4.2. Набуття права власності на знахідку.

Знахідка – це річ, загублена власником (володільцем) і знайдена іншою особою – річ вибула з володіння власника поза його волею, і ким-небудь була знайдена [8, c. 632; 12, c. 318].

Згідно Цивільного кодексу України 2003 року є вимоги щодо особи, яка знайшла загублену річ, оскільки така особа зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обо­в'язків особи, яка знайшла загублену річ. Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або органові місцевого самоврядування, або передати зна­хідку особі, яку вони вказали.

Річ, що швидко псується, може бути продана особою, яка її знай­шла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати її повернення,

Крім того, особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або по­шкодження в межах її вартості лише в разі свого умислу або грубої необережності.

Після спливу шести місяців з моменту повідомлення про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування, при наявності фактів, передбачених Цивільним кодексом України у особи, яка знайшла загублену річ, виникає право власності на неї. Такими фактами будуть, 1) не виявлення власника або іншої особи, яка має право вимагати повернення речі; 2) відсутність заяви власника або іншої особи, що знайшла річ, органу міліції або місцевого самоврядування про повернення загубленої речі. Особа, яка знайшла чужу річ, може відмовитися від набуття права влас­ності на неї, подавши відповідну заяву органові місцевого самоврядування. Річ, у такому випадку, у подальшому переходить у власність терито­ріальної громади.

Отже, умови набуття права власності на знахідку: 1) відкрите утримання речі; 2) сплив 6-місячного строку з моменту заявлення про знахідку; 3) не встановлення власника; 4) власник не заявив про своє право а річ особі, яка знайшла загублену річ, або міліції чи відповідному органу місцевого самоврядування.

Міліція має право реалізувати транспортний засіб, якщо протягом шести місяців від дня опублікування оголошення власник або особа, яка має право ви­магати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заяв­лять про свої права на транспортний засіб. Сума виторгу, отримана від реалі­зації транспортного засобу, має бути внесена на спеціальний рахунок у банку і зберігатися там протягом трьох років. Якщо протягом цього періоду колишній власник транспортного засобу не з'явиться і не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб [9, c. 558-560].

 

4.3.           Набуття права власності на скарб.

Скарб – це сховані цінності, власник яких невідомий або в силу закону втратив на них право. Скарбом можна вважати лише навмисно сховані цінності. Скарбом є закопані в землю або іншим способом приховані лише гроші (золоті чи срібні монети, національна чи іноземна валюта) або цінні предмети (дорогоцінне каміння, перлини тощо), тобто це повинно бути майно, яке становить особливу цінність. Не можуть вважатися скарбом навмисно сховані цінності, якщо власник їх відомий і не втратив на них право.

Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихова­ний, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього. Між цими особами виникає право спільної часткової власності на скарб, причому їхні частки є рівними.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право влас­ності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави вина­городи у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарбі передала його їм [7, c. 497-498]. Правовий режим пам'яток історії та культури встановлено Законом України «Про охорону культурної спадщини». Відповідно до вказаного Законупам'яткою визнається об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. У разі виникнення спору щодо того, чи є скарб пам'яткою історії та культури, він підлягає розгляду в суді [9, c. 563-565].

 

4.4.           Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину

Здійснюється за умов:

1)     затримання особою домашньої бездоглядної тварини;

2)     негайне повідомлення власнику і повернення йому тварини. Якщо власник невідомий – повідомлення у 3-деннйи строк міліцію або органи місцевого самоврядування;

3)     сплив 6-міс (для робочої або великої рогатої худоби) чи 2 міс (для інших тварин);

Право власності може набути: 1) особа, яка її затримала (за умови додержання умов); 2) особа, у якої вона була на утриманні; 3) територіальна громада, на території якої було знайдено тварину (якщо особа, яка її утримувала відмовилась від неї).

 

4.5.           Набуття права власності за набувальною давністю

Це може відбутись на підставі договору, так і без нього. Це може бути будь-яке заволодіння – захоплення речі, залишення у себе речі, строк користування якою за договором закінчився.

Умови набуття права власності за цією підставою: 1) добросовісність заволодіння; 2) відкритість і безперервність володіння; 3) сплив визначеного законом строку безперервноговолодіння (при бездоговірному заволодінні - 10 р. для нерухомого майна і 5 р. – для рухомого; при договірному - 15 р. для нерухомого майна і 5 р. – для рухомого). Початком вирахування строку при без договірному заволодінні є момент заволодіння, при договірному – сплив строку позовної давності.

 

4.6.           Набуття права власності на безхазяйну річ

Для набуття права власності на безхазяйну річ вона має бути взята на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона перебуває. Право власності на безхазяйну нерухому річ може виникнути за умови спливу 1 року з дня взяття її на облік або винесення рішення суду. Суб’єктом набуття права власності за цією підставою є відповідна територіальна громада, на території якої її виявлено. Підставою може бути і відумерлість спадщини (територіальна громада набуває на це майно право власності за рішенням суду) [15, c. 437-439].

 

4.7.           Набуття добросовісним набувачем права власності на май­но, відчужене особою, яка не мала на це права.

Визначає правову долю незаконно відчуженого майна. Так, суб'єктом відносин є добросовісний набувач. Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не міг знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати. Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює порядок та умови витребування майна від добро­совісного набувача:власник може витребувати майно від добросо­вісного набувача лише у разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, проти їх волі, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від доб­росовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

У зазначених випадках власник має можливість захистити свої майнові права шляхом безпосереднього звернення з позовом до уповноваженої ним особи про відшкодування збитків, завданих не­правомірним відчуженням довіреного майна третім особам. Такі позовні вимоги повинні ґрунтуватися на нормах, що регулюють відносини, що виникли між влас­ником і уповноваженою особою (зберігання, оренда, доручення…) [9, c. 550-551].

Не власник зобов'язаний повернути майно, коли: 1) воно було загублене власником або особою, якій він передав у володіння; 2) викрадене у власника або у його володільця; 3) вибуло з їх володіння іншим шляхом всупереч їх волі.

У добросовісного набувача право власності на річ виникає не із договору, який він уклав і який був підставою для передачі речі, а із закону [15, c. 439-440].

 

4.8.           Набуття права власності на новостворене майно.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі догово­ру, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (прийняття нерухомого майна до експлуатації, з моменту державної реєстрації).До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власни­ком матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будів­ництва (створення майна). За заявою заінтересованої особи суд може визнати особу власником недобу­дованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною.

Законодавець встанов­лює, що суб'єктом права власності на новостворене майно є особа. Особами визнаються фізичні, а також юридичні особи. Цивільний кодекс зазначає осо­бу не тільки як суб'єкта, у якого виникає право власності, але й як творця.

За змістом статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ виникає у той мо­мент, коли у процесі створення з'являється об'єкт, який може кваліфікуватися як нова річ. Є і обмеження, наприклад, Кримінальний кодекс України забороняє виготовляти фальшиві грошові знаки [9, c. 551-553].

Окремі правила пов’язані:

1) з договором будівельного підряду: власником об’єкта будівництва є замовник, якщо інше не передбачено договором;

2) щодо об'єктів самочинного будівництва. Умовами набуття права власності є: а) позитивне вирішення питань про право власності на земельну ділянку, на якій воно знаходиться, або отримання згоди власника земельної ділянки; б) винесення судом рішення про встановлення права власності. Суб'єктами права власності на самочинне будівництво може бути: а) особа, яка здійснила самочинне будівництво або власник земельної ділянки; б) держава або територіальна громада (якщо будівництво здійснене на земельній ділянці, що є державною або комунальною власністю) [15, c. 440-441].  

 

4.9.           Набуття права власності на перероблену річ.

Стаття 332 Цивільного кодексу України закріплює такий спосіб виникнення права власності на річ, як специфікація – охоплює переробку чужої речі, внаслідок чого створюється нова, а також виготовлення нової речі з чужих матеріалів. Суб'єктами даних відносин виступають специфікатор (особа, яка переробляє річ) і власник матеріалу.

Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

Митний кодекс України у главі 38, присвяченій переробці товарів на митній території України, містить ст. 231 «Операції щодо переробки товарів». До них віднесені: а) «власне переробка товарів»; б) «обробка товарів — монтаж, збирання, монтування та лагодження»; в) «ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання». Не буде вважатися переробкою нанесення на поверхню об'єкта надписів чи малюнків тощо.

Об'єктом переробки є річ та матеріали:  матеріалом є будь-яка рухома річ, за винятком нерухомості.

За загальним правилом право власності на рухому річ, створену шляхом переробки чужих матеріалів, набувається власником матеріалів за його бажанням. Договір може бути укладений ними до початку переробки, у про­цесі переробки чи після її здійснення. Власник матеріалу, який набув право влас­ності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

За наявності певних умов специфікатор може стати власником нової речі. Такими умовами є по-перше, вартість переробки повинна істотно перевищувати вартість матеріалу, з якого виготовлено нову річ; по-дру­ге, специфікатор має виявити бажання набути право власності на нову річ. Та­ким чином, специфікатор набуває право власності на нову річ тільки за наяв­ності одночасно наступних умов: 1) добросовісність; 2) вартість переробки і ство­реної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу; 3) бажання специфікатора щодо набуття права власності на нову річ [9, c. 553-554].

 

4.10.      Набуття права власності на плоди і доходи

Право на плоди і доходи належить власникові речі, якщо інше не передбачено договором або законом. Відділення плодів – є наслідком права користування власністю.

 

У деяких випадках особи, які не є власниками мають право відчужувати чужі речі: 1) продаж заставлених речей; 2) продаж не витребуваних залізничних вантажів; 3) продаж органом міліції транспортного засобу через 6 місяців після його знайдення; 4) продаж речі, що швидко псується або речі, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з їх вартістю, особою, яка її  знайшла. У цих випадках право власності у набувача виникає первісним способом.

 

Похідні підстави набуття права власності

Це такі підстави, за яких право власності певної особи ґрунтується на праві попереднього власника

1)     Набуття права власності за договором.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте у спеціальному законі чи укладеному між сторонами договорі може бути визначений інший порядок переходу права власності на майно від відчужувача до набувача (наприклад, отримання свідоцтва про право на спадщину, реєстрація договору).

При цьому слід розрізняти державну реєстрацію договору і реєстрацію самого майна (наприклад, реєстрацію будинків, квартир, реєстрацію зброї в органах внутрішніх справ, реєстрацію автомобілів), Так, відповідно до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають при­ значені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли усіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Власники таких транспортних засобів зобов'язані зареєструвати їх протягом десяти діб після придбання, одержання або виникнення підстав, що потребують внесення змін у реєстраційні документи, в органах внутрішніх справ України. Реєстрація майна, на відміну від реєстрації договору, не має правовстановлюючого значення. З такою реєстрацієюзаконодавець не пов'язує виникнення у особи права власності [9, c. 555-557].

2)     Набуття права власності з односторонніх правочинів (заповіт);

3)     Набуття права власності з актів органів державної влади, органів місцевого самоврядування (передача підприємств із державної у комунальну власність).

Як правило, перехід права власності здійснюється за волею власника. Винятки: 1) припинення права власності на майно, яке за законом не може їй належати; 2) викуп пам’яток історії та культури; 3) викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності; 4) викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом земельної ділянки з метою суспільної необхідності; 5) звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника. У цих випадках власник примусово позбавляється своїх прав.

Отже, право приватної власності у громадян може виникати у різноманітних випадках, котрі передбачені чинним законодавством України.

Момент набуття права власності за договором пов’язується з переданням майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Набуття права власності пов'язано з: а) переданням майна; б) нотаріальним посвідченням договору; в) державною реєстрацією права на нерухоме майно.

Способами передання майна є: а) вручення майна як фізичний акт; б) вручення «замінника» майна – коносаменту або іншого товарно-розпорядчого документа на майно; в) здавання речей на пошту, організації зв'язку перевізникові для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Право власності виникає з такого моменту:

1)                          за набувальною давністю: зі спливу встановленого строку або з моменту державної реєстрації на нерухоме майно;

2)                          при створенні нової речі: в момент її створення, оскільки власника у неї не було, бо не було самого об'єкта права власності до його створення;

3)                          на новостворене нерухоме майно – з моменту завершення будівництва (створення майна); з моменту його прийняття до експлуатації, якщо законом або договором передбачено прийняття до експлуатації; з моменту державної реєстрації (якщо це передбачено законом) [15, c. 440-446].

 

Згідно ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для державної реєстрації прав є: 1) договори, укладені в порядку встановленому законом (купівлі-продажу…); 2) свідоцтво про право власності на нерухоме майно; 3) свідоцтво про право власності, видане органами приватизації при приватизації житла; 4) державні акти на право власності або на право постійного користування на земельну ділянку; 5) рішення суду (про право власності на об'єкт незавершеного будівництва…); 6) інші документи (свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів…) [3].

 Правовстановлюючими документами є ті, на підставі яких набуте право власності (договір, рішення суду…). У разі викупу квартири член житлово-будівельного кооперативу стає її власником, але квитанція про оплату не є правовстановлюючим документом; члену кооперативу слід звернутися до органів державної реєстрації для отримання свідоцтва про державну реєстрацію свого об'єкта [15, c. 447].