2. Структура свідомості

(за основу виявлення структури взята діяльність свідомості):

1. Знання – це інформація, яка містить розуміння людиною дійсності, вираження її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних логічних образів; форма осмислення світу чи предмету пізнання.

2. Емоції – людина емоційно переживає все, що відображає свідомість; емоції стимулюють або гальмують усвідомлення дійсності,виконують функцію основ діяльності.

3. Воля – усвідомлене, цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності; без волі не можна досягти мети.

4. Мислення – процес пізнавальної діяльності людини, який характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності.

5. Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості та зосередженості на певних об’єктах.

6. Пам'ять – це психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні і відтворенні в мозку індивіда його минулого досвіду.

Функції свідомості.

1. Пізнавальна – здатність індивіда отримувати знання про навколишній світ і про себе.

2. Акумулятивна – накопичення у пам’яті людини знань, здобутих індивідом і людством.

3. Аксіологічна – ціннісне ставлення до світу і його усвідомлення на основі власних роздумів і переживань істини.

4. Цілепокладання – через невдоволеність людини світом формування мети,спрямованої на його зміну й досягнення такої форми, яка необхідна людині, суспільству.

5. Творча – конструктивна форма, через яку виявляються вищі властивості свідомості.

6. Комунікативна – функція зв’язку, яка здійснюється через мову.

7. Регулятивна – на підставі оцінки факторів і відповідно до поставленої мети свідомість регулює, упорядковує дії людини і суспільства.

Таким чином, могутність та унікальність свідомості яскраво виявлена в її складній будові, яка розкривається через систему функцій, єдність яких забезпечує людині особливий спосіб буття.

3. Свідомість забезпечує процес переходу від реального до ідеального і навпаки. Здатність людини розуміти включає в себе можливість виявлення ідеального змісту. Зворотний рух – опредметнення ідеального – включає в себе два процеси: предметно-практична діяльність та мовлення. Процес мислення – це спроможність до раціонального пізнання, процес оперування абстрактними поняттями, які умовно закодовані у відповідних словах. За межами ідеального зміст свідомості існує тільки в матеріальній формі свого вираження – мові. Формулюючи думку, людина ніби промовляє відповідні слова, відшукуючи найкращу форму для її втілення. Нечіткість і невиразність у висловлюваннях свідчать про нечіткість і незрілість думки. Таким чином, особливе значення мова має для мислення, оскільки вона виконує функцію організації та вираження думки. Не існує мови без мислення, як і мислення без мови. Але їх не можна ототожнювати. Інформація, єдина для всіх людей, існує в конкретній формі – національна мова.

З виникненням мови свідомість набуває всезростаючої самостійності відносно практики. Вона самостійно опановує такі сторони і сфери світу, яких практика ще довго не зможе «торкнутися» безпосередньо, предметно-відчутно. Випереджаючи практику свідомість формує саму ідеальну мету, вона (свідомість) здатна вступати в безпосередній контакт з можливостями не тільки майбутнього, але й нереалізованими можливостями минулого.

Функції мови:

1. форма реальності думки; організація та вираження думки;

2. засіб спілкування;

3. форма збереження та трансляції знань у просторі і часі;

4. засіб впливу (управління) іншими людьми.

Свідомість через мову може спрямовувати рух самої об’єктивної реальності в напрямі, що відповідає інтересам і цілям людини. Свобода людини у виборі цього напряму одночасно є і відповідальністю.

4. Якщо основою для структурування свідомості стає можливість усвідомлення змісту свідомості, то структура свідомості включає в себе:

1) рівень несвідомого – його зміст нормативно не може бути усвідомлений людиною;

2) рівень підсвідомого – його зміст принципово доступний усвідомленню;

3) рівень свідомого – те, що безпосередньо усвідомлюється, знаходиться у фокусі уваги;

4) самосвідомість – змістом усвідомлення стає сама свідомість;

5) надсвідоме – сфера здійснення інтуїтивної творчої діяльності.

Цікаву трактовку рівневої структури свідомості дає психоаналітична філософія (аналізує основи людського буття, структурні елементи психіки, принципи життєдіяльності індивіда і мотиви поведінки особистості). Засновник – Зиґмунд Фрейд. Відомі праці: «По той бік принципу задоволення», «Я» і «Воно», «Психологія несвідомого». За ними психіка людини являє собою взаємодію трьох рівнів:

- несвідомого («Воно») – успадковані людиною душевні пориви, несвідомі потяги, основа діяльності індивіда;

- досвідоме («Я») – посередник між «Воно» і зовнішнім світом;

- свідоме («Зверх-Я») – інстанція імперативів, принципів, заборон соціокультурного характеру; виступає в ролі совісті чи несвідомого почуття вини.

Основою «Воно» в людині є сексуальні устремління, які пізніше Фрейд називає словом «лібідо»: охоплює всю сферу людської любові (до батьків, дітей, батьківщини). Він робить висновок, що домінуючу роль в діяльності людини відіграють: «інстинкт життя» – ерос, та інстинкт смерті» - танатос. Вважав, що людина може контролювати свої інстинкти та пристрасті. Мета психоаналізу - усвідомити підсвідоме і підкорити його своїм задачам.

5. Юнг Карл Густав – послідовник Фрейда, його учень. Вважав, що Фрейд невиправдано звів всю людську діяльність до біологічно успадкованих інстинктів, тоді як вони мають чисто символічну природу. Він припустив, що символіка – складова частина психіки і що несвідоме виробляє форми та ідеї, які носять схематичний характер і є основою уявлень людини. Ці форми не мають внутрішнього змісту і можуть оформитись тільки пробившись на свідомий рівень психіки. Він називає ці форми та ідеї «архетипами».

Архетипи – формальні зразки поведінки або ж символічні образи, яким відповідають в реальному житті стереотипи свідомої діяльності людини. Архетипи діють інстинктивно.

«Прообраз або архетип є сформульованим підсумком величезного технічного досвіду численних предків. Це, так би мовити, психічний залишок численних переживань одного і того ж типу».

«Архетип і символ»

Юнг розрізняє:

- індивідуальне несвідоме – досвід окремої особи, переживання, які колись були свідомими, але втратили цей свій характер через забуття та пригнічення;

- колективне несвідоме – це загальнолюдський досвід, приховані елементи пам’яті людського минулого, а також долюдського тваринного стану. Архетипи виходять на поверхню через сновидіння.

6. На основі критичного ставлення до моральних принципів життя в суспільстві психоаналітики робили висновок про необхідність змін існуючого положення. Оскільки комплекс проблем культурного та соціального характеру (офіційна культура, відчуженість людини, антигуманна спрямованість цивілізації, розрив між мораллю та поведінкою людей) веде до антисоціальної поведінки індивідів і психології мас, до «колективних неврозів» та «невротичної культури». Люди постійно живуть в умовах страху та неспокою від досягнень цивілізації, які можуть бути використані проти них. Тим більше, що соціальні регулятори стосунків між людьми виступають як чужі, незрозумілі сили.

Проте, соціокультурна проблематика пояснюється як правило через сімейно-сексуальні відносини. Акцент Фрейд ставить не на суспільстві, а на «природних схильностях людини» до агресії та руйнування. Тому розвиток культури – вироблена людством форма приборкання агресивності та деструктивності. Коли культура не справляється з цими функціями, агресія витісняється в сфери несвідомого і стає внутрішньою пружиною людських дій. Протиріччя між культурою та устремліннями людини ведуть до неврозів.

8а) Самостійна робота.

Тема: Загадкові явища людської свідомості та психіки.

План.

1. Наука та тонкий світ.

2. Центри дослідження загадкових явищ людської свідомості.

3. Класифікація загадкових явищ людської свідомості та психіки.

1. В останні десятиліття відбувся буквально науково-інформаційний вибух. Нові відкриття науки привели до виникнення в середовищі вчених думки про включення Тонкого (невидимого) Світу в сферу сучасного наукового знання.

На початку 90-х років російські фізики відкрили п’яту фундаментальну взаємодію – інформаційну; був знайдений носій інформації в Тонкому Світі – спинове або ж торсіонне поле. Це відбулося завдяки тому, що російському фізику-теоретику академіку РАЕН Г.І. Шилову вдалося розробити концепцію фізичного вакууму та торсіонних полів. Виходячи з цього, теоретична фізика прийшла до необхідності визнання Зверхрозуму – Абсолюту – Бога.

Виконуючи заповіт В.І. Вернадського, був закінчений багатолітній цикл геліометричних досліджень. На основі чого було доведено, що Земля – то є жива сутність, енергонасичена та високоорганізована система, яка займає набагато вище становище в космічній ієрархії, ніж людина.

Сучасна теоретична фізика пояснює свідомість як особливу форму польової (торсіонної) матерії. Було визнано, що лишаючись на науковому підґрунті, не можна розглянути звичайний стан свідомості,заснований на логічному мисленні, як єдино можливий та найясніший. У змінених станах свідомості, поки що недостатньо досліджених, можна дізнатися і зрозуміти те, чого в звичайному стані ми зрозуміти не можемо.

2. У наш час все частіше вчені звертаються до вивчення загадкових явищ людської психіки та свідомості. Ще в 1965 році при Московському міському управлінні НТС радіотехніки та електроніки і зв’язку ім. О.Попова була створена секція біоенергоінформатики. У листопаді 1989 року була відкрита Асоціація прикладної еніології, на базі якої в 1995 році була зареєстрована Міжнародна академія енергоінформаційних наук (ЕНО). Парапсихологічні феномени досліджуються в усьому світі. Серед людей, які вивчалися у зв’язку з нетрадиційними можливостями їх свідомості та психіки, можна назвати: Н. Кулагіну (телекінез), Д. Давіташвілі (екстрасенсорика), В. Мессінга (телепатія), Г. Гурджиєва (телепатія, гіпноз), Н. Теслу (зчитування інформації ноосфери) та інших.

3. Парапсихологічні феномени вивчаються в усьому світі. Академік О. Дубров всі ці явища класифікує таким чином:

І. Просторово-часові явища:

а) у минулому часі – реінкарнація, ретроспектива, вже бачене;

б) у теперішньому часі – яснобачення, телепортація, астральна проекція;

в) у майбутньому часі – передчуття і передбачення.

ІІ. Польові явища:

- психокінез;

- телекінез;

- левітація;

- полтергейст;

- психічна хірургія (хіллеризм);

- телепатія.

ІІІ. Матеріально-енергетичні явища:

- трансформація матерії;

- матеріалізація – дематеріалізація;

- мета-явища;

- ектоплазма.

Перелік термінів.

Свідомість	Ідея	Увага
Практика	Знання	Пам'ять
Абстрагування	Емоції	Психоаналітична філософія
Ідеальні образи	Воля	Лібідо
Рефлексія	Мислення	Архетип

Рефлексія (лат. відображення) – осмислення людиною власних дій, процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів.

Цікаво знати.

Академік Г. Шилов про Бога: «На першому рівні реальності вирішальне значення відіграє «первинна свідомість», яка виступає в ролі активного першопочатку – Бога і не піддається аналітичному опису»

Шилов Г. Явища психофізики і теорія фізичного вакууму.// Сознание и физический мир.-Вип. 1.-М.-Яхтсмен.-1995.

22-23 лютого 1997 року в Санкт-Петербурзі відбувся міжнародний Конгрес «Планета-2000». Президент Конгресу професор Г. Дульнєв доповів: «Ми зробили акцент на головному – включення в нову картину світу найактивнішого фактору – феномена людської свідомості, бо свідомість – і це неодноразово доведено – впливає на матеріальний світ»

«Георгій Гурджиєв прожив яскраве і блискуче життя і помер у 1949 році у Франції. Шлях його повний таємниць і загадок: шукач істини, засновник інституту гармонійного розвитку людини, творець езотеричної школи Четвертого шляху, гуру сучасних інтелектуалів, інтерпретатор і розшифрувач прихованого смислу у будові всесвіту. Більше того, він ще й вчитель юного далай-лами, відомий у Тибеті як лама Джорджиєв, посланий у Тибет з листом російського царя. До речі, це дало багатьом підстави звинувачувати його у тому, що він був таємним агентом російського уряду на Сході, шпигуном…

Його ім’я майнуло під час Нюрнберзького процесу: у одному з документів було сказано, що «приїжджий» з далекого Тибету, уродженець Кавказу, дехто Гурджиєв, встановив зв'язок з Карлом Хаусхофером, брав участь у заснуванні тибетського товариства «Туле» у Мюнхені і збагатив роботу цього товариства своїми знаннями і досвідом. Виявилось також, що особистий лікар Гітлера Мореллі використовував «вегетаріанські рецепти і диводійні пігулки Гурджиєва», а «родоначальник геополітичної теорії і духовний пастир Гітлера Хаусхофер (що неодноразово зустрічався з Гурджиєвим під час своїх мандрів у Тибеті і, мабуть, потрапив під його вплив)оформив особистість Гітлера відповідно до вчення Гурджиєва». Більше того, Гурджиєв рекомендував товариству «Туле» в якості емблеми використовувати свастику – давній символ «праці і сонця». Гітлеру символ так сподобався, що він став використовувати його для свого нацистського руху, перевернувши навпаки. Ці факти при неправильній трактовці дуже легко перекрутити, приписавши шукачу істини…близькість до тиранічної фігури. Насправді світогляд Гурджиєва прямо протилежний будь-яким формам насильства, а вчення його спрямоване на розвиток людини і усвідомлення нею свого місця під сонцем.

З раннього дитинства Георгій Гурджиєв зіштовхнувся з загадковими і непоясненими феноменами, що, можливо, визначило його цікавість до магії. Ось один з таких випадків.

На Кавказі з давніх часів мешкала народність єзидів – дияволопоклонників, і найдивніше було те, що піймавши хлопчину з цього племені,діти крейдою обмальовували навколо нього замкнуте коло, і бідний хлопчина ніяк не міг самостійно вийти з нього…поки хтось дорослий не стирав це …коло.

Кавказ у ті роки був сповнений нерозгаданих загадок, і уважному хлопцю було над чим замислитись, тим більше, що батько був ашуг – співець і знавець різноманітних легенд і сказань Сходу і здебільшого визначив його майбутню кар’єру. Бабуся його, помираючи, фактично заклала у нього програму його майбутньої долі: «…Слухай і пам’ятай мій суворий наказ,- сказала вона онуку,- ніколи не роби так, як роблять інші…або нічого не роби – просто йди до школи, або роби щось таке, що не робить ніхто інший».

А незабаром після цього йому вибили у бійці зуб мудрості – «надзвичайно великого розміру і незвичної форми. Той зуб мав 7 коренів, і в кінці кожного з них опукло стояла краплина крові, і через кожну окрему краплину ясно і визначено просвічував один з семи кольорів райдуги.

…Це…призвело до того, що я остаточно став спеціалістом у дослідженні кожного підозрілого феномену, який…перетинав мій шлях».

Одинадцятилітнім він йде з дому на пошуки мудрості. Він йшов слідами знань цілих 25 років, зібравши незчисленний букет …екзотичних хвороб і пригод, побувавши у багатьох країнах Сходу, Африки, Середземномор’я, правдами і неправдами проникаючи у сутність закритих і недосяжних світу таємних вчень, зустрічаючи сотні цікавих людей.

Гурджиєв був надзвичайно сильним у телепатії та гіпнозі. Сила думки його була така, що він міг на відстані десятків миль вбити яка; або за п’ять хвилин занурити у сон слона. «Будучи завжди безжалісним до своїх природних слабкостей і майже весь час зберігаючи самоспостереження, я зміг досягти майже всього, що у межах людських можливостей, а у деяких випадках досяг навіть такого ступеню сили, якого ні одна людина, можливо, навіть за всі минулі епохи не досягала».

Він майже не афішував свої можливості…дав собі обіцянку не застосовувати їх ні з якою метою, окрім дослідницької і лікувальної. Але і того, що відомо від його учнів, достатньо, щоб зрозуміти рівень його можливостей. Успенський був приголомшений, коли Гурджиєв на одному з занять почав подумки розмовляти з ним, подумки відповідаючи на його питання…У той день Гурджиєв від’їжджав до Петербургу, а телепатична розмова між ними продовжувалась усю ніч, поки Гурджиєв їхав потягом. Моріс Ніколь, що помирав у Тифлісі під час спалаху тифу, змальовує, як Гурджиєв буквально витягнув його з того світа, повністю віддавши йому всю свою життєву силу: «Коли я опритомнів, я побачив схилене наді мною обличчя Гурджиєва у величезній напрузі і випотині, краплі поту вкривали все його обличчя, він тримав мою голову руками і мовчки дивився мені в очі…Наступного дня я був повністю здоровий». Ледве прийшовши до тями, Ніколь тоді спитав Гурджиєва: «А як же ви?»- думаючи, що він пожертвував життям заради нього. «Не хвилюйтесь – відповів Гурджиєв. –Мені потрібно всього 10 хвилин, щоб відновити свої сили».

Гурджиєв був, без сумніву, однією з найвидатніших фігур нашого часу, великим вчителем, містиком і пророком…оратором…Він був міфом – і тим не менше у вищому ступені людяною людиною».

В. Дорохов

«Розповімо стисло про деякі тета-явища. Наприклад, у парапсихологічній літературі давно описані і широко відомі випадки, коли раптом у людини, яка раніше нічим не відрізнялась, знаходились надзвичайні здібності до мов, широка ерудиція у літературі, мистецтві, музиці або інших галузях знання. Така людина починала творити те, що раніше було їй недоступне: малювати картини,писати музику, причому спеціалісти відмічали виключну схожість цих творів з манерою письма, малюнка або стилю когось з великих майстрів, письменників або композиторів. Такі випадки дали підставу вважати, що «душа» цих великих людей «переселилась» у того, хто виявляв несподівано ці якості.

Друга група тета-явищ – фотографія духів - пов’язана з тим, що члени родини нещодавно померлої людини, зробивши якусь свою фотографію, несподівано знаходили поряд з собою зображення померлого члена родини, причому у такому вигляді, яким він був до смерті. З цих випадків робиться неправомірний висновок про існування духів, загробне життя, про наявність потойбічного світу.

Як вчені-матеріалісти, ми, звичайно, не можемо відкидати фактичну основу змальованих…випадків…але повинні одразу категорично сказати, що не можемо погодитись з такою трактовкою тета-явищ…Стає ясним, що смерть людини є надзвичайним явищем, а не тільки фізіологічним вгасанням функцій. Вся величезна інформація, незвичайна енергія в результаті смерті людини трансформуються…і можуть бути сприйняті іншими людьми, чий мозок, кажучи образно, «здатний резонувати на даній хвилі». Інформація переходить до іншої людини і вона стає здатною до її прояву – несподівано починає володіти багатьма мовами, писати музичні твори у стилі великих композиторів тощо. Аналогічно можна висунути пояснення фотографії духів. Ми вже знаємо про незвичайні особливості псі-явищ, при яких відбувається перетворення енергії пси-поля у вагову матерію або фотографічне зображення, так звана фотографія подумки…Мабуть, хтось з учасників фотографії згадує вигляд близької нещодавно померлої людини, відновлює його у своїй пам’яті, і це образне сприймання фіксується на фотографії. Так ми дивимось на складні тета-явища і пояснюємо їх з матеріалістичних позицій. Без сумніву, ця галузь знання найменш вивчена»

Академік О. Дубров.

«Кто ясно мыслит, тот ясно излагает».

О.С. Пушкін

Питання для самоконтролю.

1. У чому полягають труднощі розв’язання проблеми свідомості?

2. Що таке свідомість? Як вона співвідноситься з матерією?

3. Назвати основні аспекти проблеми свідомості.

4. Назвати основні концепції свідомості.

5. Розкрити поняття «самосвідомість», «ідеальне».

6. Чим відрізняється свідомість людини від психіки тварин?

7. Визначити історичну роль мови у розвитку свідомості.

8. У чому виявляється активність свідомості, її творчий характер?

9. Яку роль у житті людини відіграє несвідоме?

10. Які основні функції свідомості?

11. Схарактеризувати психоаналітичну філософію.

12. Які загадкові явища психіки та свідомості вам відомі?

Приблизна тематика для написання рефератів.

1. Свідомість людини як діалектичне співвідношення об’єктивної та суб’єктивної реальності.

2. Свідомість людини як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається.

3. Рідна мова як основа образного світосприйняття і мислення.

4. Структура та функції свідомості.

5. Свідомість і особистість.

6. Свідомість як умова здійснення свободи.

7. Еволюція розуміння несвідомого.

8. Проблема свідомості в українській філософії.

9. Ідея несвідомого в художній культурі ХХ ст.

10. Творчі можливості свідомості.

Рекомендована література.

1. Бичко І.В. Просторово-часові характеристики творчої свідомості.//Філософська думка.-1978.-№1.

2. Бородай Ю.М. Воображение и теория познания. – М., 1966.

3. Васильев В.В. Мозг и сознание: выходы из лабиринта.//Вопросы философии.-2006.-№1.

4. Губерський Л.В. Філософія: Хрестоматія (від витоків до сьогодення). Навчальний посібник. – К.: Знання, 2009.

5. ГуберськийЛ.В. Базовий підручник для студентів ВНЗ. – Х.: Фоліо, 2013.

6. Данильян О.Г. , Тараненко В.М. Філософія. Підручник. – Х.: Право, 2012.

7. Добронравова І.С. Філософія: Хрестоматія. Навчальний посібник. – К.. 2010.

8. Лекторский В.А. Субъект. Объект. Познание. – М., 1980.

9. Михайлов Ф.Т. Загадка человеческого Я. – М., 1976.

10. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. – М., 1972.

11. Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.

12. Фрейд З. Я и Оно. Избранное. – М., 1989.

13. Фрейд З. Психология бессознательного. – М.: Просвещение, 1989.

Урок № 9. Тема 7. Основи філософського вчення про розвиток.

План.

1. Діалектика як вчення про розвиток та універсальні зв’язки.

2. Загальні ознаки, принципи, категорії діалектики.

3. Закони діалектики у природі і суспільстві (Г.Гегель). Їх світоглядне та методологічне значення.

1. Діалектика ( гр. мистецтво вести бесіду) – вчення про найзагальніші закони розвитку і руху, метод пізнання і перетворення світу. Діалектичний метод пізнання розглядає дійсність в її русі, розвитку і суперечностях. Видатним теоретиком діалектики вважають Г. Гегеля. Бо він не лише стверджував, що світ рухливий і змінний саме через боротьбу протилежностей, а й уперше розкрив зміст і призначення протилежних визначень реальності, створив вчення про протилежності, виклав на ідеалістичній основі головні закони й категорії діалектики і за новим методом побудував енциклопедію філософських наук, намагаючись у кожній з них простежити виникнення, розвиток і розв’язання суперечностей. Діалектичний метод Г.Гегеля передбачає розглядання усіх явищ і процесів у загальному взаємозв’язку, взаємозумовленості і розвитку. «Діалектичне» є взагалі принципом будь-якого руху, будь-якого життя і будь-якої діяльності в сфері дійсності, є душею кожного істинного наукового пізнання. Знання філософії розвитку, творче використання її принципів, законів і категорій виступає важливою умовою чіткої світоглядної і методологічної дисципліни спеціаліста будь-якого профілю.