1. Сольним (коли твір виконується одним виконавцем);

2. ансамблевим (ансамбль — у перекладі з французької означає «разом», вкупі», «узгодженість»). Первісним елементом хорового ансамблю є ансам­блевий звук. Це звук певної висоти, що відтворюється кількома співаками. Ансамбль може бути двох видів: унісонний і гармонійний.

Унісонний ансамбль ми маємо в одноголосому хорі або в звучанні окремої партії хору.

Гармонійний ансамбль — це співання акорду кількома співаками або хоро­вими партіями.

Дует — ансамбль із двох виконавців, тріо — із трьох виконавців, квар­тет — чотири виконавці, квінтет — п'ять виконавців і т. д.).

Хор — це колектив виконавців, який має своєю метою співати гуртом, спіль­но. Становлення хорового співу в XVII—XVIII століттях визначило поділ го­лосів на чотири основні партії — дисканти (сопрано), альти, тенори та баси. Злагодженість, насиченість, звучання хору досягаються умінням, витривалою, упертою працею і любов'ю до пісні. Залежно від складу виконавців розрізняють такі види хорів: чоловічий, жіночий, дитячий, змішаний. За кількісним складом виконавців розрізняють такі види хорів: малий — не менше 12 чол., середній — 25—35 чол., великий — 50—60 чол., зведені хори — кількасот чоловік. За манерою співу розрізняють академічні та народні хори. Хори можуть мати різні статуси: професійний (наприклад, Національний народно-академічний хор ім. Г. Верьов-ки), любительський (коли спів у хорі хобі), церковний (беруть участь у церков­них службах), учбові (існують у навчальних закладах).

Розглянемо основні типи вокальних жанрів.

Словничок-довідничок

Пісня — словесно-музичний твір, призначений для співу.

Романс (ісп. romance) — невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом. Так називалися пісні народною мовою в Іспанії на противагу пісням латиною, які пов'язувалися спо­чатку з боротьбою проти маврів. Пізніше вони поширились і в інших країнах, набувши іншого змісту, ставши піснями про кохання (Англія, Франція та інші). У Росії вже у XIX столітті існував як авторська пісня, тут до його поширення за-, лучалися й українські поети (Є. Гребінка «Очи черные...»). На межі XIX--XX сто­літь романс поширився в українській ліриці (Леся Українка, А. Кримський та Ін.), маючи спорадичні прояви і в попередні роки.

Кантата (італ. cantata, від лат. canto — співаю) — великий вокально-ін-струментальний твір для солістів, хору і оркестру. Зустрічаються кантати свят-'.кового, радісного, ліричного, скорботного, розповідного характеру; поділяються ра світські та духовні (релігійні). Зазвичай кантата складається із оркестрового Вступу, арії, речитативів та хорів. Кантата близька до ораторії, відрізняється від ;дЄЇ меншими масштабами, відсутністю драматичної розробки сюжету, переваж­но камерним характером.

і Ораторія (італ. oratorio, від лат. oro — говорю, благаю) — великий кон­цертний твір на певний сюжет (для солістів, хору і симфонічного оркестру). ї>раторія виникла в XVII ст. майже одночасно з кантатою і оперою, має певну (Схожість з ними, відрізняючись від кантати розгорнутим сюжетом і більшими • розмірами, а від опери — переважанням розповіді над драматургією, а також :відсутністю сценічної дії та художнього оформлення (хоча бувають вияятки). Класичні зразки ораторії на античні та біблейські сюжети створив Г.-Ф. Ген­дель («Самсон», «Геракл», «Месія», «Іуда Маккавей»). Видатними авторами мораторій були: А. Страделла, А. Скарлатті, Д. Букстехуде, Г. Телеман. Л. ван Бетховен, В. А. Моцарт, Ж.-Б. Люллі та ін. У XIX ст. ораторія втрачає своє значення, набуваючи ліричних рис (Ф. Мендельсон, Ф. Ліст, Р. Шуман та ін.), а з XX ст. зближується з оперою (А. Рубінштейн, І. Стравінський, А. Онегтер, К. Орф. К. Пендерецький, С. Прокоф'єв, Г. Свиридов, Ю. Шапорін, Д. Шоста-кович, А. Штогаренко, Р. Щедрін та ін.).

Гімн (грец. hymnos — похвальна пісня) — урочистий музичний твір на сло­ва символічно-програмного змісту, вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами — прапором, гербом тощо). Державний Гімн Укра­їни «Ще не вмерла Україна» офіційно прийнятий після проголошення незалеж­ності України. Слова написав Павло Чубинський (1862 p.), а музику — Михай­ло. Вербицький.

У XIX—XX ст. у ролі національних гімнів використовувалися й інші піс­ні — «Заповіт» Тараса Шевченка, «Не пора» (слова Івана Франка, музика Де­ниса Січинського), «Вічний революціонер» (слова Івана Франка, музика Ми­коли Лисенка).

Доповідь учня «Історія створення Державного Гімну України»

Створення українського гімну бере початок із осені 1862 року. Україн­ський етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому в майбутньому судилося стати національним, а згодом і Державним Гімном українського народу. Поширення цього вірша се­ред українофільських гуртків, щойно об'єднаних у громаду, відбулося миттєво. Проте вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпо­рядження вислати Чубинського «за вредное влияние на уми простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша П. Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863 p., № 4. Отримав­ши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського, пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863 p., а з нотами — у 1865 р. упер­ше почав використовуватись як Державний Гімн у 1917 році. У 1917—1920 pp. «Ще не вмерла Україна» як єдиний Державний Гімн законодавчо не був затвер­джений, використовувалися й інші гімни. Коли у Радянському Союзі було ви­рішено створити окремий гімн для кожної країни у його складі, «Ще не вмерла Україну» був відкинутий як варіант, щоб не викликати занадто сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, у якому б стверджувалося, що Укра­їна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «між рівними рівна, між вільними вільна» і обов'язково повинна була висвітлена комуністична пар­тія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Саме його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став Державним Гімном Української PCP у період з 1949до 1991 року. Композитор Лебединець Антон Дмитрович створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи і не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав Гімн СРСР, а не Україн­ської PCP.

15 січня 1992 музична редакція Державного Гімну була затверджена Вер­ховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції Украї­ни. Проте тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», запропонований президентом Леонідом Куч-мою; Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і при-"співу пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну згідно з пропозицією Президента звучатиме: «Ще не вмерла Ук­раїни ні слава, ні воля». Цей Закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 із 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції соцпартії і компартії. З прийняттям цього Закону стат-іТЯ 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний Гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені Законом.

Учитель. Давайте прослухаємо Державний Гімн України у виконанні На­ціонального народно-академічного хору ім. Г. Верьовки. (Слухання Державного Гімну України.)

IV. ПІДСУМОК УРОКУ

Діти відгадують кросворд (по черзі на дошці або на індивідуальних карт­ках).

1. Виконання твору одним виконавцем. 2. Великий вокальний колектив. ІЗ. Музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом. 4. Великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору і оркестру. 5. Ви­сокий жіночий голос. 6. Високий чоловічий голос. 7. Урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту. 8. Найрозповсюдженіший жанр во­кальної музики.

с

О

л

о

X

о

Р

р

о

м

А

н

с

к

а

н

Т

а

т

а

с

О

п

Р

а

н

0

т

е

н

о

Р

г

I

м

н

п

і

с

н

Я

Спів як вокальне мистецтво

1

І

Академічний

Народний

Естрадний

і

1

Сольний	Ансамблевий
1 1 1		!
Дует Тріо	Квартет Квінтет		Хор

Класифікація музичних жанрів за Т. Поповою

Народна музика

Розважальна музика

Театральна музика

Симфонічна музика

Класифікація ^ музичних жанрів ,

V^а " \і

Камерна музика

Хорова музика

Музичні жанри

Оперний —
Велика опера
Комічна опера
Лірична опера
Музична драма
Велика опера —
Симфонія
Соната
Сюїта
Увертюра

Театральна музика —
Арія
Аріозо
Романс
Пісня

Н. Л. Шайхулова (координатор Г. М. Зігмонт), Дніпропетровська обл.

ВОКАЛЬНА МУЗИКА В РОЗРІЗІ ЧАСУ

Мета: простежити процес розвитку вокальної музики в культур­но-історичні періоди: Середньовіччя, Відродження, «Нового часу»; дати слухові уявлення звучання старовинних музич­них інструментів: лютні, віоли, клавесина; поглибити знання про жанр ораторії шляхом порівняння з оперою; система­тизувати знання з теми «Романс»; викликати інтерес до во­кальної музики.

Поняття: вокальна, професійна, світська, духовна; мадригал, канцо­на, шансон, ораторія, «пристрасті», романс, пісня.

Вміння, навички: вчити орієнтуватись в культурно-історичному просторі, спи­раючись на слухові враження; розрізняти світську і духов­ну музику; давати емоційно-образну оцінку вокальним тво­рам;

Тип уроку: комбінований.

Ілюстративний відеоряд: фрагменти із х/ф «Ромео і Джульетта», «Собака матеріал: на сіні», «Великі епохи. Ренесанс».

Музичний І. О Бах «Пристрасті за Матвієм» (на вибір учителя); романс матеріал: (за вибором), романси у виконанні О. Пономарьова.