Суспільні блага
Суспільні блага – це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.). Вони поділяються на „чисті” і „недосконалі”.
Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом) і неконкурентністю – неможливістю перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього.
Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.
Суспільні блага є неконкурентними та невинятковими. Вони споживаються колективно і одночасно багатьма людьми. При цьому споживання однієї особи не обмежує споживання інших. Використання суспільних благ (національної оборони, громадської безпеки і т.і.) пов’язане з проблемою “зайців” (“тих, що їдуть безплатно”), тобто споживачів, які не платять за це благо, але споживають його. Внаслідок цього виникає загроза заниження випуску блага відносно потреби суспільства в ньому. Тому є потреба визначення колективного рішення щодо витрат на виробництво, щоб забезпечити оптимальні обсяги випуску та споживання суспільних благ. Схожі проблеми виникають по відношенню до “квазі суспільних” благ, до яких можна застосувати виключення зі споживання згідно принципу платності. Але суспільна користь від їхнього виробництва та споживання значно вища, ніж вигода окремих виробників. До таких благ можна віднести освіту, охорону здоров’я, виробничу та соціальну інфраструктуру і т.п.
Проблема вирішується як завдяки організації державного виробництва, так і шляхом державного регулювання приватного сектора, державних замовлень.
Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.
Оптимальний
обсяг виробництва суспільного блага
визначається за допомогою „фантомних”
кривих попиту (рис. 12.5). Попит на суспільне
благо визначається як сума цін, які всі
споживачі (А,Б) готові заплатити за
останню одиницю даного товару за всіх
можливих обсягів попиту на нього.
Оптимальним є обсяг, за якого гранична
вигода громадян дорівнює граничним
витратам суспільства на виробництво
даного блага:
.
Теорія суспільного вибору
З кінця80-х років широкого визнання набуває теорія суспільного вибору, яка пояснює державну політику в сфері економіки за допомогою вивчення ролі приватного інтересу осіб, що приймають державні рішення. Засновником теорії є лауреат Нобелівської премії 1987 року американський економіст Джеймс Б'юкенен. Робоча гіпотеза теорії суспільного вибору полягає в тому, що громадські та політичні діячі, як і всі інші люди, діють раціонально. Тому вони використовують державні інститути для досягнення власної мети, здійснюючи при цьому пошук політичної ренти. Теорія суспільного вибору намагається пояснити, яким чином приймаються колективні рішення, що стосуються розподілу державних видатків, фінансування громадських робіт, організації виробництва суспільних товарів та інших напрямів державної політики.
Обсяги виробництва суспільних благ визначаються згідно загального припущення: варто нарощувати виробництво до тієї межі, коли граничні витрати для суспільства дорівнюють його граничній вигоді від розширення виробництва. Крива сукупного попиту на суспільне благо відрізняється від кривої попиту на приватне благо. Сукупна величина приватного блага поділяється між усіма людьми, тому споживання одного члена суспільства скорочує /виключає/ споживання частини блага іншими. Тому криві індивідуального попиту на приватні блага при визначенні сукупного /ринкового/ попиту сумуються по горизонталі. Для визначення сукупного попиту на суспільне благо сумують всі ціни, які окремі люди готові сплатити за кожний рівень випуску блага. тобто криві індивідуального попиту сумуються по вертикалі, кожна людина має можливість споживати повний обсяг блага, незалежно від споживання інших членів суспільства. Наприклад, на рис.14.1 показано, як можна визначити криву сукупного попиту на забезпечення національної безпеки з точки зору двох споживачів. Оптимальна пропозиція суспільного блага /суспільний оптимум/ буде визначатись точкою Е, де граничні суспільні витрати на виробництво блага дорівнюють граничній корисності блага з точки зору суспільства.
Аналіз доцільності здійснення певного проекту державою принципово схожий з підходом до визначення економічного сенсу капіталовкладень з точки зору окремого підприємства (фірми). Але якщо фірму цікавить плив інвестицій на обсяги прибутку, то держава повинна порівнювати суспільну корисність зі суспільними витратами. При цьому враховуються не лише грошові /зовнішні/, але і негрошові /внутрішні/ витрати та доходи. Наприклад, при визначенні доцільності спорудження нового моста через Дніпро в м.Києві крім підрахунку безпосередніх видатків на будівництво, слід врахувати зростання завантаженості доріг транспортом та технікою, зайнятою на будівництві, тимчасові незручності, втрати часу та палива водіями через об'їзд в районі будівництва, прискорене руйнування покриття дороги і таке інше. Разом з тим, по завершенні будівництва мосту з’явиться можливість суттєвої економії часу, палива, збільшення товаро- та пасажиропотоків. Витрати та вигоди різних років мають бути продисконтовані по відношенню до сьогоднішнього моменту та просумовані по роках. Якщо вигоди будуть переважати витрати, то здійснення проекту буде доцільним, і навпаки.
Труднощі такого аналізу на практиці полягають у визначенні правильних цін для підрахунку та процентної ставки. Оскільки витрати здійснюються в теперішньому періоді, то мають більшу вагу порівняно з результатами, що віддалені в часі, особливо при високій ставці дисконта. Це зменшує значимість вигод від проекту і таким чином зменшує його ефективність.
Суспільний вибір при прямій демократії
Теорія суспільного вибору стверджує, що при вирішенні питань щодо обсягів державних видатків на здійснення суспільних проектів шляхом голосування виникає небезпека прийняття економічно неефективних рішень. Тобто може бути заблокована пропозиція щодо економічно доцільного виробництва або підтримана пропозиції щодо проекту, вартість якого перевищує його сукупні вигоди.
Коли рівень затрат не відповідає точно отриманій вигоді, то головною фігурою при прямому голосуванні стає виборець, інтереси якого знаходяться посередині шкали інтересів суспільства. Тобто за правилом більшості ухваленим рівнем витрат буде такий, якому віддає перевагу середній голосуючий. Це забезпечує стримання демократичного вирішення проблем від крайнощів, але не завжди гарантує досягнення найвищої економічної ефективності.
Недоліки, пов’язані з прийняттям рішень більшістю голосів можуть бути усунені завдяки об'єднанню зацікавлених осіб в групи з метою підтримки бажаного результату або за рахунок взаємної підтримки виборців шляхом об'єднання голосів.
Парадокс голосування має місце, коли суспільство не може чітко визначитись щодо своїх переваг шляхом голосування. Причиною може бути хибність процедури голосування, що не дозволяє зробити узгоджений вибір, який відображає основні суспільні пріоритети.