- •Передумови переорієнтації сучасного екологічно небезпечного природокористування в державі
- •Загальна характеристика глобальних проблем
- •Глобальні екологічні проблеми
- •Забруднення земної поверхні
- •Знищення лісів
- •Проблеми тваринного світу
- •Кіо́тський протоко́л
- •Впровадження механізмів Кіотського протоколу в Україні[ред. • ред. Код]
- •Основні методики оцінки природних факторів[ред. • ред. Код]
- •Сутність природно-ресурсного потенціалу та його структура[ред. • ред. Код]
- •Дослідження природи країни[ред. • ред. Код]
- •Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та її регіонів[ред. • ред. Код]
- •Сталий розвиток[ред. • ред. Код]
- •Особливості перекладу[ред. • ред. Код]
- •Парадигма сталого розвитку[ред. • ред. Код]
- •Базові принципи концепції[ред. • ред. Код]
- •Приклади впровадження концепції[ред. • ред. Код]
- •Складові концепції сталого розвитку[ред. • ред. Код]
- •Економічна складова[ред. • ред. Код]
- •Соціальна складова[ред. • ред. Код]
- •Екологічна складова[ред. • ред. Код]
- •Єдність концепцій[ред. • ред. Код]
- •Індикатори[ред. • ред. Код]
- •Історія розвитку концепції[ред. • ред. Код]
- •Початок XXI століття[ред. • ред. Код]
- •Дослідження сталого розвитку і його впливи[ред. • ред. Код]
- •Платежі за забруднення, їх види та критерії нарахування
- •Екологічне страхування Умови екологічного страхування
- •Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екології.
- •Еколого-економічні проблеми використання природних ресурсів
- •Вчення в. Вернадського про ноосферу
- •Екологічні права та обов'язки громадян України[ред. • ред. Код]
- •Екологічні права[ред. • ред. Код]
- •Обов'язки громадян у галузі екології[ред. • ред. Код]
- •Гарантії реалізації та способи захисту екологічних прав громадян[ред. • ред. Код]
- •Економічна оцінка природних ресурсів
- •Природні ресурси як споживча вартість
- •Функції плати за природні ресурси
- •Економічні відносини суспільства. Власність
- •Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006-2010 роки
- •Загальнодержавна програма подолання наслідків чорнобильської катастрофи на 2006-2010 роки
- •II. Мета та завдання Програми
- •Протирадіаційний захист населення на території, що зазнала радіоактивного забруднення
- •Посилення бар'єрних функцій зони відчуження з метою обмеження поширення радіонуклідів за її межі
- •Проведення радіаційного моніторингу на території, що зазнала радіоактивного забруднення
- •Забезпечення соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
- •Створення умов для економічної реабілітації та розвитку територій, що зазнали радіоактивного забруднення
- •Удосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення більш ефективного соціального захисту населення та реабілітації територій, що зазнали радіоактивного забруднення
- •Науковий супровід виконання робіт, передбачених Програмою
- •Міжнародне співробітництво у контексті подолання наслідків Чорнобильської катастрофи
- •Розміщення продуктивних сил України (1998)
- •§ 3.2 Екологічні проблеми економічного розвитку України.
- •Внесок українських вчених у становлення методології й практики природокористування
- •Екологічна роль лісу
- •Платежі і збори за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища та інші шкідливі впливи на довкілля
- •Платежі за використання природних ресурсів
- •Платежі за забруднення навколишнього природного середовища
- •Економічні методи управління раціональним природокористуванням та їх види
- •Механізм забезпечення екологічної безпеки в Україні
- •Вплив транспорту на екологію
- •3.1. Економічні механізми управління в галузі охорони навколишнього середовища в Україні
- •3 .2. Збiр за забруднення навколишнього природного середовища
- •3.3. Порядок встановлення нормативiв збору за забруднення навколишнього природного середовища I стягнення цього збору
- •4.1. Аналіз результатів дослідження якості атмосферного повітря біологічними методами
- •4.2. Здійснення аналізу хімічними методами
- •4.3. Розрахунки економічних збитків , заподіяні викидами в атмосферу
- •Земельні ресурси та їх використання
- •Земельні ресурси та їх категорії. Частина 1 Розділ 3. Земельні ресурси як об’єкт державного земельного кадастру 3.1. Земельні ресурси та їх категорії
- •Поняття екологічної експертизи
- •2. Експертизою чого є екологічна експертиза?
- •3. Загальні принципи екологічної експертизи та їх зв’язок з принципами сталого розвитку
- •4. Предмет екологічної експертизи
- •5. Учасники процесу екологічної експертизи
- •Екологічна експертиза та її види
- •Бір за спеціальне використання природних ресурсів
- •Платежі за ресурси, їх види і нормативи
- •Рента[ред. • ред. Код]
- •Види ренти[ред. • ред. Код]
Розміщення продуктивних сил України (1998)
Розміщення продуктивних сил — це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих елементів їх. Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах. Завданням її є постановка і вироблення теоретичних засад, необхідних для практичного вирішення завдань раціоналізації просторового розосередження населення і виробництва. В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. Очевидно, що в умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно до тих законів, керуючись якими досягатиметься максимальний економічний і соціальний ефект при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню затрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, за рахунок чого можна набагато збільшити обсяг перевезення готової продукції між виробником і споживачем. Дослідження в галузі розміщення продуктивних сил зумовлюються передусім не збігом районів споживання вироблюваної продукції з районами її виробництва, а з територіальним розосередженням запасів сировини, палива й робочої сили. Є й значні просторові відмінності в грунтово-кліматичних умовах, які зумовлюють відповідну спеціалізацію аграрного сектора економіки, що не завжди збігається з інтересами споживачів. Сучасне розміщення продуктивних сил певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями окремих районів та їх географічним положенням. У межах України має місце й значна територіальна диференціація в просторовому розподілі населення і засобів виробництва. Такий просторовий розподіл елементів продуктивних сил зумовлює передусім актуальність проблем раціоналізації розміщення виробництва. Так, за сучасних умов суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції. Збільшення територіального віддалення елементів виробництва (а ця тенденція дуже чітка) призводить до збільшення витрат на переміщення ресурсів. Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу противитратних заходів, у тому числі зменшення транспортних витрат. Значну роль у цьому відіграє й раціоналізація розміщення продуктивних сил з погляду екологічної обґрунтованості розміщення нового виробництва, оптимізації міжгалузевих зв'язків тощо. Сучасна теорія розміщення продуктивних сил збагатилася рядом істотних положень, сформованих внаслідок емпіричних досліджень. Так, чинники розміщення продуктивних сил поповнилися соціальними й екологічними, вони до того ж у багатьох ситуаціях стали пріоритетними й визначальними. Це можна простежити на прикладі розміщення АЕС і хімічних комбінатів, коли прагнення до економічного ефекту спричиняє негативні соціальні й екологічні наслідки. Теорія розміщення продуктивних сил потребує всебічного врахування інтересів як суспільства в цілому, так і його членів, зокрема збереження навколишнього середовища і природних ресурсів. Проблеми розміщення продуктивних сил в Україні.
Методологічно проблема розміщення продуктивних сил є невід'ємною від їх раціональної територіальної організації, основу якої становить економічне районування. Останнє ґрунтується на територіальному поділі праці, котрий, у свою чергу, пов'язаний з виробничою спеціалізацію економічних районів і потребує суворої пропорційності їх розвитку.
Перехідний період в економіці країни виявився важким і з погляду розміщення продуктивних сил. Тепер стає очевидним, що у багатьох відношеннях воно не раціональне. У чому ж сутність проблеми?
З одного боку, Україна — одна з найбільших держав світу за економічним потенціалом. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією й шосте за чисельністю населення. За обсягом промислового й сільськогосподарського виробництва всередині 80-х років її можна було порівнювати з Францією, Великобританією, Італією. За такими видами сировини й виробництва, як залізна й марганцева руди, чорні метали, вугілля, електроенергія, металургійне та енергетичне устаткування, цукор, соняшникова олія тощо Україна посідала одне з перших місць у Європі. У нас є висококваліфіковані наукові й виробничі кадри.
З іншого боку, продукування національного продукту на душу населення істотно відстає від багатьох розвинутих країн, падає природний приріст населення. Причини такого стану мають соціально-економічний характер, що, загалом беручи, виходить за межі курсу РПС. Розгляньмо тут лише деякі проблеми, пов'язані з територіальною організацією господарства.
1. Донедавна Україна входила до складу іншої держави (СРСР) і її спеціалізація зумовлювалася потребами територіального поділу праці тієї, вже неіснуючої країни. Тому одні галузі у нас розвинуті надмірно, перевершуючи власні потреби України (добування залізної й марганцевої руди, виробництво чорних металів), а інші — розвинуті слабко, невідповідно до її економічного потенціалу (наприклад, легка промисловість). Тому однією з основних проблем РПС у нашій країні є вдосконалення галузевої структури економіки, відновлення її рівноваги.
2. На території України зосереджені матеріало- та енергомісткі види виробництва, хоча ми відчуваємо брак енергоносіїв, кольорових металів, деякої хімічної сировини. Водночас недостатній розвиток наукомістких галузей дисонує з наявністю потужної науково-технічної бази, інтелектуальних можливостей, великого контингенту високо кваліфікованих робітників та інженерів. Таким чином, порівняно з високорозвинутими країнами структура економіки України дещо застаріла.
3. Регіональне розміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі й Придніпров'ї поєднується з недовикористанням ресурсів у Західному регіоні, на Півдні.
4. Потреба структурної перебудови економіки України пов'язана з проблемою конверсії. На нашій території розміщувалась чимала частина військово-промислового комплексу (ВПК) колишньої держави. ВПК зосереджував великі виробничі потужності, найбільш кваліфіковані кадри інженерно-технічного й наукового персоналу. Нова військова доктрина України несумісна з виробництвом величезної кількості озброєнь. Проте конверсія об'єктивно пов'язана з перепрофілюванням підприємств, а це зумовлює скорочення споживання металу, змінює спеціалізацію низки машинобудівних підприємств тощо.
5. Через нераціональне розташування виробництва в Україні часто-густо постають поважні екологічні проблеми. Доведеться розосередити промислове виробництво в екологічно найнапруженіших районах, перепрофілювати окремі підприємства, що забруднюють навколишнє середовище. Знання закономірностей розміщення продуктивних сил дасть змогу економістам енергійніше протестувати проти створення сумнівних — з екологічного погляду — проектів. У багатьох випадках багаторічне посилене вичерпування природних ресурсів України призвело до їхнього виснаження; постала потреба принципово інакше ставитись до розміщення ресурсомісткого виробництва.
6. Розвиток ринкових відносин в Україні, вихід її у світовий економічний простір стимулює створення у нас вільних економічних зон, які виокремлюватимуться не лише особливим торговим та інвестиційним режимом, але й специфікою господарської спеціалізації, напрямами економічних зв'язків. Економіст повинен фахово обґрунтувати вибір території для зони, визначити ефективність функціонування господарських структур [3].
