9. Філософські та загальнонаукові передумови виникнення системного підходу.

10. Системний підхід як наукове явище.

Системний підхід - напрямок методології дослідження, в основі якого лежить розгляд об'єкта як цілісного безлічі елементів у сукупності відносин і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи.

Говорячи про системний підхід, можна говорити про деякі способи організації наших дій, такому, який охоплює будь-який рід діяльності, виявляючи закономірності і взаємозв'язку з метою їх більш ефективного використання. При цьому системний підхід є не стільки методом вирішення завдань, скільки методом постановки задач. Це якісно більш високий, ніж просто предметний, спосіб пізнання.

Основні принципи системного підходу

Цілісність, що дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле і в той же час як підсистему для вищестоящих рівнів.

Ієрархічність будови, тобто наявність безлічі (принаймні, двох) елементів, розташованих на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видно на прикладі будь-якої конкретної організації. Як відомо, будь-яка організація являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підпорядковується іншій.

Структуризація, що дозволяє аналізувати елементи системи та їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

Множинність, що дозволяє використовувати безліч кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.

Системність, властивість об'єкта мати всі ознаки системи.

11. Геосистеми як особливий тип систем.

Термін “геосистема” вперше застосував у 1963 р. В.Б. Сочава. На його думку, це синонім терміна “природний комплекс”. Пізніше поняття “система” стали застосовувати В.С. Преображенський (при спробі побудувати модель природної територіальної системи), Ю.Г. Саушкін (спробував поширити цей термін і на інші територіальні географічні одиниці). Особливо широко поняття “геосистема” почали використовувати в період становлення системного підходу в географічній науці.

Під елементами системи одні вчені розуміли лише компоненти природи, інші – природу, господарство, населення та їх компоненти. Незважаючи на це, при характеристиці відношень між елементами системи більшість авторів підкреслює наявність тісних взаємозв’язків між ними.

Систему, яка складається із підсистем “природа-господарство-населення”, почали вважати географічною (геосистемою). Зазначалось, що географія має вивчати взаємодію між вказаними підсистемами (блоками). Географічна оболонка (з її населенням і продуктами його діяльності, тобто господарством) є найбільшою геосистемою.

Прикладом окремих типів геосистем можуть бути: територіальні природні, територіальні природно-технічні, територіальні технічні, територіальні рекреаційні, територіальні демоекологічні (антропоекологічні) та ін.

Прикладом геосистем, яким надається функціональне значення, є парагенетичні комплекси (у визначенні Ф.Н. Мількова). Так, в єдину систему об’єднують тальвег балки і вододільні поверхні, з яких весною надходять сюди наноси, хімічні речовини.

Д.Л. Арманд [9] розглядає геосистеми як територіальні комплекси, які обмежені лише належністю до Землі і відносно тісними зв’язками всередині них (функціональне значення). Так, як єдину геосистему він розглядає область формування хмар (над морем), область випадання опадів (на суші) і область річкової акумуляції. Якщо в даній геосистемі ці складові є єдиним цілим, то в системах територіальних комплексів вони відособлені.

Функціональні властивості геокомплексів вивчають окремі колективи географів на стаціонарах. В елементарних комплексах вони вимірюють ефективну радіацію, вологість ґрунту, біомасу та ін. Отримані дані опрацьовують із метою пошуку можливостей математичного моделювання елементарних геосистем (праці Б.В. Сочави, А.А. Краукліса, В.С. Преображенського та ін.).

При системному підході слід досліджувати ПТК у двох напрямах: саму систему, тобто її внутрішні зв’язки, і зв’язки між системами одного і того самого рангу всередині систем більших рангів. Прикладом останнього можуть бути зони Руської рівнини, зв’язані між собою стоком (річковим, підземним), циркуляцією атмосфери та ін. Подібну систему можна назвати поліструктурною .