких норм, так і системи гарантій їх забезпечення.

4. Правова доктрина притаманна для мусульманських країн, де вона як одне з важливих джерел шаріату заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини.

5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядають як похідні від нормативного акту.

Стосовно відносин оподаткування законодавець вніс до податкового законодавства:

1. Конституцію України. Найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування та ін.). У деяких випадках приймаються спеціальні конституційні й органічні закони – Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації й земель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації й земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого повністю розглядає фінансові питання . Законодавчі акти інших галузей права в основному стосуються або деяких аспектів податків, або додаткових ознак, які характеризують правовий механізм окремого податку чи збору. Водночас навряд чи безсуперечним є подібне положення Податкового кодексу України. Коли йдеться про склад податкового законодавства, то зрозуміло, що його мають становити цілісні акти, а не окремі вилучення (статті або розділи) із них. Конституція України містить цілий ряд норм-принципів, які визначають фундамент законодавчого впливу на податкові відносини та містять приписи, на які повинне спиратися все податкове законодавство . Втім це не дає підстав визначити Конституцію України як податковий закон. Саме тому треба враховувати, що в регулюванні податкових відносин беруть участь лише деякі статті Конституції України.

2. Податковий кодекс України виступає основним законодавчим актом, який регулює відносини оподаткування, податкову систему в цілому, її основи, елементи правового механізму податку. У цьому акті поєднуються матеріальні й процесуальні сторони регулювання податкової системи, всі аспекти справляння податків та зборів.

3. Митний кодекс України та інші закони з питань митної справи в частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України. Виокремлення цієї складової податкового законодавства із інших норм цього кодифікованого акта є не досить вдалим. По-перше, це положення суперечить п. 1.2 ст. 1 Кодексу, де йдеться про «закони з питань митної справи». Яким чином співвідноситься Митний кодекс з цими законами та з митним законодавством у цілому, це питання формує підстави відповідної колізії. По-друге, досить складно уявити, яким чином Митний кодекс України може регулювати правовідносини. Елементарні знання про право дозволяють дійти висновку, що правовідносини – це суспільні відносини, вже врегульовані правом, і регулювання врегульованих відносин суперечить не лише призначенню Митного кодексу, а й елементарній логіці.

4. Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування. Цю складову податкового законодавства доцільно розглядати в конституційній редакції. У статті 9 Конституції України йдеться не просто про чинні міжнародні договори, а про чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України . Пункт 3.2 ст. 3 цього Кодексу закріплює традиційний припис переваги норм міжнародного договору над нормою закону України.

5. Нормативно-правові акти, прийняті на підставі та на виконання цього Кодексу та інших законів з питань митної справи. Ця складова податкового законодавства охоплює велике коло нормативно-правових актів. Якщо виходити з того, що Податковий кодекс України є основним і, фактично, єдиним актом, який регулює справляння податків та зборів і всі відносини, які з цим пов’язані, то до подібних законів можна віднести або закони, які закріплюють компетенцію контролюючих органів у сфері оподаткування, або закони, які мають вносити зміни до податкового законодавства.

6. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього Кодексу та інших законів з питань оподаткування. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка в межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов’язковими до виконання в Автономній Республіці Крим. До відання Автономної Республіки Крим, відповідно до ст. 138 Конституції України, відноситься розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України.

Певними повноваженнями наділені органи місцевого самоврядування у сфері оподаткування. Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншими складовими доходи місцевих бюджетів, які надходять в управління місцевих рад. Територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки та збори відповідно до Закону. Деталізує повноваження місцевих Рад у галузі оподаткування Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених Законом, та затвердженні, відповідно до Закону: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) встановлюються нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено і досить цікаву конструкцію, яка на сьогодні не застосовується, але дуже широко використовувалась за часів радянської влади. Згідно із ст. 1 цього Закону на рівні територіальних громад може використовуватись самооподаткування як форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру. Навряд чи цей припис може бути життєздатним, бо цей підхід не може бути узгоджений із ст. 6 цього Кодексу. По-перше, не можна справляти обов’язкові примусові платежі (податки та збори) на добровільній основі. По-друге, виходячи із положень Закону, справляння таких платежів повинно мати цільову спрямованість. Тоді як податок відрізняється нецільовим характером.