Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Змістовний модуль.doc
Скачиваний:
14
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

14А) Самостійна робота.

Тема: Проблема переходу від техногенної цивілізації до антропогенного гуманного світу.

План.

  1. Європейська «культура» як фундамент техногенної цивілізації.

  2. Криза євроцентризму.

  3. Новий тип раціональності.

  4. Біоетика як шлях до антропогенного, гуманного світу.

1. Власне техногенна цивілізація починається приблизно з ХVII ст. та проходить три стадії: передіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну. Техногенне європейське суспільство живе в атмосфері постійних змін та очікування нових змін. Людина техногенної цивілізації значною мірою ототожнює цивілізаційний прогрес з рухом до щастя та благополуччя. Ідея богоподібності людини та її розуму в період Нового часу дала змогу сформуватися матриці техногенного суспільства. З періоду Нового часу в техногенних суспільствах Європи наука спочатку стимулюється розвитком техніки та технології, а у ХХ ст. – взагалі стає основою всіх схем соціальної діяльності. Отже, цінність наукової раціональності та її істотний вплив на всі сфери людського життя стає характерною ознакою техногенної європейської цивілізації. Проте негативні і навіть трагічні наслідки впливу «наукової раціональності» на природу, людину, соціум змусили людство шукати відповіді на питання не тільки про можливості науки, а й про її межі.

2. Вже з другої половини ХІХ ст. все виразнішими стають позиції філософів, які виявляють «недосконалість» європейської цивілізації та обмеженість її цінностей, наголошують на розчаруванні людини, обстоюють «нову мораль». Основи цих роздумів знаходимо у філософії життя у Шопенгауера і, особливо, у Ніцше. Аналіз культури, здійснений Г.Зіммелем, дозволяє зафіксувати особливості, які розкривають явище, назване пізніше «кризою культури». Так, розвиток техніки, засобів комфорту, індустрії розваг здійснюється на тлі «незрілості та стомлення». Засоби життя стають його цілями. Інтереси людей все більше переміщуються у бік «культури речей». Зіммель зауважує, що «гонитва, ненаситність та жага насолод – лише наслідки та прояви реакції, що викликана тим, що особистісні цінності шукають в тій сфері, де їх взагалі не буває»

На початку ХХ ст. критичне ставлення до ідеалів європейської цивілізації значно посилилось. Це було пов’язане з трагічними подіями , зокрема,з Першою світовою війною. Освічена, цивілізована людина ХХ ст. виявилася не в змозі забезпечити ані собі, ані людству справедливість, щастя і мир. На думку О.Шпенглера, криза виявляється як перехід культури в цивілізацію, що призводить до виродження, «позбавлення душі» культури. Е.Гуссерль вбачав глибинний контекст кризи європейської культури в кризі раціональності. Він наголошував, що наука, можливо, й здатна врятувати людину від забобонів, негараздів та забезпечити достаток і процвітання, однак, все це зовсім не означає, що наука робить людину мудрою.

Людська історія ХХ ст. засвідчила, що науковий та психологічний розвиток безпосередньо не гарантує культурного піднесення та виваженості. Навпаки, бурхливий розвиток науки, техніки та технології породив у людини ілюзію, що вона всемогутня та може творити світ на власний розсуд. Такі ілюзії обернулися драматичними і трагічними подіями – війнами, техногенними катастрофами, глобальними проблемами людського існування.

Таким чином, криза європейської культури пов’язується з цивілізаційними факторами – наукою, технікою, технологіями. Отже, цивілізація, що ґрунтується на класичній раціональності є руйнуючою, антигуманною силою. Природно, що євроцентризм у філософському баченні культури змінюється на усвідомлення плюралізму культур та потреби їх діалогу.

3. Тема «природної людини», яка погано почувається у штучному світі сучасної цивілізації, активно обговорюється в філософії з другої половини ХХ ст. Людина опинилася замкненою у власноруч створеному штучному світі: в містах, офісах, квартирах із новітніми технологіями та штучною їжею. Людина задихається без природи, не може без неї жити, але продовжує її руйнувати. На думку І.Пригожина, щоб знайти вихід з цієї кризи, потрібно зробити всі науки гуманітарними. І першим кроком до цього В.Стьопін вважає вироблення нового типу раціональності.

Новий тип раціональності проявляє себе через такі суттєві риси:

    1. на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включена і людина, а біосферу – як глобальну екосистему;

    2. вивчення системних об’єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових методологій, зокрема, синергетичної;

    3. суттєву роль починають відігравати моральні засади.

У діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що табуюють небезпечні для людини і природи дії.

4. Пошук етичних засад ставлення людини до природи представлений екологічною етикою. На початку 70-х років ХХ ст. розділи з екологічної етики з’явились в курсах філософії у внз, а з середини 70-х екологічна етика була виокремлена як самостійна філософська дисципліна.

Прибічники екологічної етики єдині у впевненості, що потрібно екологічно переосмислити самі метафізичні засади нашого мислення і спроектувати принципи етичної теорії на всі живі істоти, загалом на природу. Поширеною стала концепція А.Швейцера – благоговіння перед життям. Таке ставлення до життя включає три сутнісні елементи: покору, світло- і життєствердження і етику як взаємозв’язані результати мислення. Принцип самоцінності життя (життя взагалі і життя окремої людини) розглядається як засада нового світогляду – оптимістичного, який розвивається в умові гуманної культури. Ці погляди втілені в такій галузі знання, як біоетика (включення до сфери етичного ставлення людини до природи, до всього живого). Саме вона має визначити міру та межі втручання людини в багатоманітність світу живого, в тому числі і в природне в людині, а також сформулювати заборони на таке втручання (мається на увазі генна інженерія).

Поняття біоетики включає такі аспекти:

    1. вроджена схильність людини розглядати певний спосіб дій і поведінки як справедливий або несправедливий; отже, можна сказати, що мова йде про біологічні засади добра і зла (утім, це не є зведенням людської моральності до біологічних рис людини);

    2. визначення міри межі заборон втручання у природу, у світ живого (біоетика має визначити, що є моральним, а що – ні в ставленні людини техногенного суспільства до живого);

    3. біоетика як медична етика формує орієнтації досягнення цілісного систематичного розуміння людини, здоров’я якої є станом органічного поєднання біологічних, соціальних, духовних, етичних, культуро-цивілізаційних вимірів (біоетика покликана захищати фундаментальні людські цінності, передусім – право на здорове життя).

Перелік термінів.

Аксіологія

Персональна етика вченого

Цінність

Етос науки

Демографічно обумовлені цінності

Ноосфера

Деградаційно-паразитарні цінності

Новий тип раціональності

Глобальні проблеми

Біоетика

Цікаво знати.

Перехід до пост некласичної науки в її етичній визначеності був осмислений у низці цікавих робіт філософів. Класичною серед них є робота І.Фролова та Б.Юдіна «Етика науки». Саме у ній зроблений висновок про необхідність «нового етосу науки» на тлі бурхливого розвитку новітньої біотехнології – генної інженерії. Етичною максимою біологічного пізнання є вимога узгоджувати дослідницькі дії з принципом самоцінності усього живого

Аналізуючи роль етичних засад у науковому дослідженні, відомий західний методолог науки Е.Агацці підкреслює, що в традиційній етиці дія вважалась морально завершеною, коли вона мала передбачувані негативні наслідки. «Складна проблема виникає, однак, у тих випадках, коли дія як така не є морально індиферентною, має позитивну ціль (можливо, більш, ніж позитивну) і разом з цим – передбачувані негативні наслідки…У цій ситуації виникає етичне питання: хто буде відповідати за наслідки?»

Таким чином, у сучасній науці саме відповіді на етичне питання визначають можливість дослідницьких дій.

Методологічний вимір етосу виявляється і в динаміці генно-інженерних досліджень. Мова йде про те, що коли ціннісні орієнтації змінювалися, відповідно ставали можливими певні методологічні дослідження. Досить яскраво етапи становлення генної інженерії в передовому світоглядному та прагматичному сенсі окреслив В.Вєльков, порівнюючи її з «трансгенним потягом», що рухається вперед: «Перша станція називається «Молекулярні механізми активності генів мікроорганізмів», друга – «Мозаїчна організація генів тварини та людини»; третя – «Трансгенні мікроби – продуценти білків людини», кому великий бізнес – виходь; четверта – «Генна терапія людини»; п’ята – «Трансгенні рослини і тварини»; шоста – «Розшифровка геному людини – інформації, що нас кодує» - поки що ми на цій станції; сьома – « Клонування людини» - величезне місто, «чудовий новий світ». А далі – хто знає – або кінець, або начало»

Протягом останніх десятиліть етичні вимоги щодо використання транс- генних організмів суттєво змінились. Майже половина всіх програм ООН, UNIDO UNEP включають проекти міжнародних домовленостей, пов’язаних із транс- генними організмами. Серед них є два документи: «Кодекс добровільно визначених правил, яких належить дотримуватися при випуску організмів у навколишнє середовище» і «Протокол біобезпеки в межах Конвенції з біологічного різноманіття» UNEP.

Головну загрозу генної терапії пов’язують із вірусною природою носія транс- гена. Векторний вірус не має вражати інших людей та репродуктивні клітини пацієнта, щоб трансген не передався нащадкам. Стаття 13 «Конвенції про права людини в біомедицині», що прийнята в 1996 році Радою Європи, наголошує: «Втручання в геном людини, спрямоване на його модифікацію, може здійснюватися лише в профілактичних, терапевтичних або діагностичних цілях і лише за умови, що подібне втручання не націлене на зміну геному нащадків даної людини».

Оскільки дослідження пов’язані з ризиком, важливо, щоб його сутність була зрозуміла не лише вченим, а й нефахівцям. Для захисту людини в названих дослідженнях створюються структури та механізми етичного регулювання досліджень.

Етичний комітет – це структура, яка включає фахівців, а також представників громадськості. Важливо, щоб етична обґрунтованість передувала дослідницькій частині проекту.

Л.В.Губерський та інші. Філософія.

Базовий підручник для студентів внз

« Мир тем и прекрасен, что он разнообразен»

О. Хайям

Приметы.

Пока человек естества не пытал

Горнилом, весами и мерой,

Но - детски вещаньям природы внимал,

Ловил ее знаменья с верой,

Покуда природу любил он, она-

Любовью ему отвечала,

О нем дружелюбной заботы полна,

Язык для него обретала.

Почуя беду над его головой,

Вран каркал ему в опасенье,

И замысла в пору, смирясь пред судьбой,

Воздерживал он дерзновенье.

На путь ему выбежав из лесу волк,

Крутясь и подъемля щетину,

Победу пророчил, и смело свой полк

Бросал он на вражью дружину.

Чета голубиная, вея над ним,

Блаженство любви прорицала.

В пустыне безлюдной он не был одним –

Нечуждая жизнь в ней дышала.

Но, чувство презрев, он доверил уму,

Вдался в суету изысканий…

М сердце природы закрылось ему,

И нет на земле прорицаний…

Е.А. Баратынский

Зов Земли о помощи.

Я – Земля. Я прошу вас,

Послушайте, люди!

Вы – земляне. Вы – дети мои.

Вы поймите, я тоже живая

И мне трудно без вашей любви.

Я, Земля, я прошу вас

В меня не стреляйте

И не лейте химический яд!

Вы поймите, я тоже живая,

Мои раны мне тоже болят.

Я – Земля. Я прошу мне в лицо

Не бросайте ваш мусор

И не плюйте в мои голубые глаза…

Вы поймите, я тоже живая,

Обижать меня также нельзя.

Я – Земля. Я прошу вас,

Опомнитесь, люди!

Перестаньте меня обижать,

Я – Земля, я вам счастья желаю

И законы Вселенной познать.

Я – Земля, я прошу, чтобы все вы

По совести жили,

Чтоб меня вы как мать берегли.

Вы поймите – я тоже живая

И другой у вас нету Земли…

Е.Я. Мирошниченко

Питання для самоконтролю.

  1. Проаналізуйте філософські концепції історичних типів культури та цивілізації.

  2. Проблема кризи європейської культури та підходи до її подолання.

  3. Проблема співвідношення та взаємозв’язку цінностей культури.

  4. У чому полягає ціннісно-смислове наповнення культури?

  5. Чому виникають ціннісні виміри наукового дослідження?

  6. Визначте поняття «етос науки».

  7. Що таке персональна етика вченого?

  8. Яку роль відіграють моральні принципи в постнекласичній науці?

  9. Визначте групи глобальних проблем людства.

  10. Схарактеризуйте структури цінностей.

  11. Які перспективи чекають людину в інформаційно-технічному світі?

  12. Що є предметом біоетики?

Приблизна тематика для написання рефератів та есе.

  1. Місце аксіології в системі культури.

  2. Цінності як ядро духовного світу і регулятор поведінки людини.

  3. Поняття про духовну досконалість.

  4. Вищі духовні цінності.

  5. Глобальні проблеми людства.

  6. Новий тип раціональності.

  7. Наука і культура.

  8. Культура і цивілізація.

  9. Криза євроцентризму.

  10. Етичні питання в сучасній науці.

  11. Біоетика як галузь практичної філософії.

  12. Проблема ціннісного вибору митця.

Рекомендована література.

  1. Бичко І.В. Філософія. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994.

  2. Губерський Л.В.Філософія. Базовий підручник для студентів ВНЗ. – Х.:Фоліо, 2013.

  3. Зиммель Г. Конфликт современной культуры.//Философия культуры.- Т1. – М., 1996.

  4. Добронравова І.С., Сидоренко Л.І. Філософія та методологія науки. – К.: Київський університет, 2008.

  5. Кириленко Т.Г., Шевцов Е.В. Философский словарь. Справочник студента. – М.: АКТ, 2002.

  6. Козловський П. Постмодерна культура. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. – К., 1996.

  7. Пархоменко И.Т., Радугин А.А. Культурология в вопросах и ответах. – М.: Центр, 2001.

  8. Поттер В.Р. Биоэтика. Мост в будуще. – К.,2002.

  9. Риккерт Г. О системе ценностей.// Науки о природе и науки о культуре. – М., 1998.

  10. Тойнби И. Цивилизация перед судом истории. Сборник. – СПб, 1995.

  11. Фролов И.Т., Юдин Б.Г. Этика науки. Проблемы и дискуссии. – М.: Политиздат, 1986.

  12. Шпенглер О. Закат Европы. Т1. – М., 1991.

Урок № 15. Семінарське заняття №3

Тема: Глобальні проблеми людства: екологічний і моральний імперативи виживання людства.

Мета:

Навчальна: знати основні положення філософських концепцій суспільства, людини, цінностей в житті людини і суспільства; рушійні сили і тенденції суспільного розвитку.

Виховна: виховувати неупереджений, науковий, логічний підхід до аналізу та оцінки явищ суспільного життя, уміння виявляти роль особистості в історичному розвитку.

Розвивальна: розвивати нагальну потребу порівнювати цінності, національні, загальнолюдські, особистісні, національно-критично оцінювати духовну спадщину людства і свого народу.

Завдання:

1) Навчитись чітко розрізняти:

а) формаційний та цивілізаційний підходи в трактуванні історичного суспільного розвитку;

б) співвідношення понять «людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність».

2) Поглибити знання студентів з питання: зміст проблем відчуження та самореалізації особистості в суспільстві та шляхи вирішення цих проблем.

3) Домогтися свідомого ставлення до питання: роль насильства та особистості в суспільному розвитку.

4) Допомагати самореалізації студентів, підтримувати здоровий режим роботи і відпочинку.

5) Підтримувати прагнення студентів розробляти проекти для вирішення глобальних проблем людства та життя за принципами екологічних переконань.

План-питання для обговорення та дискусій

1. Стратегія людства в планетарному масштабі:

а) сенс історії;

б) проблеми історичного мислення у філософії;

в) проекти всесвітньої історії;

г) проблема спрямованості людської історії.

2. Філософська концепція людини.

3. Діалектика взаємодії людини і суспільства.

4. Цінність як ядро духовного світу людини.

5. Духовні основи суспільного буття:

а) поняття і структура цивілізаційних основ розвитку людства;

б) прогрес як еволюція жорстокості (В. Енгельгард);

в) глобальні проблеми людства;

г) проблема переходу від техногенної до антропогенної цивілізації.

Орієнтовні теми для реферативних повідомлень

1. Поняття суспільства у філософії.

2. Роль географічного середовища у житті суспільства.

3. Демографічні чинники суспільного розвитку.

4. Політична система суспільства.

5. Громадське суспільство: поява, основи, ознаки.

6. Культура і цивілізація.

7. Роль і місце насильства в історії.

8. Філософський зміст понять «індивід», «індивідуальність», «особа», «особистість».

9. Типологія особи.

10. Цінності як визначальні характеристики людського буття.

11. Структура цінностей.

12. Цінність як визначальний фактор образу життя людини.

13. Вищі духовні цінності.

14. Поняття про духовну досконалість.

15. Базові цінності людського буття.

Основна література:

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій – К.: Генеза, 1996. – С. 336-368.

2. Арбан-Оглы Э.Н. Обозримое будущее: социальные последствия НТР. Год 2000. – М., 1986.

3. Бичко І.В. Філософія. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994. – С. 528-559.

4. Кириленко Г.Г., Шевцов Е.В. Философский словарь. Справочник студента.– М.: АСТ, 2002.

5. Лотман Ю.Н. Статьи по типологии культуры. - Тарту, 1979.

6. Лотман Ю.Н. Культура и цивилизация. – М., 1993.

7. Лоренц К. Восемь смертных грехов человечества. // Вопросы философии. – 1992. - №8.

8. Моисеев Н.Н. Человек во Вселенной и на Земле. // Вопросы философии. – 1992. - №8.

9. Фролов И.Т. О человеке и гуманизме. – М., 1989.

10 Шпенглер О. Закат Европы. – М.,1993.

Додаткова література:

1. Аблеев С.Р. Философия в схемах и таблицах. – М.: Высшая школа, 2004.

2. Петрушенко В.П. Практикум з філософії. Навчальний посібник. – К: Новий світ, 2003.

3. Современная философия: словарь и хрестоматия. – Ростов-на-Дону, 1997.

4. Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.

5. Щерба С.П. Філософія: короткий виклад. Навчальний посібник – К.: Кондор, 2004.

Урок № 16. Модульна контрольна робота.

Р обота випускниці АМУ ім. І. Карабиця Данильченко Олександри, ПЦК «Фортепіано»

128