4. Припинення права власності.

Право власності припиняється зазвичай з одночасним виникненням цього права в іншої особи (при похідних підставах виникнення права власності, а також при реквізиції, конфіскації). Право власності може припинитись і без його виникнення в іншої особи – при споживанні речей, при знищенні її внаслідок стихійного лиха…

Припинення права власності може бути: а) за волею власника (договори, споживання); б) поза волею власника (конфіскація, реквізиція – підставою є або законодавчий акт, або акт органу державної влади).

Чинне цивільне законодавство України, зокрема стаття 346 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачає загальні підстави припинення права власності.

Вони можуть бути класифіковані за порядком припинення на такі, що передбачають:

а)        добровільне припинення права власності (за волею власника):

 - відчужен­ня власником свого майна,

- знищення власником свого майна,

- відмова власника від свого май­на.

б)        примусове припинення права власності, що відбувається проти волі влас­ника (або без врахування її):

- припинення права власності на майно, яке за за­коном не може належати цій особі;

- викуп пам'яток історії та культури;

- викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

- викуп нерухомого май­на у зв'язку із викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

- звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власни­ка;

- реквізиція;

- конфіскація.

в)        об'єктивні причини, що не залежать від волі осіб, на виникнення та пе­ребіг яких власник не може впливати (знищення майна в результаті стихійного лиха, смерть власника тощо). Фізична особа може скласти заповідальне розпорядження, яке вступає в силу на випадок смерті, але внаслідок незворотності процесу (настання смерті) смерть власника є тією об'єктивною обставиною, яка також має бути визнана такою, на настання якої особа впливати не може [9, c. 569-571].

 

Отже, право власності при­пиняється у разі:

1. Відчуження власником свого майна охоплює випадки, коли:

а) власник за влас­ною волею та за загальним правилом на підставі домовленості передає право власності на певне майно іншій особі (особам). Воля власника має формуватися вільно. Тобто підставою  є оплатні і безоплатні цивільно-правові договори. 

б) відчуження відбувається всупереч волі власника – якщо власник змушений здійснити відчуження майна (не можна мати на праві влас­ності): конфіскація, реквізиція (підставою є або законодавчий акт, або акт органу державної влади); банкрутство підприємця.

2. Відмови власника від права власності.

Слід врахувати: 1) однозначність у розумінні, що від майна власник відмовився, а не загубив його; 2) момент припинення права власності: якщо це майно підлягає державній реєстрації, то таким моментом є внесення змін до відповідного реєстру за заявою власника.

3.        припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі. Якщо особою порушено заборону про набуття права власності на певні речі, вона не набуває права власності на них. Такий правочин вважається нікчемним. Якщо ж отримання такої речі здійснено правомірно, то вона набуває право власності на неї, але зобов’язана це право припинити (заборона іноземцям мати у власності землі сільськогосподарського призначення).