9А) Самостійна робота.

Тема: Антиподи діалектики: софістика, метафізика.

План.

1. Софістика.

2. Метафізика.

3. Інші альтернативи діалектики: догматизм, релятивізм, еклектика, синергетика.

1. Софістика – міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки.

Ознаки софістики.

- суб’єктивне тлумачення фактів;

- підміна понять;

- невірні форми висновків;

- мовні виверти і хитрування;

- багатозначність понять;

- маніпулювання фактами;

- зміщення акцентів.

2. Метафізика (гр. після фізики) – спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їхнім внутрішнім зв’язком, відірвано одне від одного в застиглому незмінному стані.

Ознаки метафізики як способу духовного освоєння світу:

- роз’єднання, розмежування, ізольованість предметів і явищ, а також їх властивостей;

- заперечення саморозвитку; причину розвитку шукає поза самими предметами та явищами;

- «механізм» розвитку вбачає або як «стрибок» якості, або як кількісне зростання (повторення тих самих станів), - не поєднуючи їх;

- спрямованість розвитку вбачає або у всезагальному піднесенні, або у русі по колу (що заперечує розвиток взагалі);

- у методі пізнання домінують:однобічність, абсолютизація, прямолінійність, негнучкість.

Таким чином, метафізичний спосіб мислення в пізнанні веде до емпіризму, поверховості, неповноти знань.

3. Коли мова йде про альтернативу діалектики, мається на увазі протилежний діалектиці метод пізнання, теорію розвитку, спосіб духовного освоєння світу, тобто протилежні діалектиці світоглядні та методологічні принципи. До таких можна віднести:

а) догматизм – спосіб засвоєння і застосування знань, у якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена вічна істина, як догма; використовуються без урахування конкретних умов життя;

б) релятивізм (лат. відносний) – виходить з однобічного підкреслювання постійності, змінності дійсності заперечення відповідної стійкості речей і явищ;

в) еклектика (гр. той, що вибирає) – механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які безпринципно запозичують з протилежних концепцій, використовування і підтасовування з певною тенденційною метою вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат тощо;

г) особливе місце посідає синергетика. Поняття наприкінці 60-х років ХХ ст. ввів у науковий обіг німецький фізик-теоретик Герман Хакен.

Синергетика (гр. працювати разом) – це напрям міжгалузевих досліджень, об’єкт яких – процеси самоорганізації у відкритих системах фізичної, хімічної, біологічної, екологічної й іншої природи.

У таких системах, що є далекими від термодинамічної рівноваги, за рахунок потоку енергії і речовини із зовнішнього середовища створюється і підтримується нерівновага. Завдяки цьому взаємодіють елементи і підсистеми, що веде до їх узгодженого, кооперативного поводження і до створення нових стійких структур і самоорганізації. Висунута І. Пригожиним концепція самоорганізації є природничо-науковим уточненням принципу саморуху і саморозвитку матерії (за певних умов і системи неорганічної природи здатні до самоорганізації). Синергетика вперше розкрила механізм виникнення порядку через флуктуації, тобто відхилення системи від деякого середнього стану.

Флуктуації підсилюються за рахунок нерівноваги, розхитують попередню структуру і приводять до нової: з безладдя виникає порядок.

Синергетика дедалі впевненіше прокладає шлях у методологію гуманітарних наук, зокрема у філософію. Вона намагається виступити як новий світогляд, світосприйняття, що докорінно змінює розуміння необхідного (закономірного, визначеного) і випадкового в самих основах побудови світу. Можливо в методології суспільних наук синергетика поглине діалектику чи взагалі замінить її принципово новими підходами до дійсності.