3.1 Поняття організаційно-економічного механізму управління підприємством

Організаційно-економічний механізм (ОЕМ) управління підприємством – це сукупність організаційних та економічних методів, спрямованих на підвищення ефективності його діяльності.

Нестабільна ситуація в Україні призводить до того, що для досягнення переваг у конкурентній боротьбі на зовнішніх ринках необхідно створювати умови, що підвищують ефективність управління потенціалом, безпосередньо на підприємствах. На рівні підприємств розвиток та ефективне управління потенціалом може бути забезпечене за рахунок використання соціальних і адміністративно-організаційних важелів, серед яких слід виділити інновації та інвестиції, активний маркетинг, удосконалення організаційної структури управління, оптимізацію чисельності персоналу, упровадження процесного підходу, реінжиніринг, аутсорсинг і аутстаффінг, підвищення вимог до якості трудових ресурсів, удосконалення мотиваційного механізму і надання нормальних умов праці.

У галузі менеджменту в даний час домінує процесний підхід орієнтації на клієнта, тобто споживача продукції. У зв'язку з цим процеси розглядаються як потоки робіт, а в системі управління вони отримали назву бізнес-процесів, які разом узяті створюють результат (продукт, послугу), що має цінність для споживача. Для підприємств дуже важливо осмислити суть бізнес-процесного підходу і провести корінні перетворення, тобто реінжиніринг бізнес-процесів (РБП).

При проведенні РБП на підприємствах рекомендується керуватися тим, що: декілька робіт мають об'єднуватися в одну задля зменшення інтерфейсів між ними, скорочення часу очікування й іншими процедурами; процеси повинні мати декілька варіантів виконання, а виконавцю надається право самостійно приймати рішення, що мінімізує кількість вертикальних взаємодій; його робота має стати багатоплановою; роботи мають виконуватись у їх природному порядку, там, де це доцільно, а первинна інформація заповнюватися там, де вона виникає;кількість входів та виходів бізнес-процесу має бути якомога меншою; необхідно знизити частку робіт із перевірки, контролю, узгодження, оскільки ці операції не додають вартості; з цього випливає потреба доступу фахівців до інформаційних систем і виконавців, задіяних у цьому процесі; слід змінити вимоги до підготовки працівників: від курсів навчання до безперервної та широкої освіти, а також змінити оцінку ефективності роботи – від оцінки діяльності до оцінки результату з відповідною оплатою праці.

У економічному розумінні, вхід у систему є не що інше, як виробничі ресурси, що використовуються на підприємстві та складають величину витрат на виробництво продукції.

Вихід із системи характеризує результати виробництва, до яких відносяться вироблена продукція та інші послуги. Різниця між ресурсами на вході та виході у виробничу систему, є підсумком її діяльності, величина цієї різниці показує, як близько знаходиться підприємство до досягнення поставленої мети і який розмір отримуваного прибутку.

В залежності від виду продукції, наявних виробничих потужностей, забезпеченості сировинними ресурсами, на підприємстві обирається технологія виробництва. В свою чергу, обрана технологія, визначає склад і потрібну кількість ресурсів на вході у виробничу систему. Зміна технології імовірно призведе до зміни обладнання, використовуваних видів сировини, допоміжних матеріалів, а також підвищення кваліфікації виробничого персоналу, тобто до активізації процесу відтворення ВПП.