Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
відповіді №2.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
861 Кб
Скачать
☆

Розміщення продуктивних сил України (1998)

Розміщення продуктивних сил — це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих елементів їх. Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах. Завданням її є постановка і вироблення теоретичних засад, необхідних для практичного вирішення завдань раціоналізації просторового розосередження населення і виробництва. В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. Очевидно, що в умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно до тих законів, керуючись якими досягатиметься максимальний економічний і соціальний ефект при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню затрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, за рахунок чого можна набагато збільшити обсяг перевезення готової продукції між виробником і споживачем. Дослідження в галузі розміщення продуктивних сил зумовлюються передусім не збігом районів споживання вироблюваної продукції з районами її виробництва, а з територіальним розосередженням запасів сировини, палива й робочої сили. Є й значні просторові відмінності в грунтово-кліматичних умовах, які зумовлюють відповідну спеціалізацію аграрного сектора економіки, що не завжди збігається з інтересами споживачів. Сучасне розміщення продуктивних сил певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями окремих районів та їх географічним положенням. У межах України має місце й значна територіальна диференціація в просторовому розподілі населення і засобів виробництва. Такий просторовий розподіл елементів продуктивних сил зумовлює передусім актуальність проблем раціоналізації розміщення виробництва. Так, за сучасних умов суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції. Збільшення територіального віддалення елементів виробництва (а ця тенденція дуже чітка) призводить до збільшення витрат на переміщення ресурсів. Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу противитратних заходів, у тому числі зменшення транспортних витрат. Значну роль у цьому відіграє й раціоналізація розміщення продуктивних сил з погляду екологічної обґрунтованості розміщення нового виробництва, оптимізації міжгалузевих зв'язків тощо. Сучасна теорія розміщення продуктивних сил збагатилася рядом істотних положень, сформованих внаслідок емпіричних досліджень. Так, чинники розміщення продуктивних сил поповнилися соціальними й екологічними, вони до того ж у багатьох ситуаціях стали пріоритетними й визначальними. Це можна простежити на прикладі розміщення АЕС і хімічних комбінатів, коли прагнення до економічного ефекту спричиняє негативні соціальні й екологічні наслідки. Теорія розміщення продуктивних сил потребує всебічного врахування інтересів як суспільства в цілому, так і його членів, зокрема збереження навколишнього середовища і природних ресурсів. Проблеми розміщення продуктивних сил в Україні.

Методологічно проблема розміщення продуктивних сил є невід'­ємною від їх раціональної територіальної організації, основу якої становить економічне районування. Останнє ґрунтується на територіа­льному поділі праці, котрий, у свою чергу, пов'язаний з виробничою спеціалізацію економічних районів і потребує суворої пропорційності їх розвитку.

Перехідний період в економіці країни виявився важким і з погляду розміщення продуктивних сил. Тепер стає очевидним, що у багатьох відношеннях воно не раціо­нальне. У чому ж сутність проблеми?

З одного боку, Україна — одна з найбільших держав світу за економічним потенціалом. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією й шосте за чисельністю населення. За обсягом промислового й сільськогосподар­ського виробництва всередині 80-х років її можна було по­рівнювати з Францією, Великобританією, Італією. За такими видами сировини й виробництва, як залізна й марган­цева руди, чорні метали, вугілля, електроенергія, металур­гійне та енергетичне устаткування, цукор, соняшникова олія тощо Україна посідала одне з перших місць у Європі. У нас є висококваліфіковані наукові й виробничі кадри.

З іншого боку, продукування національного продукту на душу населення істотно відстає від багатьох розвинутих країн, падає природний приріст населення. Причини тако­го стану мають соціально-економічний характер, що, зага­лом беручи, виходить за межі курсу РПС. Розгляньмо тут лише деякі проблеми, пов'язані з територіальною органі­зацією господарства.

1. Донедавна Україна входила до складу іншої держа­ви (СРСР) і її спеціалізація зумовлювалася потребами територіального поділу праці тієї, вже неіснуючої країни. Тому одні галузі у нас розвинуті надмірно, перевершуючи власні по­треби України (добування залізної й марганцевої руди, виробництво чорних металів), а інші — розвинуті слабко, невідповідно до її економічного потенціалу (наприклад, легка промисловість). Тому однією з основних проблем РПС у нашій країні є вдосконалення галузевої структури економіки, відновлення її рівноваги.

2. На території України зосереджені матеріало- та енергомісткі види виробництва, хоча ми відчуваємо брак енергоносіїв, кольорових металів, деякої хімічної сировини. Водночас недостатній розвиток наукомістких галузей ди­сонує з наявністю потужної науково-технічної бази, інтелектуальних можливостей, великого контингенту високо кваліфікованих робітників та інженерів. Таким чином, порівняно з високорозвинутими країнами структура еконо­міки України дещо застаріла.

3. Регіональне розміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі й Придніпров'ї поєднується з недовикористанням ресурсів у Західному регіоні, на Півдні.

4. Потреба структурної перебудови економіки України пов'язана з проблемою конверсії. На нашій території розміщувалась чимала частина військово-промислового ком­плексу (ВПК) колишньої держави. ВПК зосереджував великі виробничі потужності, найбільш кваліфіковані кадри інженерно-технічного й наукового персоналу. Нова військо­ва доктрина України несумісна з виробництвом величезної кількості озброєнь. Проте конверсія об'єктивно пов'язана з перепрофілюванням підприємств, а це зумовлює скоро­чення споживання металу, змінює спеціалізацію низки машинобудівних підприємств тощо.

5. Через нераціональне розташування виробництва в Україні часто-густо постають поважні екологічні пробле­ми. Доведеться розосередити промислове виробництво в екологічно найнапруженіших районах, перепрофілювати окремі підприємства, що забруднюють навколишнє середо­вище. Знання закономірностей розміщення продуктивних сил дасть змогу економістам енергійніше протестувати проти створення сумнівних — з екологічного погляду — проектів. У багатьох випадках багаторічне посилене вичерпування природних ресурсів України призвело до їхнього виснаження; постала потреба принципово інакше ста­витись до розміщення ресурсомісткого виробництва.

6. Розвиток ринкових відносин в Україні, вихід її у світовий економічний простір стимулює створення у нас вільних економічних зон, які виокремлюватимуться не лише особливим торговим та інвестиційним режимом, але й специфікою господарської спеціалізації, напрямами економічних зв'язків. Економіст повинен фахово обґрунтува­ти вибір території для зони, визначити ефективність функціонування господарських структур [3].