4А) Самостійна робота.

Тема: Філософська думка української діаспори.

План.

1. Мислителі української діаспори.

а) В. Винниченко;

б) В. Липинський;

в) Д. Чижевський.

1а. Поразка української національної революції 1917-1918 рр. викликала хвилю еміграції української інтелігенції за кордон. Видатний український мислитель, політичний діяч і письменник Володимир Винниченко (1880-1951) був прихильником соціалістичних ідей. Він захищав право українців на національне відродження та незалежність. Поступово він відходить від політичної діяльності та ідей соціалізму і створює своєрідну світоглядну позицію «конкордизму»: людина повинна жити в «згоді» саме з собою, природою, з іншими людьми, з нацією. Основний принцип Винниченкової етики – «чесність з собою», у міркуваннях про сенс цивілізації виразно простежується екзистенціальність; Винниченко - мислитель дуже сумнівається в сенсі діяльності революціонерів.

Відомі твори: «Відродження нації», «Слово за тобою, Сталіне!», «Рівновага», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Сонячна машина».

1б. Серед багатьох українських мислителів, що жили й творили за межами Батьківщини, В’ячеслав Липинський (1882-1931) – організатор української демократично-хліборобської партії, у 1918 – посол у Відні. Необхідною умовою успішного державотворення в Україні вважав орієнтацію на монархію, що мала спиратися на активну аристократичну міцність нації (еліту), яка єдина здатна повести за собою панівну більшість нації. Центральною фігурою в українській державі мав бути «політичний (а не етнічний) українець» (тобто громадянин України незалежно від етнічної приналежності). «Територіальний патріотизм» Липинського базується на твердженні: «Дійсним українцем є всякий, хто живе на землі України і хто працює заради неї». Недоліком демократії, на думку Липинського, є демократичний індивідуалізм та використання інструментів державної влади в приватних інтересах невеликих соціальних груп.

1в. Д. Чижевський (1894-1977) на відміну від Винниченка та Липинського активної участі у політичному житті не брав. Він був мислителем академічного типу. Вчився в Петербурзькому та Київському університетах. Захоплювався ідеями «філософії серця», велику увагу приділяв німецькій філософії. У 1921 році емігрував до Німеччини, де слухав лекції Ясперса, Гуссерля, Хайдеггера. Таким чином отримав солідну підготовку у провідних представників Європейського екзистенціалізму. Надзвичайно багато зробив у справі дослідження історії української та російської філософії, історії літератури. Вивчаючи вплив німецької філософії на Україну, наголошував на близькості ідей німецької містики та філософії Г. Сковороди. (спільним джерелом цих ідей вважав «ареопагітичну діалектику» V ст.). Багато і плідно Чижевський працював у сфері вивчення етнонаціональних характеристик філософського знання.

Відомі твори: «Нариси з історії філософії на Україні», «Філософія Сковороди», «Гегель у Росії».

Цікаво знати.

М. Бердяєв твердить, що «перше одкровення» Бога-Отця (Старий Заповіт) і «друге одкровення» Бога-Сина (Новий Заповіт) ще залишали Бога трансцендентним людині й зберігали за матеріальними чинниками уявність «реальних» чинників людського життя. Тому потрібне «третє одкровення» - «антроподицея» (виправдання людини), яке рішуче пориває з будь-якою уявністю матеріального буття й через творчість (свободу) долає, нарешті, «трансцендентність» Бога. «Третього одкровення» не можна чекати, його має здійснити сама людина, що живе в дусі, здійснити свободним творчим актом».

М. Бердяєв. «Сенс творчості»

«Прогрес, рух уперед. Куди уперед? Що буде більше аеропланів, радіо, електрики? Чи в цьому прогрес? А чи ж більшою буде сума радощів відносно суми страждань? Чи ж більшою? Хай мені по совісті скажуть, чи меншою стала в нашому столітті сума страждань порівняно з сумою радощів людських. Меншою…ніж, наприклад, у якому-небудь п’ятому, дев’ятому столітті? Ніхто не може цього сказати.»

В. Винниченко. «Рівновага»

С.А. Подолинський «Праця людини і її ставлення до розподілу енергії у природі»

(Київ, 1880 р.)

Народився Сергій Андрійович Подолинський у 1850 році 31 липня у селі Ярославка Звенигородського уїзда Київської губернії.

Навчався: Київ – Цюріх – Відень – Париж – Лондон – Київ (1874 р.)

З 1882 року – душевно-психічне захворювання, знаходиться у клініці. У 1891 році Подолинський помер.

Праця – це головний збудник і результативний прогрес при розподілі і перетворенні енергії. Вона - важливий фактор перебудови не тільки землі, а й енергетичного простору далеко за її оболонкою.

«Праця – є одним з численних видів спільної світової енергії».

Якщо праця осмислена, то вона орієнтована на пакетування енергії (передусім, сонячної), що придатне для забезпечення вищих форм діяльності людини. Людина зможе концентрувати і пакетувати такі види енергії:

- енергію обертання Землі;

- внутрішню теплоту Землі;

- хімічну енергію глибин Землі;

- рух повітря;

- силу падаючої води;

- палива органічного походження;

- енергію рослин, тварин, людей.

Енергію зберігають рослини, тварини. Але тільки людина орієнтує це збереження на приріст, збільшуючи об’єм корисної роботи, перетворюючи нижчі форми енергії у вищі.

Подолинський вказує, що кількість механічної роботи, потрібної для задоволення потреб людини, у теперішньому часі у 10 разів нижче величини вживаної енергії. «… праця при своєму вживанні зберігає енергії у 10 разів більше, ніж вона сама містить, рівно стільки, скільки треба для того щоб отримати у вищій формі – механічній – таку ж кількість, яка була вжита».

Під процесом праці він розуміє процес зростання енергозбереження, зіставляє енергію, витрачену «напівдикими чукчами» при здобутті і поїданні риби і енергію, яку протягом 16 годин щоденно витрачав маленький Гайдн, вдосконалюючи гру на інструменті. І у першому, і у другому випадках людина вводить до обміну якусь кількість енергії за допомогою праці, але її насиченість механічною і психічною енергією різні.

Суспільство, у якому накопичення енергії перевершує її витрати або – гірше того - розкрадання (останнє зводиться до війни і підготовки до неї, схильності зростаючого населення до розкошів чи збоченого споживання), є більш розвинутим , ніж суспільство, де праця організована нераціонально у плані енергорозподілу, де вона зводиться до механічної роботи і турботи про задоволення первинних потреб. Засіб: удосконалення і винаходи.

« Мало знищити користування однієї людини працею іншої, треба так впорядкувати працю, щоб таке користування не могло і наступити»

Висновки Подолинського:

1. Спільна кількість енергії, отримувана поверхнею Землі, всередині її та від Сонця постійно зменшується. У той же час спільна кількість енергії, накопичена на земній поверхні і тієї, що знаходиться у розпорядженні людини, збільшується.

2. Збільшення відбувається під впливом праці людини і свійських тварин, результатом якої є збільшення бюджету перетворюваної енергії на земній поверхні.

3. Людина має певний економічний еквівалент, який зменшується зі зростанням потреб людини.

4. Задовольняються зростаючі потреби за рахунок зростання продуктивності праці.

5. Продуктивність праці значно збільшує поглинання цієї праці (виховання тварини, будова машин).

6. Для подальшого накопичення треба використовувати сонячну енергію в якості безпосереднього джерела (приготування неорганічного добрива).

7. Протилежні праці дії – розсіювання енергії у просторі.

8. Мета людства у праці – збільшення енергетичного бюджету.

Закон Подолинського: вказує на протилежну спрямованість обміну речовин у живій та неживій природі.

Подолинського ставлять у один ряд з Лобачевським, Тимірязевим, Вернадським.

Є. Валін

Винниченкова філософія щастя.

В. Винниченко – письменник, політичний діяч, філософ. П’єси його йшли у Німеччині, Франції, Італії, Україні, Росії. Двічі був головою уряду УНР (1917-1920). Народився в Єлисаветграді 27 липня 1880 року. Помер біля Канн, у Франції 6 березня 1951 року. За написання революційної поеми його виключено зі школи, закінчив гімназію екстерном. Займався питаннями етики, політичної філософії, філософії людини, питаннями щастя тощо. Архів Винниченка задепоновано в Колумбійському університеті. Він містить неопубліковані трактати: «Щастя», «Конкордизм» - система будування щастя.

Теми «Конкордизму»:

- щастя;

- перешкоди щастю – соціальна нерівність, релігія;

- конкордизм;

- мораль дискордизму;

- мораль конкордизму – погодження з природою;

- погодження з природою – годування;

- погодження з собою;

- погодження з ближнім;

- сексуальна мораль.

Винниченко здебільшого зосередився на двох проблемах конкордизму: як зробити людство щасливим і причини нещастя людства:

1. «дискордизм» - смертельна хвороба , що нищить людину зсередини, зумовлює агресивну та деструктивну поведінку особистості в сучасному суспільстві;

2. Зовнішня загроза - атомна війна, що може привести до знищення західної цивілізації.

Концепція щастя за Винниченком:

1. Будь-які людські моральні чи матеріальні цінності відносні.

2. Треба шукати абсолютні речі.

(Таким чином, багатство, сила, здоров’я, кохання, розум та інше самі по собі –ні кожен окремо, ні навіть усі разом, коли вони не погоджені між собою – щастя не дають. Тільки дійова рівновага цих цінностей та погодження їх між собою, всередині нас, з силами поза нами, дає те, що ми звемо - щастя.)

3. Закон погодженого взаємовідношення елементів буття.

4. Будь суцільним – кожна твоя дія повинна бути виявом погодження всіх або великої більшості твоїх сил (інстинктів, підінстинктів, розуму, почуття, підсвідомості, волі)

(«Конкордизм». С. 119)

Таким чином висновки Винниченка подібні до висновків Ейнштейна: знайти щось незмінне у змінних параметрах.

У Винниченківському визначенні щастя центральним є поняття рівноваги. Він виводить наступні правила для досягнення рівноваги і щастя в житті:

1. В усіх галузях життя звільняйся від гіпнозу релігії і будь просто часткою природи(С. 74)

2. Будь погоджений з іншими нешкідливими тобі організмами на Землі і бувай скільки змога у русі, на повітрі, у контакті з сонцем, рослинами (С. 78).

3. Не годуйся нічим, непритаманним природі Людини, себто нічим, що не приготовлене на кухні Матері-природи (С. 86).

4. Будь суспільним (С. 119)

5. Будь чесним з собою (С. 125-126)

6. Будь погоджений у слові і ділі (що визнаєш на словах, те виконуй на ділі, що проповідуєш іншим, то роби сам) (С. 127).

7. Будь послідовним до кінця (С. 129).

8. Не силкуйся любити ближніх без власної оцінки і не претендуй на їхню любов, не будучи цінним для них (С. 144).

9. Борись з дискордизмом не ненавистю, не карою, а розумінням, жалістю, допомогою. (С. 146).

10. Живи тільки з своєї власної праці (С. 146).

11. Кохайся з тим, з ким любо кохатися, але родину твори тільки з тією людиною, яку ти всією душею і всім тілом твоїм хотів би мати за матір (чи батька) дітей твоїх (С. 181).

12. Не пануй і не підлягай пануванню (С. 203).

13. Будь не над колективом, ні під ним, ні поза ним, а тільки активною відданою часткою його. І тоді навіть страждання за нього буде тобі за вищу радість (С. 203).

Таким чином, Винниченків конкордизм міг би стати взірцем рівноправного, демократичного,безкласового суспільства.

Питання до самоконтролю.

1. Характерні риси української філософії на початку ХХ ст.

2. Назвати представників екзистенціально-романтичного напряму в Україні на початку ХХ ст. та їх твори.

3. Коли і на яких теоретичних коренях виросла київська філософська школа?

4. Схарактеризувати погляди М. Бердяєва, Л. Шестова.

5. Що ви знаєте про ідею «азіатського ренесансу» М. Хвильового?

6. Який період і чому називають «другим відродженням»?

7. Кого з представників української філософської думки початку ХХ ст. з української діаспор ви знаєте?

8. Дати визначення конкордизму, територіальному патріотизму.

9. Схарактеризувати погляди В. Винниченка, В. Липинського, Д. Чижевського.

Приблизна тематика для написання рефератів.

1. Характеристика світоглядних основ творчості:

а) М. Бердяєва;

б) В. Винниченка;

в) В. Липинського;

г) Д. Чижевського.

2. Життя і погляди М. Хвильового.

3. Культурно-філософський підйом 20-х років ХХ ст.

4. Діяльність та філософські погляди київської філософської школи.

5. Харківська соціологічна школа О. Якуби.

6. Винниченків «конкордизм» як можлива національна потенція України.

Рекомендована література.

1. Бердяев Н. Самопознание. – М., 1990.

2. Бычко И. Познание и свобода. – М., 1969.

3. Бичко І.В. Філософія. Курс лекцій. – К., 1994.

4. Зарудний Є.О. Філософія. – К., 2007.

5. Копнин П.В. Диалектика. Логика. Наука. – М., 1973.

6. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. – К., 1997.

7. Хвильовий М. Памфлети// Твори: у 2 т. – К., 1991.

8. Человек и мир человека. – К., 1977.

9. Чижевський Д. Нариси з історії України. – К., 1992.

10. Юринець В. Філософсько-соціологічні нариси. – Харків, 1930.

Урок № 5. Семінарське заняття №1.

Тема: Гуманістичний зміст історії виникнення і розвитку філософії.

Мета:

Навчальна: знати основні поняття розділу, предмет, джерела, функції та призначення філософії; форми і види світогляду, основні галузі філософського знання; ознайомлення з основними етапами історії філософської думки.

Виховна: виховувати діалектичне світобачення, логіку мислення, цікавість до історії філософії.

Розвивальна: розвивати уміння аналізувати специфіку світобачення кожної культурно-історичної епохи, логічно пояснювати внутрішній зв'язок між основними напрямками філософії.

Завдання:

1. засвоїти форми та види світобачення і світорозуміння в різні епохи розвитку філософії, розуміти розбіжності основних філософських парадигм;

2. усвідомити значення і сенс основних досягнень кожної філософської епохи, внесок в розвиток науки видатних мислителів кожної філософської епохи;

3. бачити та логічно пояснювати розвиток і зміни філософських ідеалів кожної історичної доби;

4. давати наукову характеристику філософським вченням видатних мислителів минулого і сучасності.

План-питання для обговорення та дискусій.

1. Місце філософії в самопізнанні людини. Поняття «філософія».

2. Світогляд як духовно-практичне засвоєння світу:

а) структура світогляду;

б) типи світогляду;

в) світобачення та його принципи: монізм, плюралізм, скептицизм, догматизм, раціоналізм, сенсуалізм.

3. Філософія в системі культури.

4. Історія філософії як сходження до вершин людського самопізнання:

а) філософія Стародавнього світу;

б) філософія Європейського середньовіччя та епохи Відродження;

в) філософія Нового часу та класична німецька філософія;

г) філософія ХІХ-ХХ ст.

5. Філософська думка в Україні.

6. Людина – змістовне ядро всіх парадигм філософії.

Основні теми для реферативних повідомлень.

1. Основні джерела філософії.

2. Філософія як специфічний тип знання.

3. Світогляд: калейдоскопічний та мозаїчний (за Петровим К.П.)

4. Стародавня філософія як зародок і колиска всіх наступних типів філософії.

5. Зміни у світогляді під час переходу від античності до середньовіччя.

6. Вплив християнства на формування середньовічної філософії.

7. Проблема людської особистості і суспільна етика в філософії Ренесансу.

8. Проблема свободи людини та шляхи її соціального визволення.

9. «Категоричний імператив» І. Канта.

10. Руський космізм.

11. Перегляд класичної моделі світорозуміння у філософії ХІХ – ХХ ст.

12. Критика цінностей західних техногенних цивілізацій.

13. Проблема знання та мови у філософії. Діяльність і знахідки Г. Гриневича.

14. Ідеали та зміст ведичного вчення про «здоровий глузд».

Основна література.

1. Бичко І.В. Філософія. Курс лекцій. – К.: Либідь, 2003. – С. 16-287.

2. Демин В.Н. Заветными тропами славянских племен. – М., 2002.

3. Кириленко Г.Г., Шевцов Е.В. Философский словарь. Справочник студента. - С. 13, 49, 67, 89, 111, 127, 135, 140, 143, 187, 199, 234.

4. Радугин А.А. Философия. Курс лекций. – М., 2006. – С. 12-204, 264-289.

5. Стульгинский С. Космические легенды Востока. – Ростов – на – Дону: Орфей, 1992.

6. Томашевская М. Историки античности. В 2-х т. – М., 1989.

7. Фролов И.Т. Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти, бессмертии. – М.,1991.

8. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.

Додаткова література.

1. Бичко А. Історія філософії. Підручник.- К.: Либідь, 2011.

2. Горлач М.І. Філософія: підручник. – Харків, 2000.

3. Горський В.С. Історія української філософії. Навчальний посібник. – К., 2001.

4. Релігієзнавство: Підручник./ Під ред. В.І. Лубського. – К., 2004.

5. Еришев А.А. Религиеведение. – МАУП, 2003.

Урок № 6. Модульна контрольна робота № 1.