Хід уроку:

1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ Оголошення теми та завдань уроку.

2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання до учнів:

• Із чого почалася історія нашого міста?

• Яка особливість географічного розташування Кіровоградщини?

• Яких видатних композиторів Кіровоградщини ви знаєте?

• Хто з митців театрального мистецтва приніс славу нашому місту?

• Які хореографічні ансамблі нашого міста ви знаєте?

III. ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ Слово вчителя

Ми вже з вами говорили, що любов рідної країни починається з любові до рідного міста, села. Ця любов неможлива без знання історії рідного краю, істо­рії рідного міста. Людина, яка не знає своєї історії,— не має майбутнього.

Історичні знання тісно пов'язані і з вивченням архітектурних пам'ятників давнини, творів мистецтва.

Отже, сьогодні ми з вами поговоримо про візуальне мистецтво нашого краю.

• Давайте пригадаємо, що таке архітектура? (Архітектура — мистецтво про­ектування і будівництва будинків, споруд та їх комплексів, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини. Архітектура вод­ночас є частиною матеріальної культури і мистецтва.)

• Які архітектурні стилі ви знаєте? (Класицизм, еклектика, бароко, ампір, мо­дерн, рококо та ін.)

• 3 Якими архітектурними стилями ми зустрічаємося в місті Кіровограді? Коли ми з вами починали працювати над проектом «Художня культура

Кіровоградщини», то кожен з вас обрав групу, в якій би хотів працювати. Сьо­годні висвітлить поставлене мною запитання група «Архітектори».

(Діти, що входять до групи «Архітектори*, розповідають про стилі архітек­тури міста Кіровограда та видатних архітекторів за допомогою комп'ютерної презентації «Архітектура Кіровоградщини*.)

Архітектори. В Кіровограді при вивченні архітектурних пам'ятників зустрічаємося найбільше зі стилем модерн (мотузкоподібні будівлі — грати, бал­кони, ворота). Всіх, хто приїжджає до нашого міста, вражає велика кількість ко­ваного металу, тому наше місто ще називають «маленький Париж».

Заснування нашого міста належить до середини XVIII ст. і тісно пов'язане зі створенням за розпорядженням Російського уряду на півдні країни для оборо­ни від турків і татар лінії військових поселень, відомих під назвою Нова Сербія. Доручивши сербові Івану Хорвату переселити на ці землі сербів, чорногорців, болгар і волохів, уряд цариці Єлисавети водночас почав будувати тут укріплен­ня. Наприклад, у 1752 році за царським указом у цих місцях зведено земляну фортецю Святої Єлисавети, над самою річкою Інгулом між двома її притока­ми — Сугоклеєю і Грузькою. Засновуючи тут фортецю, царський уряд мав намір використати її й для боротьби проти народних повстань. Земляне укріплення мало форму шестикутника, оточеного волами і глибоким ровом із водою. Вони завершувались дерев'яною стійкою з трьома баштами, на яких знаходились гар­мати, завезені сюди з ліквідованих фортець.

У1757 році у слободі налічувалося всього 128 дворів. Через ЗО років —1052 бу­динки. З 1764 року слобода біля фортеці стала центром Єлисаветградської про­вінції, а з 1775 року отримала назву м. Єлисаветграда. У 40-х роках XIX ст бу­ли сплановані квартали. У 1845 році через Інгул, що перетинав місто, зведено міст.

Культова архітектура в ЗО—40-х роках XIX ст. характеризувалась спору­дженням у місті храмів — Ковалівська церква (1849 р.), збудована за проектом В. Стасова — мотив псевдоросійського стилю, що був ілюстрацією візантійських і поверхово інтерпретованих древньоруських архітектурних форм.

У II половині XIX ст.— на початку XX ст. в Єлисаветіраді мистецтво мі­стобудування досягло високого рівня. Архітектори міста — Москаленко, Пау-ченко, Лішневський вдало використовували такий поширений вид прикладно­го мистецтва, як художнє кування та художнє литво (Кавалерійське училище, завод сільськогосподарських машин братів Ельворті). Проводилося лиття архі­тектурних деталей — кронштейнів під балкони, огорожі балконів та внутріш­ніх переходів, колон та стовпів. В цілому ряді робіт трапляються фрагменти художнього металу Москви, Праги, Парижа, повторені місцевими майстрами в менших масштабах або у спрощеному вигляді. Наприклад, «Золоті ворота», що з Франції XVI ст. прийшли в Москву XVII—XVIII ст., а у нашому місті повторені наприкінці XIX ст., грати над дверима по вулиці Декабристів, 8, ви­конані за мотивами французького майстра Шарля Пої — особистого коваля Лю­до віка ХНІ.

У II половині XIX ст. романтичний напрямок у містобудуванні, для якого характерне «цитування» архітектурних пам'яток минулих епох, об'єднав стилі з префіксом «нео» — неоготика, необароко, неоруський стиль. На вулицях Єли-саветграда з'являються справжні невеличкі палаци — мавританські, барокові. Набули популярності будинки, на фасадах яких поєднались готичні та класи­цистичні, барокові та ренесансні мотиви.

У м. Кіровограді залишилося близько 40 старовинних будинків, більшість яких розташовані на центральних вулицях міста.

Найвидатніший архітектор міста — Яків Васильович Паученко. За його проектами було побудовано будинок жіночої гімназії, театр -«Ілюзіон», будинок Вайсенберга (нині — облздороввідділ) у ренесансно-барокових формах; готич­ний двір (нині — приміщення СБУ), готель «Версаль» (нині — мистецький фа­культет педуніверситету), лікарня Гольденберга (нині — лікарня № 3) у «маври­танському» стилі; лікарня Св. Анни (нині — лікарня № 2), приватний будинок (нині — музей О. Осмьоркіна) у формах неоруського стилю.

Всі будівлі майстра вражають своєю віртуозністю цегляної кладки, чудовим малюнком металевих прикрас, гармонією архітектурних форм.

Місто Кіровоград називається містом Я. Паученка.

Олександр Лішневський обіймав посаду міського архітектора у 90-ті рр. XIX ст. Він віддавав перевагу великим імпозантним будівлям. За його проекта­ми збудовано жіночу гімназію та Пушкінське училище у неоруському стилі.

Найгарніша вулиця нашого міста — Двірцева (нині — вулиця Леніна). На її початку знаходиться церква Покрова Богородиці (Ковалівська церква), яка була збудована за проектом архітектора Андрєєва у 1840—1852 рр.

Церква збудована у неоруському стилі, який був своєрідною згадкою про ар­хітектуру храмів часів середньовічної Русі та Московське бароко XVII — почат­ку XVIII ст. Для цієї церкви характерне тяжіння до чепурних, білих деталей. Основні принципи, за якими сформовано план церкви (христово-купольна схе­ма), народилися у творчій архітектурі давньої Візантії та були розвинуті україн­ськими архітекторами.

Далі — імператорський класичний будинок, у якому знаходиться райвідділ міліції. Але раніше це був офіцерський клуб. Тут влаштовувались танцювальні вечори і бали, проходили театральні вистави. Цей будинок споруджено в стилі пізнього ампіру, за проектом архітектора Вільгельма Верлона, всередині XIX сто­ліття. Південний фасад привертає увагу головним входом у вигляді вбудованої галереї з аркою, простінки якої скріплені балюстрадою із балясинами. Підви­щене північне крило фасаду приваблює вдалим ритмічним членуванням спаре­них пілястр стилізованого тосканського ордеру. На жаль, зараз інтер'єр будівлі втрачено, збереглась лише кована металева огорожа сходів.

Одним із найулюбленіших місць юнацтва є бібліотека імені Бойченка, збу­дована наприкінці XIX століття. Раніше це був ресторан, на першому поверсі — магазин, а на другому — житлові апартаменти. Цей будинок споруджено у стилі еклектики із впливом барочних форм. Об'ємно-просторова композиція створена за допомогою двох рівнозначних за стильовим рішенням фасадів, розміщених перпендикулярно один до одного і поєднаних еркером із купальним завершен­яям. Вікна другого ярусу багато декоровані лиштвою у вигляді пілястр зі стилі­зованими корінфськими капітелями та трикутними фронтончиками: Інтер'єри будинку декоровані ліпниною у вигляді орнаментальних плафонів з розетками і настінними барельєфами. Дверні отвори прикрашено ліпними фронтами з кар­тушами та головками янголів. Велику естетичну цінність мають кахляні груби, а також кована металева огорожа сходів.

На Двірцевій вулиці, за парком, знаходиться реальне училище. Земство вба­чало у реальному училищі не тільки технічну гімназію, а й мало стати освітньо-виховним та науковим центром міста. Найвидатніші випускники — Є. Мала-нюк, Ю. Яновський (письменники); О. Осмьоркін (художник), М. Садовський, П. Саксаганський (театральні діячі) та ін. Будинок реального училища спору­джено у стилі класицизму. Архітектура цього будинку відзначається чіткістю, ■логічністю планування, строгістю симетричних композицій. Земське реальне училище проіснувало до 192 І року.

На вулиці Верхньо-Донській знаходиться один із кращих будинків міста — Будинок Барського, який збудований у стилі раннього модерну. Цей будинок будували з 1980 по 1910 роки. Він має чудовий фасад, прикрашений рослинним орнаментом, складної форми дахом, надзвичайної форми ковані гребні, круглі вікна — все це було новим словом у архітектурі Єлисаветграда. Інтер'єри бу­динку збудовані у формах неорокко і у мавританському стилі. Автор проекту будинку — О. Л. Лішневський. Зараз у будинку купця Барського розташований Кіровоградський краєзнавчий музей.

На вулиці Двірцевій є художньо-меморіальний музей імені О. Осмьоркіна. Дитячі та юнацькі роки майстра пройшли у цьому будинку. Здібності до малю­вання Осмьоркін успадкував від родичів по материнській лінії. Його дід Василь Паученко, був іконописцем, а дядько Яків Паученко був відомим архітектором Єлисаветграда. Він і був архітектором будинку Осмьоркіна. У той час казали, що будинок О. Осмьоркіна — це «особняк Паученка». Цей будинок являє собою зразок еклектики, так званого цегляного варіанта неросійського стилю кінця XIX — початку XX століття. Вражають своїм художнім оздобленням інтер'єри усіх п'яти кімнат, кожна з яких була чітко витримана в одному із стилів: рене­санс, ампір, готика, модерн, мавританський стиль.

Будинок у центрі міста — Кіровоградське казначейство. • Єлисаветтрад-ське повітове казначейство заснували у 1785 році, і підпорядковувалося воно губернській казенній палаті.

«Будинок Барського» належить до кращих зразків еклектики кінця XIX сто­ліття, де помітно позначалися синтезовані мистецькі впливи історичних стилів. Цікава загальна дзеркально-симетрична композиція головного фасаду, живопис­на пластика архітектурно-скульптурного декору. Цей будинок пишно оздобле­ний каріотидами (карійські діви) — статуями, які підтримували балкові пере­криття.

Біля спортивної школи в центрі міста є будинок, який у минулому був постоялим двором. Заїжджі двори були розраховані на сільського жителя, який приїздив до Єлисавтеграда на базар. Архітектура вуличного фасаду відрізняєть­ся урочистістю, ретельністю художнього оформлення. Композиція неоренесанс-них форм поєднується з віртуозним декоруванням так званого цегляного стилю. Збудована будівля із темно-червоної цегли.

Єдиний у місті зразок культової споруди у мавританському стилі — це Го­ловна синагога, збудована за проектом О. Лішневського у 1897 році. Будівля на­лежить до кращих надбань архітектурної школи еклектики в Україні.

Будинок Мейтуса характеризується витонченою архітектурною компози­цією фасаду, вишуканими пропорціями та формами, красивою кладкою з фігур­ної та лекальної цегли, ритмічними переливами співучих ліній, що створюють симфонію незвичайної краси. Споруджено його на початку XX ст. за проек­том архітектора Я. Паученка для дитячого лікаря Сергія Мейтуса. Стиль будів­лі — еклектика з переважаючими елементами англійської неоготики. Бокові та центральна частини фасаду завершуються зубчастими вежами на зразок серед­ньовічних із круглими віконцями у ренесансному стилі. На першому поверсі Мейтус зробив лікарню, на другому — мешкав сам із родиною.

Одна з небагатьох Єлисаветградських будівель, яка потрапила на сторінки книги про історію української архітектури,— це пасаж, який знаходився в само­му центрі Кіровограда. Замовник будинку — купець І. Шполянський. Пасажем в архітектурі називали будівлю, в якій робочі приміщення влаштовані ярусами з боків просторого проходу із заскленим покриттям. До цього проходу приєд­нуються ярусні галереї. Пасаж побудований в стилі еклектики з впливом харак­терних рис модерну.

Кіровоград щороку прикрашається новобудовами. Центр міста має пере­важно старовинні будинки, але околиці міста всі мають сучасний вид.

Учитель. Кіровоградщина дала світові не тільки видатних композиторів, архітекторів, митців театру, але й видатних художників.

(Група «Мистецтвознавці* розповідають про художників Кіровоградщини за допомогою презентації «Візуальне мистецтво Кіровоградщини*.)

Мистецтвознавці. В Кіровоградському обласному художньому му­зеї ми можемо познайомитися з творами Феодосія Козачинського (1864— 1922 рр.) — неперевершеного майстра реалістичного живопису.

(Перегляд його робіт.)

Одним із учнів Козачинського був Олександр Осмьоркін (1892—1953 рр.), член мистецької групи «Бубновий валет», до якої також входили такі відомі в по­дальшому майстри живопису, як П. Кончаловський, І. Купрін та ін. Для Осмьор-кіна в живописі головним був колір. У жанровій картині Осмьоркіна не вдалося досягти великого успіху, як у портреті чи натюрморті, де він виявився майстром з великої літери. У художньо-меморіальному музеї Осмьоркіна та обласному ху­дожньому зберігалися ряд його творів.

(Дається апаліз-інтерпретація творів «Ботанічний сад*, «Натюрморт біля ялинки*, «Україна*.)

Іншим учнем Казачинського був Петро Покаржевський, ряд творів якого присвячено Червоній армії: «Дозор», «Тривога», «Переправа». (Перегляд цих творів.)

І. Осмьоркін і Покаржевський увійшли в історію мистецтва як представни­ки так званої «московської живописної школи».

З тих митців, які починали в нашому місті, а закінчили далеко поза його ме­жами і які представлені в Кіровоградському обласному художньому музеї, слід згадати також Амшея Нюренберга (1887—1978 pp.) і Олександра Фойницького (1886—1973 pp.). Нюренберг став одним із законодавців плакату в радянському мистецтві, працював разом із Володимиром Маяковським у «Вікнах РОСТА». Фойницького ж доля закинула у Молдавію, в Тирасполь, де він організував ху­дожню школу, виховав плеяду художників, одержав звання заслуженого діяча мистецтва Молдавської PCP.

(Аналіз-інтерпретація творів: О. Фойницького «Грудень», «Портрет старо­го»; А. Нюрнберга «У квітучому саду», «Одеський порт».)

Слід сказати і про нашого земляка, який народився в селі Мотронівка на Кіровоградщині, майстра пейзажної мініатюри Івана Похітонова. Художник помер і похований у Бельгії, там знаходиться й переважна більшість його робіт. Але на повернення його творів на батьківщину немає ніякої надії.

Борис Вінтенко (1927—2003 pp.) — художник, що постійно знаходився в по­шуку власної манери письма і образної мови, став членом Спілки художників України, й під кінець свого життя — заслуженим художником України.

(Аналіз-інтерпретація творів «На Вкраїні милій», «Над Інгулом», «Флора і атрибути мистецтва».)

Наприкінці 60-х — початку 70-х років, мистецьке життя в Кіровограді, котре до того дрімало в своїй провінціальній колисці, головним чином обслу­говуючи своїх замовників, стрімко оживає. Постійно організовуються художні виставки, де експонують свої твори Микола Бондаренко (1914—2000 pp.), Во­лодимир Федоров та ін.

У роботах двох перших помітне місце посідає історична тема.

(Аналіз-інтерпретація творів «Перехід через Хінган», «Битва за Кіровоград» М. Бондаренка; «Російські посли у Богдана Хмельницького», «Лев Толстой у го­стях Марії Заньковецької» В. Федорова.)

У 1967 році в стінах галереї сталася подія, що розбурхала місто: вернісаж молодих художників під назвою «Виставка чотирьох» за участю Юрія Іванен-ка, Михайла Надєждіна, Леоніда Бондаря та Людмили Ходак, які подали на суд глядачів твори живопису і графіки. Твори молодих «бунтівників» відзначалися незвичністю художньої мови.

Леонід Бондар згодом був прийнятим у члени Спілки художників, очолив місцеву дитячу художню школу. Леонід Іванович — аквареліст, майстер ліно­гравюри, живописець, творчість якого великою мірою зосереджена на міському пейзажі. Він часто звертається до теми рідного міста.

(Аналіз-інтерпретація творів «Покровська церква*-, «Ковалівка*, «Перша зелень*.)

Михайло Надєждін уже в часи незалежності став народним художником України. Він — родоначальник художницької сім'ї, батько митців Андрія і Окса­ни Надєждіних, зробив помітний внесок у розвиток сучасного образотворчого мистецтва і продовжує сьогодні творчі пошуки. Він активно експериментує з ко­льором, пластикою, матеріалами.

(Аналіз-інтерпретація творів «В майстерні художника*, «Осінній натюр­морт*, «Сон*.)

Обидва художники багато працюють і зараз, часто виставляються як у Кіро­вограді, так і за його межами.

У 80-х роках яскраво заявляють про себе Сергій Шаповалов, Анатолій Янєв, Віктор Перепічай — представники школи живопису, однією з характер­них рис якої є провідна роль кольору.

С. Шаповалов віддає перевагу натюрморту, міському пейзажу.

(Перегляд творів «Рубікінії*, «Весняний день*.)

A. Янєва більш цікавлять теми побуту сучасного села та мотиви природи рідного краю.

(Перегляд творів «Жінка з кішкою, «Відлига*.)

B. Перепічай переймається пейзажними мотивами та романтичними сюже- тами.

(Перегляд творів «Березень*, «Троянди*.)

У цей період у Кіровограді сформувався потужний осередок монументаль­ного та декоративно-ужиткового мистецтва. З'являються мозаїка на фасаді та розписи у фойє Інституту сільськогосподарського машинобудування (Ана­толій Данилов), вітражні композиції у бібліотеці ім. Д. Чижевського (Анатолій Пунгін), декоративне панно в готелі «Київ» (Володимир Волохов), мозаїка на фронтоні кінотеатру «Ятрань» (Анатолій Двірський), керамічні панно Нелі та Миколи Фірсових, гобелени в обласному музично-драматичному театрі ім. М. Кропивницького (Емілія Руденко), пам'ятники і скульптурні композиції Ар-кадія Мацієвського, Віктора Френчка, Віктора Самійленка, Григорія Савченка. А Наталія Федоренко (згодом — заслужений художник України) та Марія Цер-на працюють над батиками, яким притаманні романтизм, декоративність.

(Вернісаж творів.)

У 80-ті розширюється тематична палітра кіровоградських художників. На виставках з'являються епатажні, сповнені глибокого аналізу, гротескні гра­фічні композиції Володимира Кир'янова.

(Аналіз-інтерпретація творів «Коловорот*, «Вигнання бісів*!)

Та найбільш насиченим художнє життя в Кіровограді стало після здобуття Україною незалежності. В умовах незалежності до творчого арсеналу поверта­ються набутки світового мистецтва минулого — імпресіонізм, фонізм, абстрак­ціонізм тощо, стають доступними сучасні художні течії. В обласному художньо­му музеї і художньо-меморіальному музеї О. Осмьоркіна експонуються виставки робіт як художників старшого покоління, так і молодшого. Федір Латно, Воло-Ідимир Кир'янов, Юрій Гончаренко, Андрій Надєждін, Володимир Товкайло, Анатолій Дворський, Ігор СмичОк — художники оригінальної образної мови, які тягнуться до глибин національних традицій, історії, філософії, постійно шу-кають «нового, ще не сказаного власного слова». (Вернісаж творів художників.)

Визначним майстром портрету стала Любов Кир'янова. (Аналіз-інтерпретація творів «Портрет Ю. В. Любовича», «Листопад»!)

В останнє десятиліття яскраво заявив про себе художник Андрій Ліпатов. Він, орієнтуючись на лубок, написав яскраву, добру легенду про Єлисавепрад. (Аналіз-інтерпретація творів «Ангел над містом», «Пасха».)

Переглянемо роботи й інших художників Кіровоградщини.

(Вернісаж творів П. Оссовського, Л. Ходак, Ю. Іваненко, М. Церни, Л. Яковле-воі, Н. Фірсової, А. Пунгіна, Н. Федоренко, В. Давидова, В. Товкайло, О. Журавель та ін.)

Мистецтвознавець Броніслав Куманський сказав: «Немає сумніву, що в Кіровограді складається своя власна школа, яка спирається на кращі місцеві традиції, вітчизняні та світові здобутки. Головними її рисами є поетика степо­вого краю, оптимізм, філософічність, національна забарвленість».

iv. підсумок уроку

Запитання до учнів:

• Про що дізналися на уроці?

• Хто був архітектором міста Єлисаветграда кінця XIX — початку XX сто­літь?

• За проектами яких ще архітекторів були побудовані споруди нашого мі­ста?

• Твори яких художників Кіровоградщини вам найбільш запам'яталися? Чому?

v. 'оцінювання

vi. домашнє завдання

Самостійно ознайомитися з архітектурними пам'ятками інших міст та районів Кіровоградської області, творами сучасних художників Кіровоград­щини за допомогою презентацій «Архітектура Кіровоградщини» та «Візуальне мистецтво Кіровоградщини».