Економічна оцінка природних ресурсів

Економічна оцінка природних ресурсів – визначення цінності джерел природних ресурсів у грошовому вираженні. Економічна оцінка природних ресурсів ґрунтується на доході (річній диференціальній ренті), який дає власнику їх використання.

 

Власник джерела природного ресурсу (ДПР) погодиться на відчуження його лише тоді, коли отримана від продажу сума (яка й буде формою економічної оцінки ДПР), якщо її покласти в банк, дасть у вигляді відсотка дохід не менший, ніж отримувана ним при експлуатації цього ДПР диференціальна рента. Для відновлюваних (невичерпних) ДПР, які можуть експлуатуватися невизначено тривалий час (ділянки землі, річки тощо), формула економічної оцінки виводиться з пропорції:

Цп=Дп/Еб,

де Дп – диференціальна рента, отримувана при експлуатації оцінюваного ДПР, Еб – середня норма прибутку на банківський вклад, Цп – економічна оцінка ДПР. Для невідновлюваних (вичерпних) ДПР, які експлуатуються обмежений час (родовища корисних копалин, підземних запасів прісної води тощо), економічна оцінка зменшується на величину початкової оцінки (як для невичерпного ДПР), дисконтованої з кінця терміну експлуатації ДПР, з тим, щоб повернути (після закінчення експлуатації ДПР) сплачені як за необмежену в часі ренту грошові суми.

При проведенні економічної оцінки природних ресурсів фактор часу слід враховувати й у тому разі, коли початок експлуатації певного елемента оцінюваного ДПР не збігається в часі з моментом оцінки ДПР загалом (наприклад, лісовий масив у віці, в якому він не може виконувати корисні функції: рекреаційну, санітарно-гігієнічну та ін.) чи давати побічну продукцію(живицю, сік, гриби тощо). У компактному, згрупованому вигляді фактори утворення диференціальної ренти та формули економічної оцінки найважливіших видів природних ресурсів наведені в таблиці. Економічна оцінка конкретних ДПР визначається зіставленням витрат і доходів з урахуванням факторів кількості та часу. Проте на практиці проведення необхідних розрахунків стикається зі значними труднощами. Так, оціночні розрахунки доводиться проводити з великим випередженням, користуючись не досить чіткими прогнозними даними. Невизначеними є й самі передумови для формування прогнозів: обсяги перспективної потреби в даному природному ресурсі; технологічні можливості й методи його видобування (отримання), переробки і використання. Неясні шанси на відкриття нових джерел відповідних природних ресурсів та їх якісні показники. Адже оцінка ефективності будь-якого конкретного ДПР має даватися не інакше, як з урахуванням названих обставин, які важко прогнозувати. На оцінку природних ресурсів, на рівень витрат на розвідування, вивчення, видобування, переробку і використання різних видів природних ресурсів, зокрема мінеральної сировини, відчутно впливає НТП. Оцінка ефективності конкретних ДПР суттєво змінюється з плином часу, певною мірою вона є історичною, лабільною категорією.

Природні ресурси як споживча вартість

Безплатне користування ресурсами в умовах адміністративно-команд­ної економіки, що базувалося головним чином на державній власності на засоби виробництва, спричинило:

-         глобальне забруднення навколишнього середовища;

-          нераціональне використання природного потенціалу;

-          екстен­сивний розвиток економіки України і зростання природомісткості націо­нального валового продукту.

Ще в 70…80-х роках багато вітчизняних еко­номістів висловлювалися за введення платного природокористування. У зв’язку з переходом до ринкової економіки платне користування природними ресурсами стало об’єктивною необхідністю.

Більша частина природних ресурсів України, що є державною власністю, відпускається підприємствам, організаціям і неюридичним особам за плату. Водночас окремі компоненти природних ресурсів, незважаючи на те, що на їх відтворення й охорону затрачена суспільна праця, використовуються безплатно, поза рамками товарного обміну. Так, серед лісових ресурсів без оплати як продукти використовується частка грибів, ягід, плодів, лікарських рослин та інших компонентів. У зв’язку з цим стоїть питання, які державні природні ресурси доцільно відпускати без оплати. Чи доцільно державним органам здійснювати стимулювання відтворення тих компонентів природи, користування якими здійснюється поза рамками організованого ринку? Відповідаючи на ці питання, необхідно мати на увазі, що вже давно минув той час, коли природні ресурси можна було розглядати як дармові блага природи. Навіть чисте повітря у зв’язку із забрудненням його промисловими і побутовими відходами перестало бути дармовим благом. Для підтримання споживчих характеристик атмосферного повітря на належному рівні необхідно затрачати суспільну працю на створення парків і зелених зон навколо населених пунктів та їх охорону і захист, а також на утримання спеціальних служб, що здійснюють контроль за станом атмосферного повітря.

Перехід до ринкових економічних відносин передбачає, що всі витрати на відтворення й охорону природних ресурсів повинні компенсу­вати споживачі. Той, хто використовує (або знищує, плюндрує) природні ресурси, повинен забезпечити їх відтворення, виділяючи кошти на створення спеціальних екологічних фондів.

Введення плати за природні ресурси не означає, що держава не пови­нна виділяти кошти з державного бюджету на відтворення природних ресурсів і охорону природи. Такі кошти доцільно виділяти, насамперед, на усунення екологічної шкоди, спричиненої нераціональним природокорис­туванням у минулому, і на поліпшення екологічної безпеки. Із зростанням економічної могутності України частка національного доходу, що виділяється на ці потреби, повинна зростати.

На сучасному етапі розвитку економіки нашої країни склались об’єк­тивні передумови для стимулювання ефективного відтворення і викорис­тання всіх компонентів природи, що мають важливе соціальне значення незалежно від форми їх використання. Таким чином буде забезпечене за­доволення кожної людини незалежно від її доходів найнеобхіднішими благами. Дещо інший підхід повинен бути щодо підприємств і організацій, які до цього часу користуються деякими компонентами природи безплатно. Юридичні особи повинні вносити плату за всі природні ре­сурси, що використовуються для виробництва продукції і послуг. З цієї точки зору, прогресивним можна вважати Закон України про охорону атмосферного повітря, який передбачає плату за використання атмосфер­ного повітря для виготовлення продукції і за його забруднення.