Друга група

Суспільний розподіл праці вже на стадії мануфактури, розвиток промисло­вості призвели до того, що користь і краса, функції та прикраси виготовлених предметів стали цариною різних фахівців. У період розвитку машинного ви­робництва, для того щоб зберегти естетичну цінність виробів, запрошувався ху­дожник, завданням якого було не вироблення продукції у цілому, а лише його прикрашання: художник став як би уживати своє мистецтво до готового про­дукту. Органічне злиття форми предмета, яка чітко виражає його призначення, з художньо-зображальними засобами, що роблять річ красивою, відображає про­фесійну майстерність автора того чи іншого твору.

З часом виникає художня промисловість — машинне виробництво деко­ративно-ужиткових художніх виробів, якими оздоблюють житлові та громад­ські споруди, речі хатнього вжитку. В наш час крім художніх промислів ма­сове виробництво творів декоративно-ужиткового мистецтва забезпечується спеціальними підприємствами художньої промисловості. В Україні ця галузь промисловості набула широкого розвитку.

Найбільші художньо-промислові підприємства:

1. Барановський, Коростенський (Житомирська обл.), Полянський (Хмельни­цька обл.), Бориславський (Львівська обл.) фарфорові заводи.

2. Будянський (Харківська обл.) фаянсовий завод.

3. Заводи художнього скла в Костянтинівці (Донецька обл.), Києві, Львові, Стрию (Львівська обл.).

4. Текстильні комбінати в Києві, Херсоні, Черкасах, Луцьку, Рівному, Чернівцях.

5. Меблеві підприємства в Ужгороді, Львові, Закарпатті (Рухівська меблева фабрика) тощо.

Упродовж тривалого часу декоративно-ужиткове мистецтво та художня промисловість відзначались відданістю традиціям, збереженням вироблених і відшліфованих віками свої форм і елементів декоративного оздоблення.

«Будь щасливим, користуючись мною»,— награвірував на маленькій срібній ложці майстер далекої римської епохи. Цей девіз можна віднести до всіх видів ужиткового мистецтва — нехай будуть щасливими люди, для яких раціональне невіддільне від поетичного.

Протиставлення народного декоративного мистецтва професійному (ре­меслам та промислам) відбувається за двома передумовами. По-перше, народ­не мистецтво створюється самим народом і для себе, тобто людьми, які зайняті хліборобством, скотарством, мисливством, а не спеціалістами — художниками й майстрами, які займаються виключно мистецтвом. По-друге, це мистецтво під­коряється своїм законам, а не закономірностям стильового розвитку, тому має особливий характер, зміст і художню структуру виробів.

Народне декоративне мистецтво — багатофункціональне явище. У його основі лежать практична, обрядова, естетична, ідейно-смислова, виховна функції.

Основні характеристики народно-декоративного мистецтва:

1. Утилітарність, побутова функція.

2. Створюється на колективній основі, традиційна наступність.

3. Високий ступінь художнього узагальнення, який стосується форми та змі­сту. Причому зміст визначається ідеями добра, життєстверджуючого актив­ного перетворення дійсності, що визначає образну специфіку.

4. Варіативність (одного центру виробництва — петриківський розпис).

5. Канонічність.

Третя група Природа ужиткового мистецтва

Трудова діяльність людини породжує трудові ритми — повтори тіла, змахи рук. Не виключено, що найдавніший вид мистецтва — трудові пісні, які ґрунту­ються на робочих ритмах, свідчення того, що людина давно збагнула значення ритму. Почуття ритму — один із фундаментів естетичного засвоєння дійсності.

Можна говорити про те, що ритм є єднальною ланкою між матеріальним та ду­ховним світом, допомагаючи в праці, розвиваючи здатність людини сприймати світ, відтворювати його. Механічні подряпини та сліди обробки матеріалу на­бували характеру ритмічного повтору. Виникало зображення, яке ми називає­мо орнаментом. Найяскравіше своє виявлення народний орнамент виявив в ма­лярстві та вишивці.

Види ужиткового мистецтва Народні промисли

1. Українська народна вишивка — прикрашання одягу та побутових предметів з тканин, на яких вишивається орнамент або зображальний мотив. Техніки вишивки найрізноманітніші — хрестик, гладь, ажурна, мережка тощо. Дуже часто вони комбінуються, доповнюючи один одного. Розрізняють білу (однокольорову) та багатокольорову. Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. Орнамен­товані вишивками рушники, підзори, наволоки, декоративні тканини оживляли інтер'єр традиційного народного житла, входили до складу фольклорно-естетич­ного контексту селянського побуту; прикрашений вишивкою одяг був органіч­ним компонентом святково-обрядових свят.

Історична довідка

З давніх-давен традиція вишивання жила серед народу, її коріння губиться ще у дохристиянських культурах. Про це свідчать археологічні знахідки, а також символічне значення вишитої тканини орнаментами. Наприклад, розміщення вишивки на рукавах жіночої сорочки пов'язане із вшануванням рук як знаряддя праці, побажання сили, вправності. Живучість традиції використання рушників у інтер'єрі житла, в обрядах певною мірою пояснюється її зв'язком з релігійни­ми віруванням охоронної функції. З плином століть магічне значення вишитої тканини вивітрилося з народної пам'яті і у її використанні стали переважати естетичні та архітектонічні функції: розвішані над вікнами й дверима рушники фіксували конструктивні деталі житла, вишиті на комірі і рукавах орнаменти підкреслювали край сорочки. Час не владний над художнім образом вишивки. І хоча кожне з поколінь вишивальниць вносить в орнаментику своє світоспри­йняття, але в численних повторах її мотивів збереглися елементи світоглядних уявлень людей, символіка пізніших землеробських культур Європи.

Найпростіші геометричні орнаменти розшифровуються: пряма горизон­тальна лінія — земля, хвиляста — вода, змія; квадрат — засіяне поле. Зміст гео­метричних і рослинних орнаментів розкривається у термінології візерунків, ча­сто пов'язаній з практичною діяльністю людей, тваринним і рослинним світом.

Художні особливості вишивки були завжди тісно пов'язані з технологією і матеріалом. Геометричний орнамент виконувався набиранням, низзю, занизу­ванням, гладдю, хрестиком, тобто швами, що пов'язані, з рахуванням ниток тка­нини. Рослинні орнаменти виконувалися поверхневими швами: полтавською гладдю, художньою гладдю. Вільно пливуть по поверхні тканини тамбурний та рушниковий шви. Легкість і прозорість вишитих виробів досягається завдяки виколюванню і вирізуванню, оздобленню мереживом і бахромою.

Багаті художні традиції вишивального мистецтва набули подальшого роз­витку в художніх промислах, які виникли і сформувались у XX ст. Було ство­рено низку кооперативних майстерень у відомих центрах мистецтва — на Пол­тавщині, Київщині, Поділлі. Демонстрацією багатства української народної вишивки стала перша виставка народного мистецтва 1936 року, на якій експо­нувалось близько 700 оригінальних, майстерно виконаних експонатів із різних областей України. У 40-і й наступні роки широкої популярності набув вишива­ний портрет, що імітував живопис, сюжетні вишивки стають тематично багат­шими. У галузі вишивального мистецтва на Україні працює багато талановитих умільців, серед них — заслужені майстри народної творчості України — П. Бе-резівська, О. Василенко, О. Великодна, О. Гасюк, Г. Герасимович, Р. Горбач, К. Горобець, Я. Грицишин, О. Гуцул, І. Дерцені, П. Клим, Г. Козак, 3. Крако-вецька, І. Куцик, Т. Левицька, Г. Леончук, 3. Магеровська та ін.