4. Суть фінансового посередництва та його значення для функціонування економіки. Типи фінансових посередників.

Фін.посередництво – це діяльність з акумулювання та перерозподілу наявного в суспільстві вілього капіталу та реалізація фін.операцій, що супроводжують цей процес. В ЗУ «Про фін.послуги» посередні послуги на ринку фінансових послуг – це діяльність юридичних чи фізичних осіб підприємців , що включають консультаційні, експертно-інформаційні послуги, роботу з підготовки, укладання та виконання договорів про надання фін.послуг визначеними законами з питань врегулювання ринків фін.послуг. Роль фін.посередників: сприяють забезпеченні фінансування економічної діяльності та ефективному перерозподілу капіталів у суспільстві, створюють сприятливі умови для ефективного функціонування реального сектору економіки та прискорення кругообороту капіталу у процесі господарської діяльності, сприяють активізації підприємства, їх діяльність стимулює платоспроможний попит з боку населення та збільшує грошову масу в країні. Передача капіталу до позичальника відбувається за двома схемами: пряме фінансування (забезпечується без участі фінансових посередників і полягає у переміщені заощаджень від власника до позичальника шляхом розміщення фінансових активів позичальником на ринку) та опосередковане фінансування(всі ризики, що пов’язані з залученням додаткового капіталу на ринку позичальник передає посереднику за винагороду). Недолік прямого фінансування-цей механізм в більшості випадків характеризується низькою ефективністю, що пов’язане з: значними витратами на позичальника на пошуки інвесторів, тривалим терміном розміщення на ринку випущених фінансових активів, недооцінка вартості фінансових активів, неврахування впливу фінансових ризиків.

Відповідно до ринково-орієнтованої моделі фінансових посередників можна поділити на такі типи: депозитні інститути (до них належать: КБ, позико0ощадні асоціації, трастові компанії, кредитні спілки. Основною функцією є залучення коштів населення і підприємств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб’єктам господарювання); ощадні установи контрактного типу (залучають довготермінові заощадження населення на контрактній основі. До них належать: страхові компанії, недержавні пенсійні фонди); інвестиційні посередники (спеціалізуються на проведенні інвестиційних операцій з фінансовими активами, нерухомістю. Головне призначення – допомогти учасникам фінансового ринку у збільшенні інвестицій. Поділяються на: інвестиційні та іпотечні банки, інвестиційні фонди, інвестиційні та фінансові компанії). Українське законодавство поділяє фінансових посередників на два типи: банківські установи(банки) та небанківські фінансові установи (кредитні спілки, довірчі товариства, страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, торговці ЦП).

5. Необхідність функціонування та розвитку небанківського фінансового посередництва.

Зростання значення небанківських фінансових установ у фінансовому посередництві відбувається під впливом таких чинників: 1. підвищення рівня доходів населення у економічно розвинутих країнах ;2. зростання попиту на новітні та нетрадиційні для банків фінансові послуги; 3. активний розвиток грошового, фондового, кредитного, валютного, страхового ринків; 4. інституційний розвиток небанківського фінансового сектора; 5. спеціалізація небанківських фінансових установ на послугах, що не є пріоритетними для банків. Діяльність небанківських фінансових установ має багато спільних рис з банками. Серед них:1 забезпечення опосередкованого фінансування учасників економічної діяльності; 2. формування фінансових ресурсів шляхом емісії фінансових активів; 3. прагнення задовольнити інтереси та наміри споживачів фінансових послуг; 4 здійснення операцій на одному ринку; 5 конкурування з іншими фінансовими установами за клієнтів. Проте діяльність небанківських фінансових установ суттєво відрізняється від діяльності банків. У складі основних відмінностей такої діяльності від діяльності банків є її вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських операцій (за наявності дозволу держави окремих банківських), відсутність безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також вища ризикованість в порівнянні з операціями банків. Світовий досвід свідчить про те, що на окремих ринках фінансових операцій діяльність небанківських фінансових установ може виявитися більш ефективною, ніж діяльність банків. Прискоренню формування небанківського фінансового сектора сприяли розвиток фінансового ринку в країні та залучення населення і субєктів господарювання до інвестиційних процесів, та ряд інших чинників. В Україні процес становлення небанківських фінансових установ ще не завершився, продовжується процес вдосконалення інституційної структури небанківського фінансового посередництва. Початковий етап розвитку зумовлює наявність певних недоліків і проблем у діяльності небанківських фінансових установ.