Фрідменська функція попиту на гроші
Як зазначалося вище, при обґрунтуванні своєї функції попиту на гроші, Кейнс використував припущення, що всі активи складаються лише із високоліквідних грошей та облігацій. За таких умов сукупне багатство в економіці дорівнює сумі цих активів. Насправді зазначеними активами багатство людей не обмежується. Цю обставину враховує Мільтон Фрідман при обґрунтуванні своєї функції попиту на гроші.
Згідно з позицією Фрідмана, окрім грошей та облігацій, люди можуть нагромаджувати багатство і в формі звичайних акцій і товарів. Враховуючи акції та товари Фрідман розширив функцію попиту на гроші. Проте це уточнення нічого нового не додає по суті порівняно з кейнсіанським підходом, оскільки воно не відкидає положення про обернену залежність між попитом на гроші і процентною ставкою.
Новим у фрідманівській функції попиту на гроші є інше. По-перше, у Фрідмана як і в Кейнса дохід є головним чинником попиту на гроші. Але якщо Кейнс спирається на поточний дохід, то Фрідман використовує іншу визначеність доходу – постійний дохід. На відміну від поточного доходу, постійний дохід розглядається як очікуваний середній дохід у довгостроковому періоді, який в процесі економічних коливань змінюється менше, ніж поточний дохід.
По-друге, якщо у Кейнса процентна ставка є одним із чинників попиту на гроші, то у Фрідмана вона не може справляти вплив на грошовий попит. Це пояснюється тим, що процентні ставки на всі фінансові активи змінюються приблизно однаково. Тому альтернативна вартість зберігання грошей, яка визначається як різниця між процентними ставками по негрошовим активам і процентним ставками по грошовим активам, не може змінюватися. Оскільки у Фрідмана альтернативна вартість зберігання грошей не змінюється, то його функцію попиту на гроші можно спростити до такого рівняння:
(5.16)
де
– постійний дохід
Оскільки у Фрідмана попит на гроші є не чутливим до процентної ставки, то звідси він робить висновок про те, що функція попиту на гроші і швидкість обігу грошей є стабільними величинами. Зазначене положення є одним із ключових елементів монетаристської теорії.
Будь-яка теорія має право на існування за умов, якщо її положення підтверджуються фактами. Американський економіст Стівен Гольфельд провів емпіричні дослідження еластичності попиту на гроші за реальним доходом і процентною ставкою. Для цього він використав процентні ставки по строковим депозитам і комерційним (корпоаритвним) паперам. Згідно з його дослідженням еластичність попиту на агрегат М1 за реальним доходом у короткостроковому періоді дорівнювала 0,19; у довгостроковом періоді – 0,68; еластичність за процентною ставкою – відповідно –0,019; і – 0,067. Дещо більші показники еластичності спостерігалися по агрегату М2.
Отже, попит на гроші реагує на зміни рівня процентних ставок, але з меншою еластичністю, ніж на зміни рівня реального доходу. Це дає право вважати, що факти підтверджують обґрунтованість кейнсіанської функції попиту на гроші, яка отримала широке визнання в макроекономічній літературі. Тому у подальшому ми будемо спиратися на кейнсіанську функцію попиту на гроші. Виходячи з цього, конкретизуємо кейнсіанське рівняння попиту на гроші:
(5.17)
де k – коефіцієнт чутливості грошового попиту до зміни доходу, який показує, на скільки грошових одиниць змінюється попит на гроші при зміні доходу на одну грошову одиницю.
h – коефіцієнт чутливості грошового попиту до зміни процентної ставки, який показує, на скільки грошових одиниць змінюється попит на гроші при зміні процентної ставки на один пункт.
Рівняння (5.17) свідчить, що в кейнсіанської функції попиту на гроші можна виділити два компоненти. Перший компонент (k . Y) ми будемо називати попитом на гроші для угод. Його величина знаходиться в прямій залежності від обсягу угод, тобто від ВВП. Другий компонент (h . і) назвемо попитом на гроші як активи, величина якого знаходиться в оберненій залежності від процентної ставки.
Для ілюстрації кейнсіанської функції грошового попиту використовують графічну модель. Оскільки процентна ставка є важливим елементом монетарної політики, то графік попиту на гроші будується на основі його залежності від процентної ставки (рис. 5.2).
і
Рис. 5.2 Крива попиту на гроші
Як видно із рис. 5.2, крива попиту на гроші є спадною функцією від процентної ставки. Чим вища процентна ставка, тим менший попит на гроші за даного рівня доходу. В графічній моделі дохід впливає на грошовий попит екзогенно. Тому при його збільшенні крива попиту на гроші зміщується праворуч за даної процентної ставки, як це показано на рис. 5.2.