21 Питання

Державний лад Стародавнього Риму доби республіки

Станово-класовий поділ

У римської республіки не було писаної конституції. Основний закон Римської держави складався переважно з окремих конституційних законів, прийнятих у різний час, частиною з конституційної практики, який увійшов у звичай.

Так як Римська республіка була рабовласницькою полісом, то все її населення розпадалося на вільних і рабів. Раб був не суб'єктом, тобто носієм права, а тільки об'єктом його.

При рабовласницькому ладі основою виробничих відносин є власність рабовласника на засоби виробництва, а також на працівника виробництва, тобто раба, якого рабовласник може продати, купити і навіть вбити. У «Дигестах», пізньому римському законодавчому пам'ятнику, читаємо: «Що стосується права громадян, то раби вважаються нічим». Вільні у свою чергу, ділилися на римських громадян і вільних не громадян. Ці останні складалися з не мали громадянських прав італіків, з іноземців, що знаходилися під заступництвом Риму, і, пізніше, з вільних жителів провінцій (провінціалів).

Тільки римські свободнорожденниє громадяни, тобто народжені від шлюбу римських громадян або від римської громадянки, яка не перебувала у шлюбі, володіли всією повнотою цивільних прав.

Ці права складалися з права голосувати, у народних зборах, права бути обраним на будь-яку державну посаду, права власності, права вступати в законний шлюб, права укладати угоди, права служити у війську і ін Вільновідпущеники (лібертіна), тобто колишні раби, відпущені на свободу, володіли обмеженою правоздатністю (наприклад, не могли бути обраними на вищі державні посади).

Нобілітет, або сенаторське стан, юридично не користувався ніякими особливими політичними правами порівняно з іншими вільно народженими. У нобілів були тільки деякі почесні права побутового характеру. Наприклад, тільки нобілі могли виставляти у себе в будинку воскові маски предків (ці маски несли також на похороні), нобілі займали передні місця в театрі і пр.

У III в. до н.е. з вільних почало виділятися стан вершників. За сервіанской конституції, вершниками називали найбагатших людей першого розряду, що служили в кінноті. Але з другої половини III ст. всадничество починає перетворюватися в особливий стан. Вершники перестають служити в кавалерії, яка тепер набирається з союзних з Римом племен, і тільки постачають вищих офіцерів для піхоти і кінці.

У цей же час для вершників встановлюється високий майновий ценз, у дев'ять разів перевищує ценз першого розряду, тобто 1 мільйон асів, або 400 тисяч сестерціїв.

У 218 р. сенаторам було заборонено вести великі торговельні операції, і тому в руки вершників перейшли фінансові справи: торгівля, відкупу та ін вершників стало римської грошової аристократією, що отримала і деякі побутові відмінності, право носити золоте кільце на руці і туніку з вузькою червоною смугою на грудях, а також право сидіти в театрі позаду сенаторів. Хоча вершники політично були абсолютно рівноправні з сенаторами, але фактично нобілі майже не допускали вершників до управління державою.

Що ж стосується старих станів - патриціїв і плебеїв, то хоча деякі відмінності між ними продовжували існувати (наприклад, народні трибуни могли обиратися тільки з плебеїв; серед нобілітету розрізнялися патриціанські і плебейські роди), але політично різниця між ними зникла. У побутовому відношенні плебеїв в якості простого народу стали протиставляти земельної та грошової аристократії - сенаторам і вершникам.

1.2 Органи державного управління. Народні збори

У римській республіці існувало три види народних зборів, або коміцій: куріантние, центуріантние і трибунатні. Найдавнішими на них були куріантние коміції, колись єдиний вид народних зборів патриціїв. З появою центуріантних і трибутних коміцій, куріантние зборів втратили всяке реальне політичне значення. За ними залишилися суто формальні функції вручати «імперій», тобто верховну виконавчу владу, магістратам, обраним до центуріантних коміцій.

Крім того, в куріантом зборах вирішувалися питання про усиновлення громадян. Наскільки формальний характер носили куріантние коміції, показує той факт, що для їх діяльності не потрібно присутності членів курій, а досить було тридцяти лікторів і трьох жерців - авгурів.

Центуріатних коміції з'явилися, згідно з традицією, в результаті реформ Сервія Тулія і довго після цього служили вищим виглядом народних зборів. Вони виникли спочатку як сходка міського ополчення і весь час зберігали військовий характер.

Так, центурние коміції повинні були збиратися за межею міста, в так званому Марсовому полі. Скликати їх і головувати на них могли лише вищі посадові особи, котрі володіли військовим імперіям: диктатори, консули, претори. Голосування відбувалося спочатку в центуріях, а потім підраховували загальне число центурій, які голосували за або проти. Так як усього центурій було 193, то голосування припинялося, якщо перші 97 центурій голосували однаково.

По реформі центуріатних коміцій, виробленої в 241 р. до н.е. кількість центурій у кожному розряді було встановлено однакове, і загальна кількість їх була доведена до 373. Тепер абсолютна більшість становили 187 центурій.

Спочатку всі нові закони повинні були проходити через центуріатних коміції. Але після того як народні збори по трибам отримали загальнодержавний характер, законодавчі функції перейшли до них. Центуріатних коміції служили вищою інстанцією при оголошенні війни і укладення миру; вони обирали вищих посадових осіб - консулів, преторів, цензорів, нарешті, центуріатних коміції розбирали всі кримінальні справи, коли обвинуваченому загрожувала смертна кара або вигнання.