22 Питання

Суспільний і державний лад Риму доби принципату

Перехід керування державою до принцепсу відбувся завдяки наділенню його вищою владою, обранню на найважливіші посади, створенню ним окремого від магістратур чиновницького апарата, забезпечуваного утворенням власної скарбниці принцепса, і командуванню всіма арміями.

Princeps по ідеї, є тільки вищий республіканський магістрат, щоправда, довічний і з надзвичайною владою, але все-таки тільки магістрат, внаслідок чого цей період називають також і періодом республіканської імперії. В особі принцепса зосереджує влада, що звичайно ділиться на наступні елементи: а) як військовий командир імператор має право повного й безконтрольного керування тими провінціями, у яких звичайно стоять війська; б) imperium proconsulare, тобто право загального проконсула управляти сенатськими провінціями; в) tribunicia potestas, що дає імператорові якість sacronsanctus і право intercessio стосовно всіх республіканських магістратів.[7]

Принцепси обираються в порушення республіканських традицій одночасно консулами, цензорами й народними трибунами. Як консул він міг, скориставшись правом інтерцесії, скасувати рішення будь-якого магістрату, як цензор - формувати сенат зі своїх прихильників, як трибун - накласти вето на постанову сенату або рішення магістрату.

Спочатку влада принцепса не була спадкоємною. Юридично він одержував владу за рішенням сенату й римського народу, але він міг указати свого спадкоємця (звичайно сина або всиновленого), якого сенат і обирав принцепсом. Разом з тим все частіше бували випадки скинення принцепсів і призначення нових у результаті двірських переворотів, чинених за допомогою армії.

Щоб більш докладно описати сутність і розвиток епохи принципату варто звернутися до реформ, що проводились Октавіаном у системі державного устрою в цей період.

В 29 р. до н.е. склад Сенату був поповнений новими людьми (вірними Октавіану), а його загальний список скорочений з 1000 до 600 членів. У період з 27 по 23 р. до н.е. Октавіан з'єднав у своїх руках повноваження консула, народного трибуна, він був поставлений на чолі сенатського списку й став як би головою вищого органу Риму, постійний титул імператора закріплював його права як головнокомандуючого.

Август поступово підсилює й свій моральний авторитет. Так він одержав від Сенату повноваження по охороні вдач і авторитету законів (cura legum et morum) був обраний у багато релігійних колегій Рима, в 13 році був обраний верховним понтифіком - главою самої авторитетної релігійної корпорації Рима. Свого роду завершенням цього процесу стало присвоєння Августу особливого титулу «батько батьківщини» (2р. до н.е.) (pater patriae).

Новий характер у процесі формування імператорської влади придбали відносини між правителем Октавіаном і головними органами колишнього республіканського ладу: народними зборами, Сенатом і системою магістратур.1

З народних зборів збереглися тільки трибуні, але вони також збиралися й приймали закони, у тому числі багато законів про владу самого правителя, продовжували обирати магістратів (консулів, преторів, квесторів), однак втратили яку або самостійну роль і перетворилися в слухняне знаряддя Октавіана.