Складання студентами проекту позову до суду з питання матеріальної відповідальності працівників перед підприємством

Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності [19, с. 94].

На працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки, і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене [20, с. 154].

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких. заподіяно шкоду, відповідно до ст. 132, 133 КЗпП України, несуть обмежену матеріальну відповідальність, тобто розміром прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку:

1) працівники — за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові у користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники при заподіянні шкоди зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберіганням матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей. А у випадках, передбачених ст. 134 КЗпП України, працівники несуть повну матеріальну відповідальність, тобто коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріальних цінностей;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудовихобов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу [22, с. 148].

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією згідно зі ст. 135-1 КЗпП України з працівниками (що досягли 18-річного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

При спільному виконанні працівниками цих робіт, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до ст. 135-2 КЗпП України, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність [21, с. 85].

Розмір заподіяної шкоди, згідно ст. 135-3 КЗпП України, визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Особливий порядок визначення розміру заподіяної шкоди, в тому числі кратному обчисленні (із застосуванням коефіцієнтів), застосовується у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує його номінальний розмір, або якщо шкода заподіяна розкраданням, умисним зіпсуванням, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей.

Покриття шкоди працівниками розміром, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ,організацій та їхніми заступниками за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблено непізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) суду протягом строку в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди [25, с. 158].

Суд при визначанні розміру шкоди, шо підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, відповідно до ст. 137 КЗпП України, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, а й відсутності умов, шо забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.