- •Передумови переорієнтації сучасного екологічно небезпечного природокористування в державі
- •Загальна характеристика глобальних проблем
- •Глобальні екологічні проблеми
- •Забруднення земної поверхні
- •Знищення лісів
- •Проблеми тваринного світу
- •Кіо́тський протоко́л
- •Впровадження механізмів Кіотського протоколу в Україні[ред. • ред. Код]
- •Основні методики оцінки природних факторів[ред. • ред. Код]
- •Сутність природно-ресурсного потенціалу та його структура[ред. • ред. Код]
- •Дослідження природи країни[ред. • ред. Код]
- •Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та її регіонів[ред. • ред. Код]
- •Сталий розвиток[ред. • ред. Код]
- •Особливості перекладу[ред. • ред. Код]
- •Парадигма сталого розвитку[ред. • ред. Код]
- •Базові принципи концепції[ред. • ред. Код]
- •Приклади впровадження концепції[ред. • ред. Код]
- •Складові концепції сталого розвитку[ред. • ред. Код]
- •Економічна складова[ред. • ред. Код]
- •Соціальна складова[ред. • ред. Код]
- •Екологічна складова[ред. • ред. Код]
- •Єдність концепцій[ред. • ред. Код]
- •Індикатори[ред. • ред. Код]
- •Історія розвитку концепції[ред. • ред. Код]
- •Початок XXI століття[ред. • ред. Код]
- •Дослідження сталого розвитку і його впливи[ред. • ред. Код]
- •Платежі за забруднення, їх види та критерії нарахування
- •Екологічне страхування Умови екологічного страхування
- •Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екології.
- •Еколого-економічні проблеми використання природних ресурсів
- •Вчення в. Вернадського про ноосферу
- •Екологічні права та обов'язки громадян України[ред. • ред. Код]
- •Екологічні права[ред. • ред. Код]
- •Обов'язки громадян у галузі екології[ред. • ред. Код]
- •Гарантії реалізації та способи захисту екологічних прав громадян[ред. • ред. Код]
- •Економічна оцінка природних ресурсів
- •Природні ресурси як споживча вартість
- •Функції плати за природні ресурси
- •Економічні відносини суспільства. Власність
- •Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006-2010 роки
- •Загальнодержавна програма подолання наслідків чорнобильської катастрофи на 2006-2010 роки
- •II. Мета та завдання Програми
- •Протирадіаційний захист населення на території, що зазнала радіоактивного забруднення
- •Посилення бар'єрних функцій зони відчуження з метою обмеження поширення радіонуклідів за її межі
- •Проведення радіаційного моніторингу на території, що зазнала радіоактивного забруднення
- •Забезпечення соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
- •Створення умов для економічної реабілітації та розвитку територій, що зазнали радіоактивного забруднення
- •Удосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення більш ефективного соціального захисту населення та реабілітації територій, що зазнали радіоактивного забруднення
- •Науковий супровід виконання робіт, передбачених Програмою
- •Міжнародне співробітництво у контексті подолання наслідків Чорнобильської катастрофи
- •Розміщення продуктивних сил України (1998)
- •§ 3.2 Екологічні проблеми економічного розвитку України.
- •Внесок українських вчених у становлення методології й практики природокористування
- •Екологічна роль лісу
- •Платежі і збори за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища та інші шкідливі впливи на довкілля
- •Платежі за використання природних ресурсів
- •Платежі за забруднення навколишнього природного середовища
- •Економічні методи управління раціональним природокористуванням та їх види
- •Механізм забезпечення екологічної безпеки в Україні
- •Вплив транспорту на екологію
- •3.1. Економічні механізми управління в галузі охорони навколишнього середовища в Україні
- •3 .2. Збiр за забруднення навколишнього природного середовища
- •3.3. Порядок встановлення нормативiв збору за забруднення навколишнього природного середовища I стягнення цього збору
- •4.1. Аналіз результатів дослідження якості атмосферного повітря біологічними методами
- •4.2. Здійснення аналізу хімічними методами
- •4.3. Розрахунки економічних збитків , заподіяні викидами в атмосферу
- •Земельні ресурси та їх використання
- •Земельні ресурси та їх категорії. Частина 1 Розділ 3. Земельні ресурси як об’єкт державного земельного кадастру 3.1. Земельні ресурси та їх категорії
- •Поняття екологічної експертизи
- •2. Експертизою чого є екологічна експертиза?
- •3. Загальні принципи екологічної експертизи та їх зв’язок з принципами сталого розвитку
- •4. Предмет екологічної експертизи
- •5. Учасники процесу екологічної експертизи
- •Екологічна експертиза та її види
- •Бір за спеціальне використання природних ресурсів
- •Платежі за ресурси, їх види і нормативи
- •Рента[ред. • ред. Код]
- •Види ренти[ред. • ред. Код]
Кіо́тський протоко́л
Кіо́тський протоко́л — міжнародна угода про обмеження викидів в атмосферу парникових газів. Головна мета угоди: стабілізувати рівень концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему планети[2].
Протокол зобов'язує розвинуті країни та країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008–2012 роках до рівня 1990 року.
Кіотський протокол — додатковий документ до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату, підписаної 1992 року на міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро. Конвенція набрала силу у 1994 році. Сам протокол прийнято в Кіото 11 грудня 1997 року. Період підписання протоколу відкрився 16 березня 1998 року і завершився 15 березня 1999 року. Кіотський протокол почав діяти з 16 лютого2005 року.
На сьогоднішній день підписала та ратифікувала протокол 191 країна[1], в тому числі більшість промислово розвинутих країн, крім США, які підписали, але не ратифікували угоду.
Ним було узгоджено, що країни-учасниці зобов'язані зменшити середньорічні обсяги викидів парникових газів в період 2008–2012 рр. в середньому на 5,2% (у порівнянні з 1990 р.). Окреме зобов'язання щодо їх зниження взяли Японія — на 6%, США — на 7% та ЄС — на 8%. В межах ЄС на окремі країни були накладені різні обмеження. Зокрема, в червні 1998 року Міністри навколишнього середовища країн ЄС своєю постановою зобов'язали Австрію зменшити їх викиди на 13% (для порівняння: північні країни ЄС зобов'язались досягти максимального їх пониження, на 28%).
Для вступу в дію протоколу, цей документ зобов'язані були стільки ратифікувати країни, які відповідають за якнайменш 55% викидів парникових газів. Після ратифікації протоколу Росією в кінці 2004 року (17,4% світових викидів парникових газів), зазначений документ набув чинності 16 лютого 2005 року. Частка викидів парникових газів країн, які приєдналися до протоколу, становить в цей час 62%. Проте, країни, що ратифікували протокол, не мають особливих стимулів його виконувати, допоки США (25% світових викидів СО2) не ратифікували зазначений документ. Україна ратифікувала Кіотський протокол 4 лютого 2004 (повідомлення про ратифікацію подане 12 квітня 2004 Status of ratification).
Зменшення викидів кожна країна може здійснювати за допомогою збільшення ефективності виробництва, зменшення обсягів виробництва, раціональнішого використання енергоресурсів, а також виконання проектів, які призводять до зменшення викидів парникових газів у інших країнах. Кіотським протоколом передбачаються гнучкі механізми щодо зменшення викидів парникових газів шляхом закупівлі відповідних сертифікатів за кордоном:
Механізм чистого розвитку (англ. Clean Development Mechanism, CDM) — передбачає співпрацю між країною, яка розвивається, та індустріалізованою країною;
Торгівля викидами (англ. International Emission Trading, IET) — передбачає прямий продаж викидів від однієї індустріалізованої країни до іншої;
Спільне впровадження (англ. Joint Implementation, JI) — передбачає співпрацю між двома індустріалізованими країнами.
Для врегулювання викидів парникових газів, країни ЄС роблять ставку на внутрішню торгівлю сертифікатами викидів, які, «де факто», репрезентують право на забруднення навколишнього середовища парниковими газами. Починаючи з 2005, кожне європейське промислове підприємство, яке відповідає вимогам Схеми Торгівлі Викидами EU ETS отримує певну кількість таких сертифікатів. Якщо деякі підприємства в стані зменшувати шкідливі викиди, наприклад, шляхом технологічних новацій, то вони зможуть продавати залишкові сертифікати іншим фірмам, які перевищують норми наданого їм ліміту. Аналогічно, невикористані внаслідок зниження виробництва сертифікати, можуть бути продані. Таким чином, ініціюється національний, а згодом, і європейський ринок сертифікатів, який з точки зору економічної теорії є одним із найкращих методів регулювання ринку.
Таким чином існує можливість для налагодження міжнародної співпраці у сфері скорочення викидів СО2. Підставою для цього є можливість купівлі країнами одиниць викидів СО2 в інших державах. Як відомо, для встановлення базового рівня викидів парникових газів для більшості країн було обрано 1990 р. З урахуванням трансформаційних процесів в економіці України кількість викидів СО2 вітчизняною промисловістю за період 1990–2004 рр. суттєво скоротилися. У цьому зв'язку, Україна може продавати свої одиниці викидів іншим країнам в рамках механізму торгівлі викидами. Підприємства, зокрема учасники EU ETS, мають можливість придбати одиниці скорочень викидів від механізму спільного впровадження.
Незалежно від Кіотського протоколу існує також європейське законодавство в галузі захисту якості повітря, зміни клімату та озонового шару. Відповідно до постанови Європейської Комісії (№ 2037/2000) щодо захисту навколишнього середовища і, зокрема, озонового шару країни-члени ЄС повинні інформувати про вжиті заходи стосовно повторного використання («Recycling»), оновлення та знищення шкідливих речовин, типу фторхлорвуглеводневих (ФХВВ) та інших газів з подібним негативним впливом на озон. На сьогоднішній день, як і було погоджено Монреальским протоколом 1987 року, замість ФХВВ використовуються фторовуглеводневі гази (ФВВ), які не впливають на озон в атмосфері. Але за рахунок цього вирішується тільки питання озонових дір, а проблема парникового ефекту залишається.
