2. Сучасні концепції управління соціально-економічними системами

2.1 Потенціал підприємства як соціально-економічна система

2.2. Класифікація підходів до управління соціально-економічними системами, їх загальна характеристика

2.3 Концепція життєвого циклу підприємства та її використання в управлінні потенціалом

2.4 Зміна підходів до управління потенціалом підприємства в залежності від фази життєвого циклу підприємства (ЖЦП)

2.1 Потенціал підприємства як соціально-економічна система

Потенціал підприємства є загальною характеристикою його сукупних господарських можливостей щодо поточного функціонування та стабільного розвитку.

Під системою розуміється сукупність взаємозалежних і взаємодіючих елементів будь-якої природи, об’єднаних загальною метою. Це може бути окремо узята машина, що складається з вузлів і деталей, сукупність економічних показників, що характеризують виробничо-господарську діяльність підприємства, трудовий колектив підприємства, виробничий потенціал підприємства і т. ін.

Під структурою системи мається на увазі відносно стійкий порядок внутрішніх просторових зв’язків між її окремими елементами, що визначає функціональне призначення системи і її взаємодію з зовнішнім середовищем.

Беручи загалом, усі наукові праці з проблематики визначення потенціалу окремих підприємств чи соціально-економічних систем різних рівнів можна розділити на чотири загальні групи (залежно від їхнього базового критерію) - ресурсні (витратні), відносні (порівняльні), цільові (результатні) та суб’єктно-об’єктивізовані (експертні).

2.2. Класифікація підходів до управління соціально-економічними системами, їх загальна характеристика

Усі сучасні підходи до процесу управління виробництвом базуються на двох взаємодоповнюючих концепціях – «управління за цілями» та «управління за відхиленнями».

Концепція «управління за цілями» виходить з єдності цілей і результатів, передбачає визначення, виходячи з загальних цілей підприємства, конкретних цілей по окремих напрямках діяльності для кожного структурного підрозділу та забезпечення їхнього досягнення в процесі управління виробництвом, тобто орієнтує на досягнення кінцевих результатів.

Концепція «управління за відхиленнями» базується на фундаментальному принципі кібернетики – принципі зворотного зв’язку. Він пов’язує управляючий вплив із результатами діяльності об’єкту управління і вимагає усунення негативних явищ та закріплення позитивних відхилень безпосередньо в ході виконання плану.

Вона передбачає зіставлення запланованих і фактичних результатів діяльності безпосередньо в процесі виконання плану з метою виявлення відхилень між ними; визначення взаємозв’язку і взаємозалежності між ними; розробку необхідних заходів щодо оперативного впливу на діяльність підприємства, забезпечуючи її нормалізацію.

В практиці управління підприємствами на Заході, а в останній час і в Україні набули розповсюдження дві технології управління виробництвом – бюджетування і контролінг, які базуються на розглянутих вище концепціях.

Для вибору ефективної стратегії дій менеджер повинен дати оцінку економічному потенціалу підприємства – сукупності трудових, матеріальних, фінансових і інших ресурсів, що є в наявності на підприємстві, а також можливості працівників до використання ресурсів з метою створення товарів, послуг і отримання максимального прибутку.

Економічний потенціал підприємства = Людський капітал + Основний капітал + Оборотний капітал.

Модель економічного потенціалу підприємства визначається:

1. обсягом і якістю наявних ресурсів і продукції;

2. освітнім, кваліфікаційним, психофізіологічним, мотиваційним потенціалами співробітників по створенню нових товарів;

3. здатністю менеджерів оптимально використовувати наявні ресурси (талант і професійна адаптація менеджерів, уміння створювати і оновлювати організаційні структури підприємства);

4. інноваційними можливостями (можливостями підприємства до оновлення виробництва, зміни технологій і т. ін.);

5. інформаційними можливостями (можливостями ефективно опрацьовувати інформацію для її використання у виробництві);

6. фінансовими можливостями (кредитоспроможністю підприємства, внутрішньою і зовнішньою заборгованістю у сфері фінансів).

Успіх у будь-якій підприємницькій діяльності багато в чому визначається правильно обраною стратегією управління потенціалом підприємства, що є складовою менеджменту. Вибір стратегії, в свою чергу, залежить від декількох факторів: який обсяг потенціалу є в наявності на підприємстві; наскільки високий рівень конкурентоспроможності підприємства; яка його частка на ринку і ким воно є – лідером, суперником, аутсайдером; які цілі підприємство ставить перед собою – укріпити лідерство, вийти в лідери, закріпитись в середині чи уникнути банкрутства. В залежності від поставлених цілей підприємство обирає ту чи іншу стратегію поведінки на ринку. При цьому сама технологія управління потенціалом підприємства включає наступні етапи:

1. оцінка структури, динаміки і ефективності використання потенціалу підприємства, його частки на ринку;

2. оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства;

3. аналіз можливих резервів і втрат потенціалу підприємства;

4. вибір стратегії і тактики по підвищенню конкурентоспроможності потенціалу підприємства;

5. проведення заходів по підвищенню конкурентоспроможності потенціалу підприємства виходячи з обраної стратегії і тактики.

Таким чином, управління потенціалом підприємства в умовах ринку зводиться, по суті, до управління його конкурентоздатністю (до оцінки і аналізу факторів, що підвищують чи зменшують конкурентоспроможність потенціалу підприємства, вибору і реалізації відповідної стратегії і тактики для досягнення тієї чи іншої наміченої цілі.