3. Набуття права власності.

Правовідносини виникають, змінюються або припиняються на підставі певних юридичних фактів, які називають підставами набуття права власності (наприклад, договір купівлі-продажу, заповіт, рішення суду). Способами набуття права власності є передання речі, державна реєстрація правочину… Набуття права власності у однієї особи в переважній більшості пов’язане і припиненням права власності в іншої особи.

Перелік підстав набуття права власності є відкритим. Тому право власності може набуватись у будь-який спосіб, що не суперечить закону. Існує презумпція законності набуттяправа власності (право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону чи не встановлено рішенням суду).

Право власності може набуватися на:

1)     Майно, якого раніше не існувало, і, відповідно, воно не мало власника (на новостворену річ, на плоди, на виготовлену продукцію);

2)     Майно, яке хоча й існувало, але права власності на нього ні в кого не було або власник невідомий (скарб, покинуте майно);

3)     Майно, яке перебуває у власності певної особи (реорганізація юридичної особи, смерть особи, правочини). 

Особливості: Суб’єкти права приватної власності не можуть набути майно шляхом реквізиції та конфіскації, а держава і територіальні громади – за набувальною давністю. Проте останні набувають у власність безхазяйне майно [15, c. 419-421].

Підстави набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права влас­ності не встановлена судом (ст. 328 ЦКУ).: Право власності на нову річ, Право власності на новостворене нерухоме майно, Привласнення загальнодоступних дарів природи, Набуття права власності на безхазяйну річ, Набуття права власності на скарб. давність), якщо інше не встановлено законом.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (ст. 345 ЦК України).

Право власності, як і будь-яке інше суб’єктивне право, виникає за наявності певних юридичних фактів і конкретних життєвих обставин. Ці обставини нерідко розглядаються як «способи набуття права власності».

Н.С.Кузнєцової вважає, що не завжди певний юридичний факт виступає одночасно підставою припинення і набуття права власності і це має місце головним чином тоді, колиприпинення права власності не пов’язане з правонаступництвом (наприклад, споживання власником належних йому продуктів харчування, знищення або викидання власником непотрібної йому речі, загибелі речі не по волі власника, вилучення майна відповідно до акту органів державного управління (наприклад, у разі вилучення худоби при епізоотіях). Наведені приклади, дійсно, засвідчують існування випадків, коли підставою (способом) виникнення і припинення в особи права власності служать різні юридичні факти [17, c. 331-333].

У цивільному праві підстави набуття права власності поділяються на первісні та похідні. Критерієм такого поділу одні науковці пропонують вважати волю особи; інші —правонаступництво. Прихильники першої точки зору до первісних підстав відносять ті способи набуття права власності, за якими воно виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), без­хазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої влас­ник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тва­рина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК).

До похідних вони відносять ті підстави, за якими право власності на річ ви­никає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за за­коном і за заповітом).

При похідних підста­вах виникнення права власності на річ завжди необхідно враховувати можливість існування прав на дану річ інших осіб-невласників (наприклад, орендаря, заставодержателя, суб'єкта іншого обмеженого речового права). Ці права не припи­няються при зміні власника речі, яка переходить до нового володільця. У цьому випадку діє відомий ще з римського приватного права принцип: «Ніхто не може передати іншому більше прав, ніж сам має».

Прихильники критерію правонаступництва до первісних підстав відносять способи, в основі яких правонаступництва немає (специфікація, привласнення загальнодоступних дарів природи, набуття права власності на новостворене май­но), а до похідних — ті, що ґрунтуються на правонаступництві і засвідчують пе­рехід права власності від одних осіб до інших, незалежно від наявності волі по­переднього власника (конфіскація, реквізиція, спадкування).

Зберігає свою практичну значимість також поділ підстав набуття права влас­ності на загальні (правочини, спадкування та ін.), які можуть призвести до виникнення права власності у будь-якого суб'єкта, та спеціальні (конфіскація, рек­візиція, скарб, що є пам’яткою історії і культури тощо), які можуть забезпечити виникнення права власності у певних суб'єктів, наприклад у держави чи фізичних осіб [9, c. 548-549].

Судове рішення само по собі є не підставою набуття права власності, а одним із елементів юридичного складу. Наявність судового рішення не позбавляє необхідності здійснювати державну реєстрацію права власності.

Первісні способи набуття права власності:

4.1. Заволодіння – універсальна первісна підстава набуття права власності. Тобто, право власності на річ набувається тією особою, в якої фактично знаходиться річ, якщо їїволодіння не оспорено іншою особою. Є безумовне заволодіння – факт привласнення загальнодоступних дарів природи (право на привласнення мають всі або певні суб’єкти) або набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (в тому що власник відмовився не має бути сумніву, і право власності виникає з моменту заволодіння річчю). Умовне заволодіння – потребує дотримання певних умов, щоб виникло право власності (при знайденні речі, відшуканні скарбу, виявленні безхазяйної речі, при набутті права власності на бездоглядну домашню тварину) [15, c. 433-436].