2.3. Захищеність і комфорт

Праця, особливо в стабільних в економічному відношенні і тих, які мають високий соціальний статус, колективах, дає працівникам відчуття матеріальної і соціальної захищеності. Таке саме відчуття дає і належність до певних соціальних інституцій - профспілки, впли­вової політичної партії і т.д. Посудіть самі: одна справа, коли вам самому необхідно відстоювати соціальну справедливість, а інша – коли вас захищає організація через засоби масової інформації чи, наприклад, судові органи.

Тільки одна думка про те, що ви працюєте в доброзичливому колективі, здатному вас захистити, прийти на поміч, створює психологічне відчуття комфортності, що ви є часткою великого, сильного, гармонійного цілого.

І, звичайно, ви не захочете втрачати таку роботу, постійно будете підтримувати свій робочий тонус і свою репутацію.

2.4. Соціальний статус

До деякої міри соціальний статус є мірилом вашого успіху в житті, реалізації ваших потенційних можливостей. Це також перехід вашої праці на вищий рівень визнання суспільством. Залежно від того, як розвивалось суспільство, які моральні цінності були на той час про­відними, змінювалась і престижність професій.

Був час, коли престижною у нас була професія інженера. У зв'яз­ку з надмірним випуском фахівців і низькою платнею престижність цієї професії знизилася.

У даному випадку необхідно відокремити офіційний соціальний статус, який пов'язаний із престижністю професії, від неофіційного (побутового, вуличного) соціального статусу.

Перший поєднують із поняттям престижності, другий - із понят­тям привабливості професії. Отже, професія інженера була престиж­ною, бо вказувала на ваш інтелектуальний рівень і потенційні мож­ливості, але не привабливою, бо давала низькі заробітки і знижувала можливість службового просування.

Останнім часом у зв'язку з реорганізацією суспільства високий соціальний статус мають професії економіста, політолога, менедже­ра, юриста, психолога...

Як бачимо, соціальний статус мотивує до праці, бо це ваша візит­на картка, повага і ставлення до вас оточуючих.

Чи мотивують до праці професії із так званим низьким соціальним статусом? Ми не випадково висловились: із так званим статусом. Адже тут присутня зворотна детермінація: якщо ви кваліфіковано і ретель­но виконуєте свою роботу, то ваш статус буде завжди високим.

Не раз доводилося спостерігати на заводі, коли генеральний ди­ректор по-дружньому просив висококваліфікованого робітника по­працювати зайвий день, аби виконати замовлення. І тут же поруч як на порожнє місце дивився на посереднього інженера.

Можна зустріти бармена в кав'ярні чи шевця у взуттєвому кіоску, які є «професорами» своєї справи. Хіба можна сказати, що соціаль­ний статус цих людей у наших очах низький?

Зробимо висновок, що соціальний статус мотивує нас до праці, але і ми своєю працею «зводимо» собі соціальний статус.

2.5. Служіння іншому

Цей мотив наводять представники таких професій, як викладачі, лікарі, обслуговуючий персонал.

Взагалі-то будь-яка праця є служінням іншому. Тільки річ у тім, чи стикаєшся ти безпосередньо з тим іншим, чи ні. Наприклад, якщо хірург врятував життя людині, чи пожежний вихопив із полум'я не­мовля - вони відчувають благородство і необхідність їхньої праці. Вдячність конкретних людей, громадська оцінка вчинків чи праці мотивують до якіснішого виконання своїх обов'язків.

Якщо ж робітник за верстатом випускає якусь річ, необхідну в побуті, то він конкретно не бачить свого споживача. Налагодження зворотного зв'язку «товаровиробник - споживач» допоможе «відкри­ти очі» щодо служіння іншому, сформувати мотивацію до праці за цим параметром.

Близьким за своєю психологічною сутністю до мотиву «служіння іншому» є мотив аффіліації. Служити іншому (добросовісно працю­вати) можна також через страх або задля грошей. А мотив аффіліації виступає як скерованість особистості, домінуюча риса, що регулює поведінку, а отже, і діяльність.