18. Сутність та особливості організації процесу іро.

IPO (Initial Public Offering — «первинне публічне розміщення») — це перше та усі наступні розміщення емісійних цінних паперів (в основному, акцій) певного емітента, що адресовані необмеженому колу осіб і здійснюються в процесі випуску цінних паперів шляхом відкритої підписки або в процесі їх публічного обігу на торгах фондових бірж та інших організаторів торгівлі на ринку

Існує три найпоширеніші методи проведення IPO:

1) Метод фіксованої ціни, або відкрита публічна пропозиція. При проведенні IPO за даним методом ціна акцій визначається заздалегідь. У даному випадку існує період збору заявок, протягом якого андеррайтер збирає заявки на акції компанії. Збір заявок триває доти, поки не будуть зібрані заявки на всі пропоновані на продаж акції компанії, або ж емітент не скасує розміщення акцій.

2) Аукціони. Історично аукціони використовувалися для продажу найрізноманітніших видів цінних паперів. Вони є найпоширенішим способом продажу урядових облігацій, а також часто застосовуються при приватизації. Однак для проведення первинного розміщення акцій вони використовуються рідко. Аукціони часто призводять до «недопродажів» акцій компанії, що є їхнім основним недоліком.

3) Метод формування книги заявок (Bookbuilding). Цей «американський» метод є найпоширенішим методом проведення IPO.Основна відмінність методу полягає в тому, що він дає андеррайтеру повний контроль над розподілом акцій компанії серед потен-

ційних інвесторів.Процес формування книги заявок розпочинається з оголошення діапазону ціни (Price Range), який носить попередній характер, і часто остаточна ціна може встановлюватися за межами первинного інтервалу. Згідно з формальною процедурою збору заявок, андеррайтери пропонують інституціональним інвесторам «висловити інтерес» в акціях компанії (indication of interest). У якості показника інтересу виступає заявка (Bid) на певну кількість акцій компанії. Також потенційні інвестори можуть указати

максимальну ціну, яку вони готові заплатити за акцію (Limit Price).

18. Депозитарні послуги та види діяльності депозитарних установ.

Депозитарна діяльність - це надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включно із клірингом та розрахунками за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Власник цінних паперів або особа, що діє за його дорученням, які користуються послугами депозитарію щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, є його депонентами (клієнтами).

Депозитаріями залежно від законодавства відповідної країни можуть бути банки, інші організації, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, спеціалізовані депозитарно-клірингові організації.

Депозитарії укладають із своїми клієнтами договори щодо ведення рахунків у цінних паперах (рахунків відповідального зберігання цінних паперів). Ці договори передбачають обов’язки депозитарію приймати на збереження цінні папери клієнтів, обслуговувати прийняті цінні папери, а також, за вимогою власників, здійснювати перереєстрацію прав власності на цінні папери на користь інших осіб.

Депозитарні установи для здійснення депозитарної діяльності виконують такі основні функції: зберігання цінних паперів; обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах; обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

До депозитарної діяльності винятково депозитарію також належать кліринг і розрахунки за операціями щодо цінних паперів.

Для забезпечення зберігання цінних паперів депозитарні установи здійснюють такі депозитарні операції:

а) прийняття цінних паперів та/або їхніх сертифікатів і свідоцтв про знерухомлення іменних цінних паперів;

б) зберігання цінних паперів та/або їхніх сертифікатів на пред’явника;

в) зберігання свідоцтв про знерухомлення іменних цінних паперів;

г) видання цінних паперів та/або їхніх сертифікатів, що зберігалися депозитарною установою, та інші операції.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів:

Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Верхній рівень - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів, встановлюють договірні двосторонні повнофункціональні кореспондентські відносини щодо цінних паперів між собою, а також зобов'язані мати спеціальний рахунок у цінних паперах у кожному іншому депозитарії та відкривати такі рахунки всім іншим депозитаріям.

Види депозитарної діяльності:

1) зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

Діяльність, пов'язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі:

а) договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем;

б) депозитарного договору, який укладається між зберігачем і депозитарієм,

в) або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм.

2) кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

Кліринг - отримання, звірка та поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов'язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

3) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену НКЦПФР як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.