Додатки до розділу 5
Додаток 5.1. СПЕЦИФІЧНІ ПОВЕДІНКОВІ та ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОЯВи АЛКОГОЛІЗМУ
постійний та неспинний потяг до спиртного;
п
рагнення
знаходитися з іншими людьми, бажання
бути «як всі»;яскраво виражене наслідування інших;
заздрість, егоїзм: "Вони (інші люди, не страждаючі алкоголізмом) п'ють, а мені не можна?";
заборона пити сприймається як крах всього життя;
розуміння пиття як загальноприйнятої норми;
сформований тип самоствердження через алкоголізм;
стан сп'яніння дає відчуття повноти життя, а поза ним життя втрачає сенс;
вживання спиртного як захисна реакція від фрустрації: страшно залишатися наодинці з собою у тверезому стані;
звичка до вживання (якщо не випив, - чогось недоробив; відчуття незручності без спиртного);
відчуття особистого обов'язку перед іншими товаришами по чарці;
інші способи досягнення психологічного комфорту, як правило, не апробовані;
адаптація сексуальної сфери до вжитку алкоголю;
тиск референтної групи, що санкціонує вживання спиртного;
байдуже відношення до себе;
відсутність значимих санкцій, які могли б вплинути на самооцінку.
Додаток 5.2. ОСОБистіснІ ЗМІНИ ПРИ АЛКОГОЛІЗМІ
У
духовному житті починає переважати
суб'єктивізм і ослабляється відчуття
реальності.
Розвивається
споживче, утриманське відношення до
життя.
Духовне
життя відходить на задній план, починає
носити показний характер (безцільні
розмови, резонерство, бажання зовні
триматися на висоті положення).
Емоційність підвищується у сфері
споживчих, егоїстичних устремлінь
особи.
У
тверезому стані важко задовольнити
емоційні потреби, досягти заспокоєння,
виразити своє відношення до тих, хто
оточує. Це стає можливо лише в стані
сп'яніння.
Психофізіологічні
процеси (сон, травлення, відпочинок,
досягнення стану комфорту) стають
залежними від потрапляння в організм
алкоголю.
Втрачається
цінність будь-якого виду діяльності,
окрім мотивів досягнення стану сп'яніння,
який визначає весь спосіб життя людини.
Вона прагне не просто до спілкування,
а до спілкування у п'яному стані.
Додаток 5.3. ПОЗИЦІЯ ЛЮДИНИ, у СТРУКТУРІ ОСОБИ ЯКОї ПеРЕважає АЛКОГОЛЬНА ЗАЛЕЖНІСТЬ
домінування
потреби в алкоголізації і відповідних
їй мотивів поведінки
уявлення
про самого себе
сприйняття
міри своєї алкогольної залежності з
точки зору суспільних норм
міра
потягу до алкоголю
сформовані
спеціальні механізми особистісного
захисту (я не алкоголік, я як все; пити
- це норма і т.д., відмова від обговорення
алкогольної теми)
алкогольна
установка (пізнавальний компонент:
сформовані відчуття, погляди, плотський
досвід; емоційний компонент: особистісне
відношення до вживання спиртного,
відчуття правоти, підйом настрою;
поведінковий компонент: налагодження
контакту з іншими «початкуючими»
алкоголіками, їх всебічна підтримка,
ритуалізована поведінка)
Додаток 5.4. ВІЗУАЛЬНА ДІАГНОСТИКА ЛЮДИНИ ЩО ЗНАХОДИТЬСЯ В СТАНІ АЛКОГОЛЬНОГО СП'ЯНІННЯ
РОЗДІЛ 6
О СОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ЛЮДИНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ У НАРКОТИЧНОМУ СТАНІ
Термін «наркоманія» походить від двох грецьких слів «narke» - заціпеніння та «mania» - сказ, божевілля. Це явище проявляється у фізичній та психічній залежності від наркотичних засобів, що згодом призводить до виснаження всіх функцій організму.
Про вживання наркотиків відомо ще з давнини, їх споживання було відмічено в різноманітних культурах з різною метою. Як вважають археологи, людство познайомилося з наркотиками близько 40 тисяч років тому. У стародавніх цивілізаціях - Месопотамії, Єгипті, Стародавній Греції, Індії, Китаї, майя та ацтеків - вже знали про те, що деякі рослини здатні присипляти або п'янити, а гриби - викликати галюцинації. Ці дивні гриби і рослини ставали для стародавніх народів втіленням таємничих сил - даром богів або породженням диявола. Використовували їх в основному в магічних і релігійних обрядах, іноді для лікування, встановивши суворі обмеження на їх вживання. «Долучалися» до таїнства тільки обрані – жерці, шамани.
До Європи органічні наркотики привезли з Близького Сходу хрестоносці в XIII столітті, але довгий час головною сферою їх застосування залишалася медицина. Поворотним стало XIX століття, коли психостимулятори, завдяки розвитку торгівлі, поширилися по всьому світу і почали використовуватися в немедичних цілях. Іншим самогубним кроком людства стало створення спочатку сильних екстрактів на основі рослинних наркотиків (морфій з опіуму, кокаїн з листя коки), а потім і синтез штучних наркотичних речовин. У XX столітті наркотики почали справжній «хрестовий похід» проти людства. До цього часу в багатьох країнах Центральної і Південно-Східної Азії виробництво наркотиків - у тому числі синтетичних - стало масовим.
Налякані масштабами «наркотичної епідемії» уряди європейських країн намагалися створити навіть спеціальну «опіумну комісію» ще у 1909 році. До неї увійшли представники 13 держав.
Серйозний спалах наркоманії в нашій країні трапився після I світової війни. Практика застосування наркотиків в армії була у той час звичайною для багатьох країн. У польових шпиталях поранені масово отримували морфій і кокаїн. В Англії навіть існував особливий медичний набір з назвою «Корисний подарунок для друга, який їде на фронт» зі шприцем і ампулами з морфієм і кокаїном. Але найбільше наркоманія поширилася в середовищі поетів, письменників, людей мистецтва. Кокаїн панував в літературних клубах та кафе, на зборах художників і артистів, щорічно забираючи життя і руйнуючи долі.
Друга половина XX століття принесла людству нові синтетичні отрути, в тому числі і ЛСД. Наркотики до 1970-1980-х років перетворилися в постійний елемент масової культури на Заході, та й нашу державу смертельна хода наркоманії не обійшла. Ось тільки за радянських часів про це мало кому було відомо.
На початку 1990-х років Україну спіткала справжня епідемія наркоманії - з 1985 по 1995 рік кількість тільки зареєстрованих наркоманів зросла у 5 разів. Ситуація погіршується тим, що на просторі колишнього Радянського Союзу набагато швидше, ніж в інших країнах, переходять від «легких» наркотиків до «важких». Число наркоманів зростає в геометричній прогресії: кожен наркоман за рік затягує у наркотичний вир ще 10-15 чоловік!