2. Форми права власності.

У ЦК України форми власності не врегульовуються (хоча в укр.. законодавстві трапляється вживання цього терміна). Між поняттями типи та види права власності відсутнє чітке розмежування. Види власності у ЦК України не виокремлюються, хоча ч.1.ст.316 містить вираз про довірчу власність як особливий вид права власності, а ст.355 містить види спільної власності – сумісну і часткову. Але сама спільна власність не вважається видом або формою власності.

Найпоширенішою є точка зору про приватну, державну та комунальну власність як форми права власності.

Якщо узагальнити бачення, котрі є в літературі щодо типів, форм та видів права власності, то можна зазначити наступне:

Типи права власності – публічна і приватна;

Форми: в рамках публічного типу – власність Українського  народу, державна, комунальна; в рамках приватного типу – власність юридичних осіб та власність фізичних осіб.

Види – вже в рамках кожної з форм:

 - види державної власності – власність держави Україна, власність іноземних держав, власність державного утворення;

- види комунальної власності – власність територіальної громади, власність села, селища, міста, району в місті;

- види приватної власності фізичних осіб – громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства;

Види приватної власності юридичних осіб – товариств та установ. (Підвиди – власність товариств – підприємницьких (господарських товариств та виробничих кооперативів) та непідприємницьких).

Окремий вид власності становить довірча власність (ч.1. ст.316 ЦК України).

Наявність таких форм, типів та видів мала б свідчити про існування різних правових режимів права власності, а це не відповідає Конституції України, кА передбачає рівність всіх власників, що закладає шлях до розуміння єдиного інституту права власності безвідносно до правосуб’єктності їх носіїв. Тому варто позбутись поділу на типи, форми та види права власності.

Відмова ЦК України від врегулювання колективної власності, а й форм права власності взагалі є концептуальним і принциповим підходом [15, c. 412-415].

Окремий вид власності становить довірча власність (ч.1. ст.316 ЦК України). Цей вид права власності прийшов в Україну із англо-американської системи і фактично руйнує загальні засади правового регулювання права власності як єдиного, монолітного, абсолютного права, а навпаки – привносить концепцію розщіпленої власності: на один і той самий об’єкт (майно) існує два права власності – номінального власника (засновника довірчої власності) і довірчого власника (особи, яка управляє майном засновника на його користь чи на користь іншого вигодонабувача). Право довірчої власності є визначальним для таких конструкцій як патронат, юридичні особи, майнові відносини подружжя. Зобов’язальні відносини з приводу володіння, користування та розпоряджання майном власника іншою особою від свого імені та в інтересах власника – регулюються гл.70 ЦК України. Однак є і ч.2 ст. 1029 ЦК України, в якій передбачається, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно (фактично охоплюючи одночасно як зобов’язальні, так і речові відносини) [15, c. 416].