Дослідження природи країни[ред. • ред. Код]

Головним принципом дослідження природи країни вважається принцип «від загального до часткового». Мається на увазі, що перед тим, як перейти безпосередньо до вивчення окремих компонентів природи країни, варто проаналізувати загальну фізико-географічну структуру країни: зональність, висотна поясність, ландшафтне районування.

Зворотній напрям дослідження  — «від часткового до загального» хоча і є менш важливим, проте за допомогою нього можна дослідити контрастність фізико-географічних умов і територіальної диференціації ресурсного потенціалу, що за наявності інших рівних умов значно впливає на географічний поділ праці.

Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та її регіонів[ред. • ред. Код]

Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А + В + СІ станом на 1997 р. становлять 45,7 млрд т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів стано­вить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінка­ми ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збіль­шити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ тор­фу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд т, а прогнозовані — у 20 млрд т. Основ­ні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марган­цю, які становлять 2,28 млрд т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси ні­келю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кірово­градській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і За­карпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовсько­го морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сиро­вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен­тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Роз­робку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на неметалічні корисні копалини, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-маг­нієвих солей (близько 2,7 млрд т) зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро­винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак­тері значної частини ресурсів, виснаженості найякіснішої час­тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду­вальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свин­цю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збіль­шити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування вуглеводнів) ^[3].

Під виробничим потенціалом (ВП) розуміється сукупна спроможність галузей н/г та регіонів виробляти промислову та с/г продукцію, здійснювати інвестиційну та інноваційну діяльність і надавати послуги населенню та виробництву.

До складу ВП включають природні, трудові ресурси, виробничі фонди, органічне поєднання та взаємодія яких забезпечують виробництво продукції і надання послуг як для країни в цілому, так і для окремих її регіонів.

За своєю структурою ВП являє собою сукупність підприємств і організацій, які належать до різних галузей та сфер діяльності (підприємства з видобування корисних копалин, виробництва різних видів промислової і с/г продукції тощо). Основна і провідна галузь ВП У. – промисловість. Промисловість У. характеризується розвинутою галузевою структурою. Вона представляє потужним паливно-енергетичним і металургійним комплексами, сучасним багатогалузевим машинобудуванням, хімічною і нафтохімічною промисловістю, виробництвом будматеріалів, легкою, харчовою галузями тощо.

Деякі цифри і факти щодо ВП (2004р):

1)                  обсяг промислової продукції – більше 400 млрд грн, що становить більше 50% загального випуску продукції країни; 2) у промисловості працює більше 4 млн чоловік; 3) у промисловості зосереджено більше 1/3 основних фондів і основних засобів країни.

Розрив господарських зв*язків, що склалися сторіччями між СРСР-республіками. тільки 20% підприємств У. має замкнений цикл виробництва. У промисловості створ. майже ½ національного доходу.