Головні особливості світової валютної кризи ( 1929 – 1936рр. )

• Циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи.

• Структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалися на золотому стандарті, зазнали поразки.

• Велика тривалість : з 1929 р. до осені 1936р.

• Виключна глибина та гострота : курс деяких валют знизився на 50-84%; міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у наслідок масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав : Німеччина, Австрія, Туреччина і ін., які припинили зовнішні платежі; створилась маса “гарячих” грошей, що стихійно переміщувались з країни в країну у пошуках спекулятивний прибутків.

• Значна нерівномірність розвитку: криза вражала то одні то інші країни, в різний час і з різною силою.

• У 1943 році було розроблені та опубліковані два плани щодо вдосконалення валютної системи: британський, підготовлений лордом Кейнсом, та американський, складений Генрі Вайтом, який і було взято за основу на Бреттон-Вудській конференції.

(липень 1944р.), Бреттон-Вудська валютна система яка базувалась на золотодевізному стандарті: (золото та долар і фунт стерлінг)

• Створена на валютно–фінансовій конференції в Бреттон–Вудсі (США) під головуванням міністра фінансів США Моргентау.

• На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ),який мав допомогти стабілізації курсів валют країн-учасниць шляхом надання коштів для вирівнювання їхніх платіжних балансів - як орган міждержавного валютного регулювання.

• Засновано Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) з метою надання допомоги країнам-членам у реконструкції та розвитку їхнього господарства шляхом полегшення інвестування капіталу.

У Статуті Міжнародного валютного фонду закріплювалися основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи, за якими:

• функції світових грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах і регулювальна роль суттєво зменшувалися;

• у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом – долар США та фунт стерлінгів Великобританії. Долар декларативно прирівнювався до золото в ролі еталона цінності валюти. Далеко менше в цій ролі виступав фунт стерлінгів;

• резервні (ключові) валюти обмінювалися на золото таким чином:

а) долар США могли обмінювати центральні банки та урядові установи інших країн у Казначействі США за офіційно встановленим 1934 року співвідношенням (35 доларів за 1 тройську унцію, тобто 31,1035г золота);

б) долар США та фунт стерлінгів Великобританії могли обмінювати центральні банки, урядові установи та приватні особи з метою тезаврації на ринках золота (передусім Лондонському). Ціна золота на ринках складалася на базі офіційної (до 1968 року вона майже не відхилялася від останньої);

• прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених країнами-членами з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна могла відбуватися тільки з санкції МВФ і за певних умов, що на практиці траплялося дуже рідко;

• ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на +0,75%.У разі значних відхилень національні банки зобов’язувались засобом покупки чи продажу валюти відновити співвідношення курсів. Тобто всі валюти міцно “прив’язувалися” до долара США, а через нього – до золота;

• оборотні національні валюти вільно обмінювалися на валютних ринках на долари та одна на одну за курсами, що могли коливатися у зазначених вище межах. Контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним оборотом здійснювали державні органи країн-членів МВФ;

• міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалось головним чином через МВФ;

• з метою пом’якшення кризи окремих валют держави-члени МВФ (149 країн) вдавалися до взаємодопомоги. Вона здійснювалася наданням країнами одна одній через механізм МВФ та іншими шляхами кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

• Створена система повинна була відновити порядок у міжнародних валютних відносинах, а також ввести відповідальність країн-членів цієї системи за політику обмінних курсів і валютних обмежень.

Криза Бреттон-Вудської валютної системи ( 1967–1976 рр.) – Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їх здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара)

Причини :

• Нестійкість та протиріччя економіки.

• Посилення інфляції негативно вплинуло на світові ціни та конкурентну здатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей.

• Нестабільність платіжних балансів.

• Невідповідність принципів Бреттон-Вудської валютної системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені.

• Активізація ринку євродолара.

• Дезорганізуюча роль транснаціональних корпорацій (ТНК).

(1976 р). Ямайська валютна система (Кінгстонська): угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. Прийнято поправки до Статуту МВФ, які нині та визначають порядок світової валютної системи.

Принципи системи :

• Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю – СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт.

• Окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа – Японія.

• Юридично було завершено демонетизація золота : відмінено офіційну ціну золота та золоті паритети , золото перестало бути мірою вартості та базою золотих паритетів, США припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ. Але золото й далі використовувалося для формування фонду ліквідних активів з метою придбання резервних валют.

• Було знято обов’язковість обмежень щодо офіційних валютних резервів

• Поняття “оборотна(конвертована)валюта” замінено терміном “валюта, що вільно використовується”(тобто ринкова валюта.

• Країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу.

• Узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих.

• МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання

Спеціальні права запозичення – СДР ( резервна валюта кошикового типу) - це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ. Складалась до 1 січня 2002р. з 5-ти валют - США (39%), арка ФРН-21%, ієна –18%, французький франк – 11%, фунт стерлінгів – 11%. Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних валют.

СДР – це штучно створені міжнародні резервні кошти для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, розрахунків з МВФ.

СДР не мають реального забезпечення (на відміну від золота вони не мають власної вартості - з 1970 року одиниця СПЗ – одиниця дорівнювалась до 0,888671 г золота, а потім стала розраховуватись як валюта кошикового типу);безпосередньо не виконують ролі платежу;у чистому вигляді не використовуються для регулювання державних зобов’язань;Їх наявність у країні дає їй право на придбання вільно конвертованої валюти (право на отримання кредиту). як ліквідний компонент, збільшує офіційні резерви країни-члена МВФ.